10.10.2013 Справа № 907/772/13
Розглянувши матеріали справи
За позовом Національного природного парку "Синевир", с. Синевир Міжгірського району
За участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної фінансової інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород
До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород
Про стягнення 10201,20 грн.,
Суддя Якимчук Л.М.
За участі представників сторін:
від позивача - Росада В.П., представник по дов. від 08.07.2013 №602;
від відповідача - ОСОБА_4, підприємець;
від третьої особи - не з'явився.
Позивач, Національний природний парк "Синевир", с. Синевир Міжгірського району, звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Ужгород про стягнення 10201,20 грн., набутих без достатньої правової підстави.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.
Вказує на те, що між сторонами у спорі укладено договір №144 від 07.09.2012, відповідно до якого відповідачем надаються послуги технічного нагляду за виконанням будівельних робіт, замовником яких є позивач.
Зазначає, що перевіркою державної фінансової інспекції у Закарпатській області фінансово-господарської діяльності позивача виявлено завищення вартості наданих відповідачем послуг з технічного нагляду на суму 10201,20 грн., на підтвердження чого подав суду Довідку про результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності від 23.05.2013.
Враховуючи наведене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 10201,20 грн. з огляду на безпідставність їх отримання у відповідності до ст. 1212 Цивільного кодексу України, враховуючи також те, що позивачем розірвано договір відповідно до листа від 12.07.2013 №545.
Представник третьої особи на стороні позивача підтвердив вказані позивачем факти та вважає позов таким, що підлягає до задоволення з тих же підстав, додавши Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Національного природного парку „Синевир" від 10.06.2013.
Подані третьою особою на стороні позивача (Державною фінансовою інспекцією у Закарпатській області) додаткові письмові пояснення суд не бере до уваги, з огляду на наступне.
Вказані письмові пояснення з додатками до них подано до суду 10.10.2013 о 14 год. 45 хв. (після стадії дослідження доказів та під час перебування суду у нарадчій кімнаті).
Відповідно до пункту 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено права сторін, зокрема, брати участь у дослідженні доказів, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, однак, у випадку прийняття судом вказаних пояснень та доказів після виходу до нарадчої кімнати, будуть порушені вказані права сторін, оскільки у такому разі вони позбавлені можливості висловити свою позицію щодо вказаних документів.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позову повністю з підстав, вказаних у письмових запереченнях на нього.
Зазначив, що ним не порушено жодної умови договору №144 від 07.09.2012, який діє до здачі об'єктів в експлуатацію. Тому вважає позов необґрунтованим та просить суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши представників учасників процесу та вивчивши матеріали справи, суд
Між сторонами у спорі укладено договір №144 від 07.09.2012, за умовами якого фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (відповідач у справі), зобов'язується виконувати функції замовника у будівництві та вести технічний нагляд за виконанням будівельних робіт по об'єктам Національного природного парку „Синевир", а НПП „Синевир" (позивач у справі) зобов'язується проводити оплату згідно виставленого рахунку після підписання актів виконаних робіт (пункти 1.1 та 1.2 договору).
Пункт 2.2.3 договору зобов'язує позивача оплатити виконану роботу згідно пункту 3 даного договору. Пунктом 3 (зокрема підпунктами 3.3, 3.4 договору) передбачено, що задля належного налагодження ефективного виконання умов даного договору позивач перед початком робіт перераховує на рахунок відповідача аванс в розмірі 30 відсотків вартості послуг даного Договору і складає 36986 грн.; подальша оплата проводиться згідно виставленого рахунку після підписання актів виконаних робіт у відповідності до розрахунку: 2,5% від вартості виконаних робіт, виконаних підрядником за підзвітний період за мінусом виплаченого авансу.
Відповідно до пункту 3.1 договору вартість робіт, вказаних у пункті 1.1 договору, визначається у договірній ціні згідно протоколу погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору. Сторонами затверджено відповідний протокол погодження 07.09.2012, договірна ціна відповідно до нього - 123288 грн.
На виконання пункту 3.3 договору позивачем перераховано відповідачу 36986 грн. авансу за виконання робіт з технічного нагляду (Платіжне доручення №12 від 21.09.2012 міститься у матеріалах справи).
Актами приймання виконаних будівельних робіт №1, №2, №3, №4, №5 за вересень 2012 року, №6, №7, №8 за жовтень 2012 року, підписаними приватним підприємством „Будмаксплюс" (підрядником) та сторонами у даному спорі, підтверджено, що підрядною організацією виконані роботи по об'єктам Національного природного парку „Синевир" на загальну суму 1097049 грн.
За результатами проведеної Державною фінансовою інспекцією у Закарпатській області ревізії фінансово-господарської діяльності позивача виявлено надмірне використання коштів, зафіксоване у довідці від 23.05.2013 та Акті від 10.06.2013 №07-07/30, зокрема:
- завищення вартості надання послуг з технічного нагляду, а саме: включення підрядною організацією в акт форми КБ №2в за вересень 2012 року використання машини бурильно-кранової, глибина буріння 3,5 м на суму 12489 грн., тоді як проектом організації будівництва використання такого механізму не передбачене. Тому витрати на технічний нагляд завищено на суму 260,20 грн. (2,5% від вартості виконаних робіт);
- завищення вартості надання послуг з технічного нагляду згідно актів від 30.09.2012 на суму 9560 грн., оскільки згідно актів форми КБ-2в за вересень -жовтень 2012 року вартість надання послуг становить 27426 грн. (1097049 грн. - прямі витрати по главах 1-9Х0,025), а у акті від 30.09.2012 зазначена сума 36986 грн.
Встановлені ревізією вказані факти послугували підставою для звернення до суду з даним позовом.
Проаналізувавши нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про відмову у позові, з огляду на наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договори є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 цього ж кодексу свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.
Частина 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 632 цього ж кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з приписами ч.1 ст. 903 цього ж кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У даному випадку матеріалами справи повністю підтверджено, що сторони виконують свої зобов'язання згідно умов договору №144 від 07.09.2012: позивач здійснив авансовий платіж, передбачений пунктом 3.3. договору, а відповідач, у свою чергу, надає послуги з технічного нагляду за об'єктами будівництва, передбаченими згаданим договором.
Крім того, суд констатує, що правовідносини за даним договором тривають; підрядні роботи, нагляд за виконанням яких здійснює відповідач, продовжуються; об'єкти, зазначені у предметі договору, в експлуатацію не здані. Саме з цим моментом сторони пов'язали закінчення строку дії договору. Так, пунктом 4.1 договору передбачено, що він діє до здачі об'єктів, зазначених у предметі договору, в експлуатацію або до проведення остаточної оплати згідно пункту 3.5 (пункт 3.5 - позивач проводить остаточну оплату відповідачу не пізніше 5 днів після здачі об'єкта в експлуатацію).
Дванадцятого липня 2013 року позивач звернувся до відповідача з листом, яким повідомив, що договір, укладений між сторонами 07.09.2012, розірваний з моменту отримання відповідачем цього листа.
За своє правовою природою згадана дія позивача є односторонньою відмовою від договору.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У даному випадку сторонами не погоджено у договорі можливості будь-якої із сторін розірвати договір у односторонньому порядку.
Стосовно твердження позивача про перевищення вартості реально виконаних підрядних робіт над сумою авансового платежу, то суд констатує наступне.
За приписами ст.570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання; якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Отже, проаналізувавши вказані норми права, можна дійти висновку, що авансовий платіж носить попередній характер, відтак загальну вартість зобов'язання можна визначити після повного його виконання. У даному ж випадку, дія договору триває, підрядні роботи не завершено, об'єкти, у свою чергу, в експлуатацію не здані.
У позовній заяві позивач посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України як правову підставу стягнення позовної суми з відповідача.
Відповідно до вказаної норми особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Однак, обов'язок особи повернути майно чи кошти за цією статтею виникає лише за відсутності правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто повинна мати місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).
У даному випадку між сторонами укладено договір (є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків згідно з ст. 11 ЦКУ), умови якого виконуються відповідачем, який не розірвано, дія якого триває. Відтак, відсутні підстави для стягнення спірної суми з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як такої, що набута без достатньої правової підстави.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у задоволенні позову повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 15.10.2013.
Суддя Л.М.Якимчук