01 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/20/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 у справі № 2-а-23859/10/0570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Армлит-Донбасс"
до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області
до Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області
про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -
Товариство звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (далі -ПДВ) у сумі 426 514,00 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.
Судові рішення вмотивовано тим, що заявлені до відшкодування суми ПДВ за квітень та травень 2010 року підтверджені довідками податкової інспекції, складеними за наслідками перевірки, позивачем до податкового органу подано заяви з необхідними документами про повернення сум ПДВ та податковою інспекцією надано висновки до органу державного казначейства про відшкодування зазначеної суми з бюджету.
Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності позивач подавав до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань за квітень та травень 2010 року у сумі 426 514,00 грн., що утворило бюджетну заборгованість.
За результатами перевірок Товариства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування за квітень та травень 2010 року у сумі 426 514,00 грн. податковим органом було складено довідки від 18.06.2010 № 1675/15-2-31649644 та від 20.07.2010 № 1847/15-2-31649644, якими підтвердив право позивача на бюджетне відшкодування за вказані податкові періоди, що у сумі склало 466 194,00 грн., та 05.11.2010 надано органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету - 466 194,00 грн.
Судами також встановлено, що позивач правомірно заявив право на повернення підтвердженої бюджетної заборгованості, оскільки з його боку відсутні порушення приписів Закону № 168/97ВР при формуванні податкового кредиту, наявний факт дотримання вимог заявлення до бюджетного відшкодування частини від'ємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару, та вимог щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування.
Разом з тим, органом державного казначейства бюджетна заборгованість за квітень та травень 2010 року не була перераховано з бюджету на користь Товариства у передбачений законом строк.
Як встановлено судами, фактичною підставою затримки у виплаті позивачу бюджетного відшкодування з ПДВ стало ненадання Державною податковою адміністрацією до державного казначейства реєстру суб'єктів підприємницької діяльності з визначеним розміром сум ПДВ, що підлягають відшкодуванню.
Виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), (далі - Закон № 168/97-ВР), бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку сплачена платником податку, що придбавав товари та послуги, їх постачальникам.
За приписами пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.
У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).
Тобто, у зазначеному Законі передбачено лише надання висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Враховуючи вищезазначене та принцип верховенства права, закріплений у статтях 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що наявність чи відсутність відповідного реєстру, який відповідно до Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України в процесі відшкодування ПДВ за висновками органів державної податкової служби України та погашення простроченої бюджетної заборгованості з ПДВ шляхом видачі облігацій внутрішньої державної позики, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.08.2004 № 451/501/132 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.08.2004 за № 971/9570), не перешкоджає прийняттю судового рішення про стягнення підтвердженої податковими перевірками суми бюджетного відшкодування.
Посилання державної податкової інспекції на те, що позовні вимоги підприємства, які полягають у стягненні з Державного бюджету суми бюджетного відшкодування з ПДВ, ніяким чином не відносяться до повноважень (компетенції) податкової служби, оскільки перерахування коштів з бюджетного рахунку здійснює орган державного казначейства, є безпідставними.
Так, коли з боку органів державної влади на виконання делегованих повноважень у розумінні статей 2, 3, 17, ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України мали місце порушення прав, свобод та інтересів позивача, останній має право скористатися своїм правом на судове оскарження, зокрема, бездіяльності щодо перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету.
Відповідачами у справах такої категорії органи державної податкової служби та територіальні органи державного казначейства. При цьому позивач не зобов'язан зазначати зміст позовних вимог окремо щодо кожного з них, оскільки податковий орган та орган державного казначейства діють як органи державної влади, як одного відповідача - держави, через які держава набуває і здійснює свої права та обов'язки.
У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду Товариства про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є порушення передбаченого Законом права платника податку на отримання з Державного бюджету України надмірно сплаченого ПДВ у встановлені строки.
Отже, рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення на користь позивача бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 426 514,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області відхилити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 у справі № 2-а-23859/10/0570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.В.Борисенко
Г.К. Голубєва