10 жовтня 2013 року Справа № 901/1735/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Дмитрієва В.Є.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз";
відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Комбіагроіндастрі";
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 23 липня 2013 року у справі №901/1735/13
за позовом Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)
до приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" (вул. Кірова, 43а, оф. 8, Сімферополь, 95017)
про стягнення 1910142,08 грн.
Позивач, публічне акціонерне товариства „Державне акціонерне товариство „Чорноморнафтогаз", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, приватного підприємства „Комбіагроіндастрі" про стягнення неустойки за договором поставки №1354 від 15 грудня 2011 року у розмірі 1 910 142,08 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 15 грудня 2011 року №1354 в частині своєчасної і повної поставки заказаного товару.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2013 року у справі №901/1735/13 (суддя Доброрез І.О.) позов публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" задоволено.
Стягнуто з приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" на користь публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" 1 910 142,08 грн.. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись з рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим, приватне підприємство "Комбіагроіндастрі" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що пункт 8.1 договору поставки від 15 грудня 2011 року №1354 не може бути застосований судом першої інстанції для регулювання відносин сторін. Так застосування вказаного пункту є порушенням статті 549 Цивільного кодексу України.
Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 10 жовтня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Гонтаря В.І. у складі колегії його було замінено на суддю Дмитрієва В.Є..
Розгляд справи не одноразово відкладався, у зв'язку з не явкою до судового засідання представників сторін.
Остаточно, у судове засідання, призначене на 10 жовтня 2013 року, представники сторін також не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Так, 15 грудня 2011 року між Державним акціонерним товариством „Чорноморнафтогаз" (покупець) та приватним підприємством „Комбіагроіндастрі" був укладений договір поставки №1354.
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору постачальник зобов'язався передати у вказаний строк у власність покупця товар згідно зі специфікацією №1та Додатком №2, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити товар на умовах, визначених Договором.
В пункті 2.2 Договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється у строк не пізніше ніж через 12 місяців з моменту 100% передоплати.
Товариство здійснило попередню оплату товару відповідно до пункту 4.2 Договору, яким встановлено, що оплата здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок Постачальника у розмірі 100% передоплати на підставі виставленого рахунку, що підтверджується платіжним дорученням №11127 від 22 грудня 2011 року.
Заявку Покупця від 23 грудня 2011 року на поставку продукції у повному обсязі Постачальник отримав 23 грудня 2011 року, що підтверджується відповідною відміткою.
Таким чином відповідач був зобов'язаний здійснити поставку товару у строк до 31 грудня 2012 року.
Однак, поставка товару здійснена відповідачем не була, що і стало підставою для звернення позивача з вказаним позовом до господарського суду.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
З огляду на правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі, та характеру їх дій, встановлено, що між ними виникли правовідносини, що підпадають під дію норм про договір поставки.
Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.
Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання і неналежне виконання.
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семі відсотків вказаної вартості.
Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Статями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, пунктом 8.1 договору передбачено, що у випадку порушення строків постачання товару, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується неустойка, за кожен день прострочки, від суми не поставленого у строк товару.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що приватним підприємством „Комбіагроіндастрі" не надано господарським судам доказів поставки товару у обумовлений договором №1354 від 15 грудня 2011 року строк, у зв'язку із чим, нарахована позивачем неустойка за період з 01 січня 2013 року по 20 травня 2013 року на суму 1 910 142,08 грн. є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку стосовно того, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Комбіагроіндастрі" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 липня 2013 року у справі №901/1735/13 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.Є. Дмитрієв
І.В. Черткова
Розсилка:
1. Публічне акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (пр. Кірова/пр. Совнаркомовський, 52/1,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)
2. Приватне підприємство "Комбіагроіндастрі" (вул. Кірова, 43а, оф. 8,Сімферополь,95017)
3. господарський суд Автономної Республіки Крим