08 жовтня 2013 року Справа № 34/80пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Запорощенка М.- доповідач
суддів:Акулової Н.
Владимиренко С.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4
на рішенняГосподарського суду Донецької області від 15.07.2008року
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 12.08.2013р.
у справі№34/80пн господарського суду Донецької області
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5
доГорлівської міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального підприємства "Горлівське міське бюро технічної інвентаризації"
провизнання права власності
за участю представників сторін:
від позивача:не з'явився
від відповідача :не з'явився
від третьої особи :не з'явився
від скаржника:не з'явився
Рішенням від 15.07.2008р. господарський суд Донецької області позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, обґрунтувавши свій висновок приписами ст.ст.331, 376, 383, 392 ЦК України, а також зазначивши, що судом не було встановлено факту неправомірного володіння позивачем спірним приміщенням.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2013р. рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2008р. у справі №34/80пн - залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_4, м. Горлівка Донецької області, на рішення господарського суду Донецької області від 15.07.2008р. у справі №34/80пн -без задоволення.
Не погоджуючись з зазначеним судовим актом, фізична особа ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2008року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2013р. у справі №34/80пн, з вимогою прийняти нове рішення про визнання права спільної власності ОСОБА_4 та приватного підприємця ОСОБА_5 на об'єкт нерухомого майна : вбудоване приміщення магазину (літера "А-V") площею 96,4кв.м з ганком (літ. ""а", "а1") та навісом (літ. "а2"), що розташований за адресою: АДРЕСА_1, або передати справу до господарського суду на новий розгляд.
В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, припущено порушення норм процесуального права в частині ст. ст. 43, 84, 99, 101, 104 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, не застосовані положення ст.ст.60, 368-372 Цивільного кодексу України.
В нинішнє судове засіданні представники сторін та скаржника не з'явилися. Поважних причин нез'явлення суду не повідомлено, про час та місце розгляду касаційної скарги учасники процесу були сповіщені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2005р., ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат жилою площею 42,5кв.м., загальною площею 56,8кв.м.
24.11.2005р. за ОСОБА_5 було зареєстровано право приватної власності на вказане приміщення (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Горлівське МБТІ» №9060741 від 24.11.2005р.).
Крім того, згідно з матеріалами справи, 06.03.2006р. за договором міни квартир ОСОБА_5 отримав квартиру АДРЕСА_2, право приватної власності на яку зареєстрував 10.03.2006р. (витяг про реєстрацію права власності КП «Горлівське МБТІ» №10053141 від 10.03.2006р.).
Рішенням Виконавчого комітету Горлівської міської ради №1425 від 06.12.2006р. ФОП ОСОБА_5 було надано дозвіл на перепланування квартир АДРЕСА_1.
Відповідно до проектної документації, з дозволу Інспекції ДАБК №115 від 21.09.2007р. позивачем було здійснено перепланування квартир АДРЕСА_1, збудовані ганок (літ. «а» та «а1») та навіс (літ. «а2») до вбудованого приміщення, в результаті чого загальна площа вбудованого приміщення склала 96,4кв.м.
З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання в оренду земельної ділянки для обслуговування прибудови до вбудованого приміщення по АДРЕСА_1, позивач звертався до відповідача, на що Горлівська міська рада листом №6-1273 від 05.03.2008р. повідомила про неможливість вирішення вказаного питання у зв'язку з відсутністю його законодавчого врегулювання.
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, м. Горлівка Донецької області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Горлівської міської ради, м. Горлівка Донецької області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Комунального підприємства «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації», м. Горлівка Донецької області, про визнання права власності на об'єкт нерухомості - вбудоване приміщення магазину (літ. «А-V») площею 96,4кв.м. з ганком (літ. «а», «а1») та навісом (літ «а2»), що розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням від 15.07.2008р. господарський суд Донецької області, з яким в подальшому погодився суд апеляційної інстанції, позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, обґрунтувавши свій висновок приписами ст.ст.331, 376, 383, 392 ЦК України, а також зазначивши, що судом не було встановлено факту неправомірного володіння позивачем спірним приміщенням.
При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуваним рішенням не вирішено питання про права та обов'язки скаржника. Також, апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги звернув увагу на наявність рішення Апеляційного суду Донецької області від 17.05.2013р. у справі №22-ц/775/4664/13.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з наступних підстав.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.
Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позовні вимоги, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.
В даному випадку, предметом позову є матеріально-правова вимога про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Однак, в окремих випадках ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.
Так, частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
З вказаної правової норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту; а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки (частини 4 ст. 376 ЦК України) та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб
Таким чином, при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно господарські суди повинні з'ясовувати наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудовано спірне майно; наявність самочинно збудованого нерухомого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво відповідного нерухомого майна, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування, зокрема, на підставі договору оренди земельної ділянки.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач відкрито володів майном, самочинно перебудованим у квартирах АДРЕСА_1, за висновками Горлівського відділення АТЗТ "ПВП "Донбсреконструкція" спірний магазин та навіс відповідають своєму призначенню та вимогам норм по організації зовнішнього вогнегасіння, пожежної безпеки, а також санітарно-гігієнічним вимогам. Подальша експлуатація магазину та навісу уявляється можливою. По несучій спосібності та експлуатаційним властивостям будівля відноситься до технічного стану 1 - нормального, стан елементів магазину - задовільний, тобто елементи придатні для подальшої експлуатації. Право позивача на вказане майно на час розгляду даної справи не спростовувалось жодною особою.
Таким чином, з урахуванням матеріалів та обставин справи, суди попередніх інстанцій, на підставі норм матеріального права, що регулюють означені правовідносини, дійшли правильного висновку щодо визнання права власності позивача на самочинно перетворене майно.
Відповідно до ч. 1 ст.91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарський суд Донецької області від 15.07.2008р. у даній справі та посилаючись на те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі.
Згідно з п.52 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Так, апеляційний суд, під час здійснення апеляційного провадження, означений правовий зв'язок не встановив, у зв'язку з чим дійшов висновку, що оскаржуваним судовим рішенням не порушені права ОСОБА_4 та цим рішенням не вирішено питання про її права та обов'язки. При цьому, апеляційний суд прийняв до уваги рішення Апеляційного суду Донецької області від 17.05.2013р. у справі №22-ц/775/4664/13.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає необхідним зазначити, що доводи та вимоги ОСОБА_4 не стосуються предмету даного спору, оскільки мають різний правовий характер, доказову базу та регулюються окремими нормами матеріального права, зокрема, слід зазначити, що доводи та вимоги скаржника направлені на встановлення факту наявності спільної сумісної власності .
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій .
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 15.07.2008року та Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2013р. у справі №34/80пн - залишити без змін.
Головуючий суддя:М. Запорощенко
Судді: Н. Акулова
С. Владимиренко