08 жовтня 2013 року Справа № 910/5535/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Міністерства оборони України
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року
у справі № 910/5535/13
господарського суду міста Києва
за позовом Фірми "МІРТА" (приватного підприємства)
до Міністерства оборони України
про визнання правочину недійсним
за участю представників
позивача - Лихольот А.В.
відповідача - не з'явився
Фірми "МІРТА" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання правочину недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15 травня 2013 року (суддя Босий В.П.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року (судді Смірнова Л.Г., Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) у справі №910/5535/13 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною з моменту укладення Додаткову угоду №5 від 16 березня 2012 року до договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/11/2 від 18 квітня 2011 року, укладеного між Фірмою "МІРТА" (приватне підприємство) та Міністерством оборони України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Міністерство оборони України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 15 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Мірта" відмовити.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 квітня 2011 року між Фірмою "МІРТА" (приватним підприємством) (виконавець) та Міністерством оборони України (замовник) було укладено договір про надання послуг з прання і сухого чищення для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/5/11/2.
Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець зобов'язується у 2011 році надати послуги з прання і сухого чищення білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги в кількості, у строки і виключно за цінами згідно положень цього договору.
У відповідності до п. 3.1 Договору ціна послуг з ПДВ складає 11387621,52 грн.
Пунктом 1.3 Договору встановлено, що обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Додатковою угодою №1 від 09 серпня 2011 року до Договору сторони виклали п.3.1 Договору у такій редакції: ціна договору становить без ПДВ 8621005,80грн., ПДВ 1724201,16грн. Ціна Договору, що підлягає оплаті становить 10345206,96грн., в тому числі податок на додану вартість, вартість упаковки, вантажних робіт у місцях завантаження і розвантаження та транспортування до військової частини і у зворотному напрямку.
Додатковою угодою №5 від 16 березня 2012 року до Договору сторони виклали п.3.1 Договору у наступній редакції: ціна цього договору становить 10650324,96грн., в тому числі за надані послуги: у 2011 році становить 8875270,80 грн.; у 2012 році становить 1775054,16грн.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що позивачем оскаржується законність Додаткової угоди №5 від 16 березня 2012 року до Договору.
Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06 листопада 2009 року визначено, що під час розгляду справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою для недійсності Додаткової угоди №5 від 16 березня 2012 року до Договору позивач зазначає, що така угода була укладена всупереч нормам чинного законодавства, оскільки сторонами була змінена ціна Договору після його фактичного виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п.2.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 09 серпня 2011 року до Договору) ціна Договору, що підлягає оплаті становить 10345206,96грн., в тому числі податок на додану вартість, вартість упаковки, вантажних робіт у місцях завантаження і розвантаження та транспортування до військової частини і у зворотному напрямку.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що актами приймання контролю якості та кількості наданих послуг з прання за період з 30 квітня 2011 року - 29 лютого 2012 року підтверджується надання позивачем та прийняття відповідачем послуг з прання за 2011 рік на загальну суму 9490338,00грн., а за 2012 рік - на суму 1827706,32грн.
В той же час, Додатковою угодою №5 від 16 березня 2012 року до Договору сторони виклали п. 3.1 Договору у наступній редакції: ціна цього договору за надані послуги у 2011 році становить 8875270,80грн., а у 2012 році - 1775054,16грн.
Таким чином, положеннями оскаржуваної Додаткової угоди №5 від 16 березня 2012 року до Договору сторони зменшили ціну договору за надані у 2011, 2012 роках послуги після фактичного виконання позивачем зобов'язань з надання послуг з прання.
Відповідно до ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Враховуючи викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки ціна договору була змінена після фактичного виконання умов Договору, укладення сторонами Додаткової угоди №5 від 16 березня 2012 року до Договору відбулося всупереч положень ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України.
Твердження відповідача про можливість зміни (зменшення) ціни Договору з огляду на положення Закону України "Про здійснення державних закупівель" колегіє суддів не приймаються до уваги на підставі наступного.
Відповідно до положень ч.5 ст.40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) зміни ціни за одиницю товару не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;
3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі;
4) продовження строку дії договору та виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі форс-мажорних обставин, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної у договорі;
5) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті;
6) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);
7) зміни ціни у зв'язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;
8) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу інфляції, зміни курсу іноземної валюти у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни залежно від зміни такого курсу, зміни біржових котирувань, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю.
Даною нормою жодним чином не надано права зменшувати ціну договору після його виконання.
Крім того, відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено настання обставин, з якими положення ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" пов'язують можливість зміни сторонами істотних умов Договору.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
З огляду на те, що положення Цивільного кодексу України забороняють зміну ціну договір після його фактичного виконання, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що Додаткова угода №5 від 16 березня 2012 року до Договору не відповідає нормам законодавства, що згідно з ч.1 ст.203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання її недійсною.
Відповідно до ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає позовні вимоги Фірми "МІРТА" (приватного підприємства) про визнання недійсною Додаткової угоди №5 від 16 березня 2012 року до договору про надання послуг з прання і сухого чищення для Державних потреб (за кошти Державного бюджету України) №286/11/2 від 18 квітня 2011 року з моменту її укладення обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене вище обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2013 року зі справи № 910/5535/13 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді Н. О. Кочерова
С. С. Самусенко