02 вересня 2013 року м. Київ К/9991/96588/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Лосєв А.М.
Острович С.Е.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим
на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.05.2011 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2011 р.
у справі №2а-4493/11/0170/3
за позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі»
до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.05.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2011 р., адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011 р. № 0000051502, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 19.03.2009 р. позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2009 року із самостійно визначеним податковим зобов'язанням у сумі 214 463,00 грн.
Позивач здійснював сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2009 року частинами, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення від 27.03.2009 р. № 281 у сумі 20000,00 грн., від 24.03.2009 р. № 249 у сумі 100000,00 грн., від 26.03.2009 р. № 273 на суму 20000,00 грн.
Крім того, позивачем було сплачено суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень-жовтень 2010 року, про що свідчать платіжні доручення від 01.11.2010 р. №3283 на суму 175 305,00 грн., від 30.11.2010 р. № 3544 на суму 47 798,00 грн., від 30.11.2010 р. №3545 на суму 128 000,00 грн. із відповідним зазначенням періоду сплати платежу.
Представниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2009 року, за результатами якої виявлені факти порушення пп.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», про що складено акт від 30.12.2010 р. № 1903/15-2.
Так, у ході перевірки податковий орган вказав, що згідно поданої позивачем податкової декларації за лютий 2009 року (від 19.03.2009 р. вх. № 4012) узгоджена сума податку на додану вартість у розмірі 214 463,00 грн. повинна була бути сплачена терміном до 30.03.2009 р., тоді як фактично сплата зазначеного податкового зобов'язання відбулась несвоєчасно, а саме:
- у сумі 135 436,20 грн. - 01.11.2010 р. платіжним дорученням № 3283 із затримкою у 581 календарний день;
- у сумі 39 225,84 грн. - 30.11.2010 р. платіжним дорученням № 3545 із затримкою у 610 календарних днів;
- у сумі 39 800,98 грн. - 30.11.2010 р. платіжним дорученням № 3544 із затримкою у 610 календарних днів.
На підставі акту перевірки було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011 р. №0000051502/0, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 42 892,60 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, вказали про неправомірність самостійного зарахування контролюючим органом сплачених позивачем сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вересень-жовтень 2010 року у рахунок податкового боргу за лютий 2009 року, який не вказаний в призначені платежу під час перерахування коштів до бюджету.
Слід зазначити, що правовідносини до яких можуть бути застосовані повноваження податкового органу щодо зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу, у разі його наявності, визначені положеннями Податкового Кодексу України, мають виникнути з 01.01.2011 р., тоді як спірні правовідносини стосуються податкового зобов'язання, обов'язок сплати якого виник до набрання чинності вказаним Кодексом, а отже регулюються нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»
Так, приписами п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього Закону для подання податкової декларації.
Відповідно до п.7.7 ст.7 цього ж Закону податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб'єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.
Інші норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов'язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов'язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.
Підпункт 8.6.2 п.8.6 ст.8 зазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.
Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов'язання. Зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення його податкових зобов'язань.
За наведених обставин, висновок попередніх судових інстанцій щодо безпідставності нарахування штрафних (фінансових) санкцій позивачу спірним податковим повідомлення-рішенням відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.05.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2011 р. у справі №2а-4493/11/0170/3 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Лосєв А.М.
Острович С.Е.