"18" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/52740/12
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Моторного О.А., Приходько І.В.,
за участю секретаря Стоцького О.І.,
представника позивача Саква Д.Ю.,
представника відповідача Судакевич А.О.,
представника третьої особи Маісурадзе З.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Господарського суду міста Києва від 04.03.2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року
у справі № 28/160-02
за позовом Державного підприємства «Енергоринок» (далі - позивач, ДП «Енергоринок»)
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)
третя особа Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі - третя особа)
за участю прокуратури Шевченківського району м. Києва
про визнання недійсним рішення, -
Постановою Господарського суду міста Києва від 04.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року, позов задоволено повністю: визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Києва від 20.09.2001 року № 1292-26-11-21515381/1408.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.09.2001 року ДПІ у Залізничному районі м. Києва прийняте рішення № 1292-26-11-21515381/1408, яким позивачу на підставі п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховано 1 500 000,00 грн. ПДВ та застосовані фінансові санкції по ПДВ в розмірі 375 000,00 грн.
Відповідно до наказу ДПА у м. Києві від 06.12.2001 року № 583 ДПІ у Залізничному районі м. Києва ліквідована і її правонаступником по відношенню до позивача є ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.
Спірне рішення прийнято на підставі акту перевірки від 10.09.2001 року № 26-53.
Актом перевірки встановлено, що в порушення п. 11.11 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач занизив податкове зобовязання з ПДВ у червні 2000 року на 1 500 000,00 грн.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.10.1998 року між ДП НЕК «Укренерго» та ДАЕК «Кіровоградобленерго» укладено договір № 435/01, за яким ДП НЕК «Укренерго» зобов'язується продавати, а ДАЕК «Кіровоградобленерго» купувати електроенергію і здійснювати її оплату відповідно до чинного законодавства, а також взаємної відповідальності, яка обумовлена Договором оптового ринку електричної енергії та визнали свої зобов'язання за договором оптового ринку електричної енергії. Пунктом 4.1. договору № 435/01 сторони визначили, що розрахунок за куповану електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на розподільчий рахунок оптового ринку електроенергії та іншими формами, що передбачені чинним законодавством.
17.08.1999 року між ДП НЕК «Укренерго» та ДАЕК «Західенерго» укладено договір № 62/01-ЕР, за яким ДАЕК «Західенерго» зобов'язується продавати, а ДП НЕК «Укренерго» купувати електроенергію і здійснювати її оплату відповідно до умов договору. Пунктом 4.1. договору № 62/01-ЕР сторони визначили, що розрахунок за куповану електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок ДАЕК «Західенерго», та, за згодою сторін, іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Згідно додаткової угоди від 25.03.2002 року № 1017/01 до договору № 62/01-ЕР, пункт 4.1 договору викладений в наступній редакції: «Розрахунок за куплену електричну енергію ДП «Енергоринок» здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок Відкритого акціонерного товариства «Західенерго» (для розрахунків за куплену електроенергію) та на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (для розрахунків з податку на додану вартість), та за згодою Сторін іншими формами, що передбачені чинним законодавством. Платіж на поточний рахунок із спеціальним режимом використання є невід'ємною частиною розрахунку за куплену ДП «Енергоринок» електроенергію».
04.05.2000 року ДАЕК «Західенерго» (Кредитор) уклала договір № 62/09/05-2000 з ВАТ «Кіровоградобленерго» (Поручитель). За цим договором Поручитель зобов'язався перед Кредитором Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (Боржник) відповідати за виконання цим Боржником свого зобов'язання з оплати купленої у Кредитора у квітні 2000 року електричної енергії за Договором № 62/01-ЕР від 17.08.1999 року в частині, що передбачена цим договором. Відповідальність Поручителя за виконання Боржником своїх зобов'язань обмежується сумою 9 000 000,00 грн. у тому числі ПДВ 1 500 000,00 грн. Пунктом 2.3 визначено, що Поручитель, який виконав зобов'язання за цим договором, набуває всіх прав Кредитора в розмірі виконаних Поручителем зобов'язань.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.
05.05.2000 року Кабінет Міністрів України Постановою № 755 «Про утворення ДП «Енергоринок» з метою впровадження ефективних механізмів організації оптового ринку електричної енергії та значного поліпшення стану справ із розрахунками за енергоресурси на базі відокремленого підрозділу «Енергоринок» державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», утворив ДП «Енергоринок». Пунктом 3 п.п. «б» Постанови визначено, що ДП «Енергоринок» є правонаступником державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» щодо його активів і боргових зобов'язань, пов'язаних з: провадженням ліцензованої діяльності з купівлі та продажу електричної енергії; виконанням угод з суб'єктом підприємницької діяльності, які отримали ліцензію на передачу електричної енергії магістральними та державними електричними мережами; щодо передачі електричної енергії цими мережами; організаційним та матеріально-технічним забезпеченням функціонування оптового ринку електричної енергії; виконанням функцій розпорядника системи розрахунків, а також коштів оптового ринку електричної енергії.
Постановою Кабінету Міністрів України № 922 від 05.06.2000 року затверджено Статут ДП «Енергоринок». ДП «Енергоринок» 08.06.2000 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності занесено Залізничною районною державною адміністрацією м. Києва до журналу обліку реєстраційних справ за № 7510 та присвоєно ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному реєстрі підприємств та організацій України 21515381. ДП «Енергоринок» 04.07.2000 року зареєстровано державною податковою інспекцією у Залізничному районі міста Києва платником податку на додану вартість (свідоцтво № 36045670).
Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ДП «Енергоринок» набуло права складання податкових накладних з 04.07.2000 року, а в червні місяці ДП «Енергоринок» не мало право складати податкові накладні, а в податковому обліку повинно було відображати дані щодо податку на додану вартість згідно розподільчого балансу або роздільного акту. У зв'язку з цим, позивач ніяким чином не міг здійснити заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість за червень 2000 року при взаєморозрахунках з ВАТ «Кіровоградобленерго».
Крім того, судами попередніх інстанцій досліджено висновок судово-бухгалтерської експертизи від 20.11.2003 року № 4916), яким підтверджується, що в розрахунках ДП «Національна енергетична компанія «Укренерго» з ВАТ «Кіровоградобленерго» в обліку «Національної енергетичної компанії «Укренерго» та ДП «Енергоринок» за червень не відображена сума 9 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 500 000,00 грн., перерахованих «Кіровоградобленерго» «Західенерго», в погашення заборгованості за електроенергію «Укренерго» перед «Західенерго».
Крім цього, проведеною експертизою встановлено, що ДП «Енергоринок» роздільними актами від НЕК «Укренерго» в обсягах переданих заборгованостей суми щодо проведення взаємозаліку між ВАТ «Кіровоградобленерго» та НЕК «Укренерго» не передані.
Таким чином, вищезазначені висновки експерта повністю підтверджують правомірність позовних вимог ДП «Енергоринок» щодо визнання недійсним рішення податкового органу від 20.09.2001 року № 1292-26-11-21515381/1408.
Статтею 34 Закону України «Про підприємства в Україні», при виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.
Вказана норма знайшла своє відображення у ст. 59 Господарського кодексу України.
Розпорядженням № 02 від 13.07.2000 року директора ДП «Енергоринок» визначено, що до затвердження розподільчого балансу станом на 01 липня 2000 року прийом узгоджених сум активів та пасивів здійснюється окремими роздільними актами відповідно до даних аналітичного бухгалтерського обліку.
Суди попередніх інстанцій, досліджуючи документи, зокрема роздільний акт № 8/8 від 14.07.2000 року та № 45/45 від 05.09.2000 року, довідку № 01/52-3259 від 03.07.2002 року, акт звірки розрахунків за продану ОРЕ електроенергію в червні між ДП «НЕК «Укренерго» та ВАТ «Західенерго» від 18.07.2000 року № 01/42-2542, книги обліку продаж ДП «НЕК «Укренерго» за червень 2000 року встановили, що сума 9 000 000,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 1 500 000,00 грн., ДП «Енергоринок» не передавалась від ДП «НЕК «Укренерго» за розподільчим балансом станом на 01.07.2000 року.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що ДП «Енергоринок» не могло виникнути будь-яких податкових зобов'язань за результатами заліку між ДП «НЕК «Укренерго», ДАЕК «Західенерго» та ВАТ «Кіровоградобленерго», а відтак, жодних правових підстав для донарахування сум ПДВ в розмірі 1 500 000,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 375 000,000 грн. у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відсутні.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду міста Києва від 04.03.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2012 року у справі № 28/160-02 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: О.А. Моторний
І.В. Приходько