02 вересня 2013 року м. Київ К/9991/36337/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Острович С.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2011 р.
у справі №2а-16260/10/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біс Груп»
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Біс Груп» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.12.2010 р. №0000531800/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «ЗНТК», про що було складено акт від 29.11.2010 р. № 10221/18/36374596, яким встановлено порушення вимог п.п.7.4.1, 7.4.4 п.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» за червень 2010 р.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.12.2010 р. №0000531800/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28392,00 грн., з яких 18928,00 грн. за основним платежем та 9464,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Актом перевірки встановлено правові відносини позивача з ТОВ «ЗНТК», перевіркою якого, у свою чергу, встановлено, що декларація за червень 2010 р. має статус не податкової, декларація за червень 2010 р. має статус «недійсна», за період 01.04.2010 р. по 31.08.2010 р. ТОВ «ЗНТК» не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств-постачальників.
За висновками акту перевірки правочини, укладені між позивачем та ТОВ «ЗНТК» не спричиняють реального настання правових наслідків, тому в розумінні ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України є нікчемними, у зв'язку з чим при проведені операцій з ТОВ «ЗНТК» позивачем порушено вимоги п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого завищено податковий кредит за червень 2010 р. у сумі ПДВ 18 928,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «ЗНТК» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 08.04.2010 р. № 01-04/15, предметом якого є поставка металопрокату.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Керуючись вказаними законодавчими нормами, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагента товарів (послуг), можливе лише за умови не підтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач формував податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості поставлених ним товарів (послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених позивачем, як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, лише на підставі акту перевірки його контрагента з огляду на що, колегія суддів зазначає наступне.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, контролюючим органом не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 10.12.2010 р. №0000531800/0, а отже суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків про задоволення позову.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2011 р. у справі №2а-16260/10/2070 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Острович С.Е.