08 жовтня 2013 року Справа № 910/10067/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Самусенко С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Фонду державного майна України
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2013 року
у справі № 910/10067/13
господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор"
до Фонду державного майна України
про зобов'язання вчинити дії
за участю представників
позивача - Мацевич І.Ю.
відповідача - Васильківська В.Є.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України про зобов'язання відповідача виконати умови договору оренди укладеного між Фондом державного майна України та ТОВ "Золотоніський лікеро-горілчаним заводом "Златогор" від 25 вересня 2002 року № 842, зокрема пункт 6.4, шляхом надання ТОВ "Золотоніським лікеро-горілчаним заводом "Златогор" дозволу на списання орендованого майна у кількості 305 об'єктів на загальну суму 2 037 217,12 грн. (два мільйони, тридцять сім тисяч двісті сімнадцять грн. п'ятнадцять коп.) згідно з Порядком списання об'єктів державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 р. за № 1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності.
Рішенням господарського суду міста Києва від 19 червня 2013 року (суддя Якименко М.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2013 року (судді Гончаров С.А., Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.) у справі № 910/10067/13 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19 червня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" відмовити повністю.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди за цим Законом є, зокрема, цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). Згідно ст. 5 цього ж Закону Орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо нерухомого майна, що є державною власністю (ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 вересня 2002 року між Фондом державного майна України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" (орендар) було укладено Договір № 842 оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Золотоніський лікеро-горілчаний завод" (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Золотоніський лікеро-горілчаний завод", яке припиняє свою діяльність і реорганізується шляхом приєднання до майна Орендаря. Склад і вартість цілісного майнового комплексу Підприємства визначено відповідно до наведених у додатках акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу, складеного станом на 31 серпня 2002 року, вартість якого становить 3353397 (три мільйона триста п'ятдесят три тисячі триста дев'яносто сім) грн., у тому числі: основні фонди за залишковою вартістю 3 094 729 (три мільйона дев'яносто чотири тисячі сімсот двадцять дев'ять) грн.
Пунктом 6.4. Договору визначено, що Орендар має право у встановленому порядку з дозволу Орендодавця списувати орендоване майно Підприємства.
Відповідно до п. 10.1. договору, його укладено на 5 років з 25 вересня 2002 року до 25 травня 2007 року включно.
Згідно п. 10.3. договору зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін.
Майно, щодо якого між сторонами було укладено Договір, а саме - цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Золотоніський лікеро-горілчаний завод", було передано відповідачем та прийнято позивачем за Актом приймання-передачі в оренду майна Державного підприємства "Золотоніський лікеро-горілчаний завод" від 25 вересня 2002 року.
Додатком до Акту приймання-передачі від 25 вересня 2002 року є перелік державного майна, яке передається в оренду ТОВ "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" в кількості 703 одиниці.
25 жовтня 2012 року між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золотоніський лікеро-горілчаний завод "Златогор" було укладено Додатковий договір № 424 до договору оренди цілісного майнового комплексу, що належить до державної власності від 25 вересня 2012 року № 842. Згідно з Додатковим договором сторони дійшли згоди внести зміни до договору та встановили строк його дії до 25 вересня 2017 року.
Керуючись правом, передбаченим п. 6.4 Договору, 08 лютого 2013 року, з доданням пакету документів, позивач звернувся до відповідача з листом (вих. № 189) з проханням надати дозвіл на списання державного майна, переданого в довгострокову оренду у складі цілісного майнового комплексу, а саме списання майна основних засобів 305 об'єктів на загальну суму 2037217,12 грн., що морально та фізично зношені та непридатні для подальшого використання. Частиною цих основних засобів є відпрацьовані деталі та механізми, які утворилися внаслідок ремонту устаткування, та які вже не придатні для використання в виробництві.
Листом від 04 березня 2013 року № 10-24-2713 відповідач відмовив позивачу у наданні згоди на списання майна, мотивуючи це тим, що Порядком списання об'єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року № 1314, не передбачено списання вищезазначеного майна.
Позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання Фонду державного майна України виконати умови договору оренди, укладеного між Фондом державного майна України та ТОВ "Золотоніським лікеро-горілчаним заводом "Златогор" від 25 вересня 2002 року № 842, зокрема пункту 6.4, шляхом надання ТОВ "Золотоніський лікеро-горілчаним заводом "Златогор" дозволу на списання орендованого майна у кількості 305 об'єктів на загальну суму 2037217,12 грн. (два мільйони, тридцять сім тисяч двісті сімнадцять грн. п'ятнадцять коп.) згідно з Порядком списання об'єктів державної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року за № 1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 6 Постанови КМУ від 08 листопада 2007 року № 1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності" (далі по тексту - Порядок) з метою отримання згоди на списання майна суб'єкт господарювання подає суб'єкту управління разом із зверненням стосовно списання майна такі документи:
1) техніко-економічне обґрунтування необхідності списання майна, в якому містяться економічні та/або технічні розрахунки, інформація про очікуваний фінансовий результат списання майна та про те, як воно вплине на фінансовий план (для державних підприємств), а також напрями використання коштів, які передбачається одержати в результаті списання;
2) відомості про майно, що пропонується списати за даними бухгалтерського обліку (крім об'єктів незавершеного будівництва), згідно з додатком 1;
3) акт інвентаризації майна, що пропонується до списання, згідно з додатком 2;
4) акт технічного стану майна, затверджений керівником суб'єкта господарювання;
5) відомості про наявність обтяжень чи обмежень стосовно розпорядження майном, що пропонується списати (разом з відповідними підтвердними документами);
6) відомості про земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, із зазначенням напрямів подальшого використання земельних ділянок, які вивільняються, а також копії відповідних підтвердних документів, зокрема державного акта на право постійного користування землею, кадастрового плану;
7) відомості про об'єкти незавершеного будівництва, а саме: дата початку і припинення будівництва, затверджена загальна вартість, вартість робіт, виконаних станом на дату припинення будівництва (ким і коли затверджено завдання на проектування, загальна кошторисна вартість проектно-вишукувальних робіт, кошторисна вартість проектно-вишукувальних робіт, виконаних до їх припинення, стадії виконання робіт).
Судами встановлено, що позивач в повному обсязі дотримався процедури, передбаченої п. 6 Постанови КМУ від 08 листопада 2007 року № 1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної власності" та листом від 08.02.2013 року № 189 відправив вищевказані документи відповідачу, для отримання дозволу на списання державного майна. Жодних зауважень з боку відповідача, щодо недостатності або невідповідності Порядку поданих документів на адресу позивача не надходило.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до об'єктів управління державної власності відноситься державне майно, передане в оренду.
Порядок забезпечення підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Укладений між сторонами Договір, відповідно до вимог ст. 759 Цивільного кодексу України, ст. 283 Господарського кодексу України та приписів статей 1, 4, 10, 19, 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, передбачених статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України),
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 8 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07 квітня 2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин.
Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Кабінет Міністрів України, здійснюючи управління об'єктами державної власності, як суб'єкт управління відповідно до підпункту "и" п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначає порядок відчуження та списання цих об'єктів.
Проте, на даний час Кабінетом Міністрів України такий порядок щодо відчуження орендованого державного майна цілісних майнових комплексів не визначено.
Відповідно до ч. 5 ст. 141 Господарського кодексу України види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.
Судом встановлено, що основні засоби, що увійшли до складу цілісного майнового комплексу, які були передані в оренду, на сьогоднішній час обліковуються на балансі позивача, вільні від будь-яких обтяжень, під арештом та забороною не перебувають.
Щодо посилань Регіонального відділення Фонду державного майна України в своїй касаційній скарзі на пункт 3 Порядку списання об'єктів державної власності, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року № 1314, який передбачає що його дія не поширюється на цілісні майнові комплекси, то вони є необґрунтованими, оскільки як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, що до списання пропонується лише частина майна, а не цілісний майновий комплекс.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обґрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на списання орендованого майна тягне погіршення фінансового становища позивача, оскільки залишення на балансі основних засобів із значним зносом, які не підлягають подальшому використанню, вимагає несення додаткових витрат на зберігання цього майна, обмежує його у можливостях здійснення підприємницької діяльності.
Крім того, Фонду державного майна України в своїй касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив останньому у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства в Україні з яким відповідач звернувся до апеляційного суду 12 серпня 2013 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновок суду апеляційної інстанції про відмову у залученні третьої особи обґрунтованою, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Відповідно до п. 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Фондом державного майна України у поданому клопотанні не наведено, чи буде та яким чином, у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи, цю особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Наведені Фондом державного майна України обставини в обґрунтування необхідності залучення Міністерства аграрної політики та продовольства в Україні до участі у справі в якості третьої особи, не доводять, що рішення з даного спору може вплинути на права або обов'язки цієї особи.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене вище обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2013 року зі справи № 910/10067/13 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді Н. О. Кочерова
С. С. Самусенко