10 жовтня 2013 року Справа № 919/738/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Дмитрієва В.Є.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивач: не з'явився, фізична особа-підприємець Демченко Володимир Леонідович;
позивача: Терновий Володимир Володимирович, довіреність №2447 від 04.12.12, фізична особа-підприємець Демченко Володимир Леонідович;
відповідач: Мельникова Марина Анатоліївна, паспорт №456321 від 06.09.11, фізична особа-підприємець Мельникова Марина Анатоліївна;
відповідача: Половков Ілля Валерійович, договір №15/3 від 20.09.13, фізична особа-підприємець Мельникова Марина Анатоліївна;
третьої особи: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Вітакса";
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельникової Марини Анатоліївни на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя О.С. Грицай) від 08 серпня 2013 року у справі №919/738/13
за позовом фізичної особи-підприємця Демченко Володимира Леонідовича (наб. Назукіна, 21Б/1, кв.4, Севастополь, 99048)
до фізичної особи-підприємцю Мельникової Марини Анатоліївни (вул. Сладкова, 20, кв.26,Севастополь,99053)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Вітакса" (99055, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 173)
про стягнення заборгованості у розмірі 287304,40 грн.
Позивач, фізична особа-підприємець Демченко Володимир Леонідович, звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до відповідача, фізичної особи-підприємця Мельникової Марини Анатоліївни про стягнення заборгованості у розмірі 339 253,67 грн. за орендну плату нерухомого майна відповідно до договору №4/12 від 02 березня 2012 року з яких: основна заборгованість - 305 666,67 грн., штраф за несвоєчасне повернення майна в розмірі - 33 587,00 грн.
Також, у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про зменшення розміру позовних вимог, що також було уточнено представником у судовому засіданні. Представник позивача просив стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати відповідно до договору №4/12 від 02 березня 2012 року в розмірі 247 000,00 грн. та штраф за несвоєчасне повернення майна у розмірі - 40 304,40 грн., у зв'язку з чим має місце нова ціна позову - 287 304,40 грн., в межах якої розглядається спір.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 серпня 2013 року у справі 919/738/13 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Демченко Володимира Леонідовича задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду, Фізична особа-підприємець Мельникова Марина Анатоліївна звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя від 08 серпня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також не повним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 10 жовтня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Гонтаря В.І. у складі колегії його було замінено на суддю Дмитрієва В.Є..
У судове засідання, призначене на 10 жовтня 2013 року, представник третьої особи не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившегося представника третьої особи.
Відповідач та його представник під час судового засідання підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.
Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
02 березня 2012 року між сторонами укладений договір оренди нерухомого майна №4/12 (а.с 11-14).
Відповідно до частини першої розділу 1 договору, з метою ефективного використання майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нерухоме майно - частина приміщення торгового залу площею 215 кв.м (номер приміщення ІІ-12) розташованого на першому поверсі будівлі, частина приміщення (номер приміщення І-3) площею 80 кв.м, яке знаходиться на цокольному поверсі, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, 55 , в м . Севастополі (далі об'єкт). Передані в користування площі відмічені на план - схемі (додаток №1 на двох сторінках).
Частина 3 розділу першого договору передбачає, що балансова вартість об'єкту на момент укладення цього договору складала суму в розмірі 335870,00 грн.
Пунктом 3.1 договору визначено, що плата за користування об'єктом складає з 01 травня 2012 року по 01 листопада 2013 року 48 000,00 (сорок вісім тисяч) гривень в місяць і сплачується орендарем в строк до 25 числа місяця, який передує звітному місяцю. Орендна плата за період з 01 листопада 2013 року до закінчення дії договору складає 56 000,00 (п'ятдесят шість тисяч) гривень в місяць і сплачується орендарем в строк до 25 числа місяця, який передує попередньому звітному місяцю. Орендна плата нараховується з 01 травня 2012 року і сплачується орендарем незалежно від результатів господарської діяльності. Перший платіж з орендної плати орендар здійснює при укладенні цього договору. Орендна плата за період з 02 березня 2012 року по 01 травня 2012 року не нараховується і не сплачується. НДС не передбачений.
Відповідно до пункту 4.2.3 орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір оренди нерухомого майна у випадку несплати Орендарем орендної плати.
Пунктом 5.2.7 передбачено, що орендар на підставі виставлених орендодавцем рахунків, зобов'язаний сплачувати використані комунальні послуги (електроенергію, водопостачання, опалення, прибирання території яка прилягає, вивіз сміття, телефонний зв'язок, благоустрій прилеглої території та інші послуги у випадках їх надання) в продовж всього періоду дії цього договору. Розрахунок використаних орендарем комунальних послуг буде здійснюватись орендодавцем виходячи з показників з лічильника (використання електроенергії, холодної води), або пропорційно орендованій площі (утеплення приміщення, зовнішнє освітлення та інше) на підставі рахунків виставлених відповідними організаціями. Розрахунок використаних орендарем комунальних послуг буде здійснюватись орендодавцем спільно з орендарем, або розрахунок вартості використаних послуг узгоджується з орендарем.
Згідно із пунктом 7.6 договору, у разі порушення строку повернення об'єкту з вини орендаря, орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 1% вартості майна за кожний день прострочки повернення, а також відшкодовує орендодавцю збитків, пов'язані з несвоєчасним поверненням об'єкту.
Пунктом 8.6 договору передбачено строк дії договору встановлюється сторонами три роки з моменту укладення цього договору.
Відповідно до пункту 8.4 договору, у разі несплати орендарем орендної плати впродовж п'яти робочих днів, договір може бути розірваний достроково з ініціативи орендодавця з обов'язковим письмовим повідомленням орендатора.
Надання майна в оренду за договором позивачем підтверджується, зокрема, актом приймання-передачі до договору оренди №4/12 від 02 березня 2012 року, підписаним обома сторонами без зауважень (а.с 17).
Натомість, відповідач умови договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 247 000,00 грн., що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.
Крім того позивачем у відповідності до договору оренди було направлено повідомленням від 10 червня 2013 року про розірвання договору оренди у зв'язку з несвоєчасною сплатою орендної плати, яке було отримано відповідачем 10 червня 2013 року.
Вищевказані обставини і стали підставою для звернення позивача з вищевказаним позовом до господарського суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.
Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір оренди, згідно до положень статті 283 Господарського кодексу України, а також приписів статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За умовами договору, внесення орендної плати здійснюється орендодавцю щомісячно в строк до 25 числа місяця, який передує звітному місяцю (пункт 3.1 договору).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач припустився порушення умов договору стосовно своєчасного внесення орендної плати, у зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 247 000,00 грн.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Відповідно частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України обумовлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 247 000,00 грн., відповідачем не надано.
На підтвердження часткової сплати заборгованості позивачем були надані прибуткові-касові ордери №6 від 29 листопада 2012 року на суму 28 000,00 грн., №5 від 30 листопада 2012 року на суму 37 000,00 грн., №1 від 30 січня 2013 року на суму 48 000,00 грн., №7 від 29 грудня 2012 року на суму 16 000,00 грн., №3 від 30 березня 2013 року на суму 32 000,00 грн., №2 від 28 лютого 2013 року на суму 32 000,00 грн., №5 від 31 травня 2013 року на суму 32 000,00 грн., №4 від 29 квітня 2013 року на суму 32 000,00 грн., №2 від 30 липня 2012 року на суму 13 000,00 грн., №1 від 02 березня 2012 року на суму 48 000,00 грн., №4 від 28 вересня 2012 року на суму 19 000,00 грн., №3 від 30 серпня 2012 року на суму 56 000,00 грн. (а.с 57-62).
Так, колегія суддів зазначає, що доводи заявника апеляційної скарги про те, що вищенаведені ордери не можуть бути належними доказами, оскільки в їх додатках є посилання на договір №4/12 від 02 березня 2013 року, є неспроможними, оскільки договори між сторонами у 2013 році підписані не були, а ця помилка носить лише технічний характер.
На час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем взяті зобов'язання в повному обсязі не виконані, у зв'язку з чим заборгованість складає 247 000,00 грн., розрахунок якої був перевірений господарським судом та має бути стягнута з відповідача.
Але, заперечуючи проти позову відповідач посилався на договір №4/12 суборенди нерухомого майна від 02 березня 2012 року, відповідно до якого плата за користування об'єктом склала 3 000,00 грн., в місяць НДС не передбачений. Плата здійснювалась авансовим платежем до 25 числа місяця попереднього звітному.
На підтвердження часткових проплат були надані акт здачі прийому виконаних робіт №4 від 30 квітня 2012 року, акт №3 від 31 березня 2012 року, акт №5 від 31 травня 2012 року, квитанція №2 від 28 травня 2012 року відповідно до яких вартість робіт, послуг складала 3 000 грн. (а.с 76-77).
Так, судом першої інстанції цілком правомірно були встановлені наступні факти, а саме те, що Мельникова М.А підтвердила, що її підпис знаходиться у договорі від 02 березня 2012 року, якій був наданий позивачем до позовної заяви, та оригінал якого був оглянутий судом, відповідно до пункту 3.1 якого орендна плату складає 48 000,00 грн.
Також, третя особа у судовому засіданні суду першої інстанції 08 серпня 2013 року зазначила, що він як власник об'єкта оренди узгоджує договори оренди, та зазначив, що саме його підпис та печатка міститься на договорах наданих позивачем та відповідачем.
На питання суду першої інстанції, щодо розбіжності у визначені ціни договору, третя особа зазначила, що реальна ціна оплати за користування об'єктом оренди складає 48 000,00 грн., а наявність його підпису та печатки в іншому договорі (наданому відповідачем) обумовлена його необхідністю узгодження попередніх договорів, які у подальшому не завжди викликають зобов'язання сторін.
На підтвердження дійсної вартості оренди приміщення позивачем було надано довідку від 30 липня 2013 року, відповідно до якої у відповідності до вартості пропозицій, які склались на ринку оренди комерційної нерухомості в період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2013 року вартість оренди торгових приміщень в ядрі центра міста Севастополя склала від 120,00 грн., за 1 кв. метр до 280,00 грн., за 1 кв. метр (а.с 82).
Також, відповідачем не заперечувався факт його заборгованості по орендній платі за 12 місяців.
З врахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що наявність іншого договору, на який посилається відповідач не звільняє останнього від відповідальності за договором оренди від 02 березня 2012 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того позивачем було нараховано штраф у розмірі 40 304,40 грн.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини першої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки та частини другої цієї ж статті у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги підлягають задоволенню у сумі 287 304,40 грн., з яких: основна заборгованість - 247 000,00 грн. та штраф - 40 304,40 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мельникової Марини Анатоліївни залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 08 серпня 2013 року у справі №919/738/13 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.Є. Дмитрієв
І.В. Черткова
Розсилка:
1. Фізична особа-підприємець Демченко Володимир Леонідович (наб. Назукіна, 21Б/1, кв.4,Севастополь,99048)
2. Фізична особа-підприємець Мельникова Марина Анатоліївна (вул. Сладкова, 20, кв.26,Севастополь,99053)
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітакса" (99055, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 173)
4. Господарський суд міста Севстополя