18 вересня 2013 року м. Київ К/9991/76242/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Моторного О.А., Приходько І.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 р.
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р.
у справі № 2а/1270/6017/2012
за позовом Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» (далі - позивач, КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»)
до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Лисичанську Луганської області)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у м. Лисичанську Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000112200 від 14.05.2012 р.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Лисичанську Луганської області №0000112200 від 14.05.2012 р. про донарахування КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 141 447,00 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.04.2012 р. ДПІ у м. Лисичанську Луганської області на підставі наказу від 17.04.2012 р. № 63 та згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1, п.78.5 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» щодо правомірності формування податкового кредиту по податку на додану вартість за травень 2011 року по встановленим взаємовідносинам з ТОВ «Укрнадраресурси» за травень 2011 року, за результатами якої складено акт від 19.04.2012 р. № 11/22-01235834 та встановлено порушення позивачем: п.198.6 ст.198, п.201.10, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за травень 2011 року на суму 141 446,00 грн. та ч.1 ст.203, п. 1, 2 ст.215, ч.1 ст.207, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 14.05.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000112200, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 141 447,00 грн., з яких 141 446,00 грн. сума основного зобов'язання та 1,00 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи).
Позивач, не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням оскаржив його в адміністративному порядку до ДПС в Луганській області. Рішенням від 17.07.2012 №12256/10-408 про результати розгляду первинної скарги ДПС в Луганській області податкове повідомлення-рішення № 0000112200 від 14.05.2012 р. залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про нікчемність угод між позивачем та ТОВ «Укрнадраресурси», оскільки, як стверджують перевіряючі, у ТОВ «Укрнадраресурси» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті, заперечуючи проти таких тверджень відповідача та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Згідно з п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Як вбачається з матеріалів справи, між КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» (комітент) та ТОВ «Укрнадраресурси» (комісіонер) було укладено договір комісії № К-25/11 від 15.12.2010 р.
Відповідно до п. 1.1 розділу 1 «Предмет договору» вказаного договору комісії комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов'язання укласти за винагороду від свого імені та за рахунок комітента договори спрямовані на купівлю (поставку) останньому в 2011 році природного газу. Відповідно до п. 3.7 розділу 3 «Порядок та умови виконання комісійного доручення» зазначеного договору комісіонер передає комітенту придбаний для нього газ, в об'ємах, зазначених у п. п. 2.1 цього договору, у мережі ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України». Відповідно до п. п. 5.1.10 п. 5.1 розділу 5 «Зобов'язання сторін» для забезпечення можливості виконання комісіонером свого обов'язку комітент зобов'язується укласти договори на транспортування природного газу по території України з ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».
Так, що між КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та ДП «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» було укладено договір № 5СД/19П/10 від 04.01.2010 р.
Відповідно до розділу 9 «Термін дії договору» встановлено наступний термін - з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. Якщо станом на 01.01.2011 р. між сторонами не укладено новий договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, дія цього договору продовжується до укладання нового договору.
Фактичне виконання сторонами зобов'язань за вищезазначеними договорами підтверджуються наявними в матеріалах справи: актом приймання-передачі об'ємів природного газу від 31.05.2011 р., актом виконаних послуг від 31.05.2011 р., актом надання послуг з транспортування природного газу від 31.05.2011 р., податковими накладними та платіжними дорученнями які підтверджують перерахування комісіонеру грошових коштів, необхідних для виконання ним договірних зобов'язань по укладанню договорів придбання газу та суми комісійних винагород.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та ТОВ «Укрнадраресурси» зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст.201 Податкового кодексу України, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Укрнадраресурси» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган обґрунтовуючи неможливість реального виконання укладеного позивачем з контрагентом правочину посилається на відсутність останнього за його місцезнаходженням та відсутність основних фондів, що унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ «Укрнадраресурси».
Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та контрагентом правочин є недійсним (нікчемним) відповідно до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України, як такий, що порушує публічний порядок, виходячи з наступного.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договору вимог, встановлених ч.ч.1-3, ч.5, ч.6 ст.203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та ТОВ «Укрнадраресурси» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу, а відтак, вини не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.
Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12.09.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р. у справі №2а/1270/6017/2012 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І. О. Бухтіярова
Судді: (підпис) О.А. Моторного
Помічник судді (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно Паніотова В.Г.