ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9825/13 01.10.13
За позовом Кримської республіканської організації «Спортивно-оздоровчий комплекс
«Плавальний басейн «Динамо»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Арсенал»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Фонд майна Автономної Республіки Крим
Про стягнення 24 421,23 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Смирнов Д.Д. директор
Від відповідача: Прокопенко О.С. директор;
Кершков В.О. особа встановлена
Від третьої особи: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Кримської республіканської організації «Спортивно-оздоровчий комплекс «Плавальний басейн «Динамо» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа-Арсенал» (далі - відповідач) про стягнення 24 421,23 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що затратами з утримання орендованого майна Кримська республіканська організація «Спортивно-оздоровчий комплекс «Плавальний басейн «Динамо» на підставі п. 5.11 Договору вважає витрати по сплаті комунальних послуг та сплаті податку на земельну ділянку, внаслідок чого, за твердженням позивача, у відповідача виник обов'язок по відшкодуванню витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, а саме, сплати земельного податку з дати укладення Договору оренди нерухомого майна від 29.03.10.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.13. порушено провадження у справі № 910/9825/13, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд майна Автономної Республіки Крим (далі - третя особа) ; розгляд справи призначено на 18.06.13.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 18.06.13., 16.07.13., в зв'язку з неявкою в судові засідання представників відповідача та третьої особи, невиконання ними вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 16.07.13. та 30.07.13. відповідно.
30.07.13. від третьої особи через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/9825/13 призначено до розгляду на 10.09.13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.13., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 01.10.13.
В судовому засіданні 01.10.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.10.13. в усному порядку проти позову заперечував.
При цьому, письмового відзиву на позов з обґрунтуванням власної правової позиці, до матеріалів справи надав, а тому на підставі ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Представник третьої особи в судове засідання 01.10.13. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином..
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/9825/13.
В судовому засіданні 01.10.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.03.10. між третьою особою (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим, посвідчений нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу АРК та зареєстрований в реєстрі за № 518 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1 з врахуванням Додаткового договору № 1 від 21.04.10. та Додаткового договору № 2 від 04.10.11.) Орендодавець передав нерухоме майно, що належить АРК - нежитлові приміщення Спортивно-оздоровчого комплексу «Плавальний басейн «Динамо» пл. 2 711,1 кв.м, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Декабристів, 21 (далі - майно), що знаходиться на балансі позивача, а Орендар приймає його у строкове платне користування за актом приймання-передачі, про що між сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти приймання-передачі орендованого майна від 29.03.10., від 06.04.10. та уточнений акт приймання-передачі від 04.10.11.
Строк дії Договору Орендарем та Орендодавцем погоджено пунктом 10.1, відповідно до якого Договір укладено строком на 25 (двадцять п'ять) років, що діє з 29.03.10. по 28.03.35.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що затратами з утримання орендованого майна Кримська республіканська організація «Спортивно-оздоровчий комплекс «Плавальний басейн «Динамо» на підставі п. 5.11 Договору вважає витрати по сплаті комунальних послуг та сплаті податку на земельну ділянку, внаслідок чого, за твердженням позивача, у відповідача виник обов'язок по відшкодуванню витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, а саме, сплати земельного податку з дати укладення Договору оренди нерухомого майна від 29.03.10.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав, проти позову заперечував в усному порядку.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором оренди.
Приписами ч. 1 ст. 796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ст. 797 ЦК України).
Згідно із пп. 14.1.147 ст. 14 ПКУ плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно із тією ж ст. 14 ПКУ, земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 ст. 14 ПКУ); орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 ПКУ).
Відповідно до пункту 14.1.147 Податкового кодексу плата за землю включає в себе дві категорії платежів:
- земельний податок. Його сплачують власники земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійні землекористувачі (пункт 14.1.72 ПКУ).
- орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. Її орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136 ПКУ).
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 13 Закону "Про оренду державного та комунального майна" орендовані приміщення, частини будівель, споруд та інше окреме індивідуально визначене майно залишаються на балансі підприємства (орендодавця, балансоутримувача). Таким чином, витрати по утриманню і сплаті податків, якими обкладається передане в оренду нерухоме майно, несе орендодавець (балансоутримувач) і відповідно ставки податків, яким обкладається майно, нараховуються виходячи зі статусу орендодавця (балансоутримувача), а не орендаря (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.07.07. у справі № 36/405).
При цьому, відповідно до пункту 282.1.3 статті 282 Податкового кодексу України бюджетні установи, що повністю утримується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, звільняються від сплати земельного податку.
Проте якщо бюджетна установа надає в оренду окремі будівлі (споруди) або їх частини (приміщення), то податок за земельні ділянки під такими будівлями (приміщеннями) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території (пункт 284.3 статті 284 Податкового кодексу України). При цьому відповідно до абзацу другого цього пункту дана норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у користування (оренду) іншим бюджетним установам.
Таким чином, бюджетна установа повинна сплачувати земельний податок при передачі в оренду нерухомого майна, крім випадків оренди майна іншими бюджетними установами.
Водночас, бюджетна установа має право на відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку. З цією метою сторони повинні визначити площу земельної ділянки під частиною будівлі (приміщення), що надається в оренду, та площу, необхідну для вільного доступу орендаря до об'єкта оренди. Крім того, необхідно включити в договір оренди відповідну умову щодо відшкодування орендарем земельного податку.
При цьому, доцільно відзначити, що підхід, за яким орендна плата (хоча б за землі лише державної та комунальної власності) має режим обов'язкового платежу, видається хибним, оскільки таким чином спотворена природа орендних відносин як договірних, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін.
В свою чергу, із положень ст. 19 Конституції України випливає, що самого лише принципу платності використання земель (ст. 206 ЗКУ) недостатньо, щоб стягувати з фактичних землекористувачів земельний податок.
Проте, Договором обов'язку відповідача по відшкодуванню витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, не встановлено.
Стосовно посилань позивача та третьої особи на п. 5.11 Договору, як на підставу стягнення з відповідача грошових коштів по відшкодуванню витрат, пов'язаних зі сплатою земельного податку, суд відзначає наступне.
Вказаним пунктом Договору встановлено, що Орендар зобов'язується здійснювати витрати пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 днів після підписання Договору та акту приймання-передачі укласти з балансоутримувачем договір про відшкодування витрат Балансоутримувачу на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю.
Тобто земельний податок є податком, а не втратами, що пов'язані з утриманням орендованого майна. Крім того, п. 5.11 Договору, на який посилаються позивач та третя особа, передбачено укладання між сторонами окремого договору на відшкодування витрат по утриманню орендованого майна.
Отже, доводи позивача є надуманими та не підтверджуються матеріалами справи.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 07.10.13.
Суддя Т.М. Ващенко