Справа № 2034/1402/11. Головуючий 1 інст.: - Березовська І.В. Провадження №22-ц/790/6541/13. Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.
Категорія: право власності.
9 жовтня 2013 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді: - Кокоші В.В.,
суддів: - Бобровського В.В., Шевченко Н.Ф.,
при секретарі: - Гелашвілі Т.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 2 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 - про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, набутого під час спільного проживання, спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину майна у спільній сумісній власності,
У березні 2010 року ОСОБА_6 звернулася в суд із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазнала, що з липня 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_9
До квітня 1991 року вони мешкали в АДРЕСА_1, який належав до житлового фонду Харківського спеціалізованого автопідприємства №2004.
26 квітня 1991 року вони з ОСОБА_9 за спільні кошти придбали за договором купівлі-продажу 12/25 частин вказаного будинку, які зареєстрували за ОСОБА_9
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.
Після його смерті вона звернулася до нотаріальної контори де дізналася, що за життя ОСОБА_9 склав заповіт, яким заповів все своє майно сину ОСОБА_8 та якому нотаріальною конторою 26 червня 2010 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 12/25 частин АДРЕСА_1.
Вважала, що її права власника порушені, оскільки придбані нею та ОСОБА_9 12/25 частин АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю.
Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 70,74 СК України, ст. ст. 1217, 1221, 1270 ЦК України, ОСОБА_6 просила суд встановити факт проживання її однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_10 у період з липня 1980 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати за нею права власності на 6/25 частин жилого АДРЕСА_1.
Відповідач ОСОБА_8, в особі своїх представників, позов не визнав, посилаючись на його безпідставність.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 2 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачка не довела у суді, що спірна частина жилого будинку була набута нею та померлим ОСОБА_9 у власність за рахунок їх спільних коштів.
Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. Відповідно до діючого на час виникнення між сторонами спірних правовідносин законодавства, спільною сумісною власністю являлося: - майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, п. 2 ст. 17, ст. 18, Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).
Таким чином, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати до суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
З матеріалів справи вбачається, що 26 квітня 1991 року ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Другої Харківської нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за №1-945, придбав у Харківського спеціалізованого автопідприємства №2004 12/25 частин жилого АДРЕСА_1 (а. с. 134).
4 липня 1991 року ОСОБА_9 зареєстрував право власності на придбану ним частину будинку в Харківському районному бюро технічної інвентаризації на своє ім'я (а. с.9).
Із ксерокопій квитанцій, залучених до справи вбачається, що кошти за придбання спірної частини будинку сплачені ОСОБА_9 Харківському спеціалізованому автопідприємству №2004 3 та 9 квітня 1991 року (а.с.163,164).
За життя, а саме 6 грудня 1990 року ОСОБА_11 склав заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Васищевської селищної ради, Харківського району Харківської області, згідно з яким на випадок смерті заповів все своє майно сину ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер (а. с.159).
26 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського РНО Харківської області ОСОБА_8 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 12/25 частин жилого АДРЕСА_1 ( а. с. 121).
6 липня 2010 року ОСОБА_8 зареєстрував своє право власності на 12/25 частин жилого АДРЕСА_1 в КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» (а. с. 154).
Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_6 у квітні 1991 року разом із ОСОБА_9 приймала участь у придбанні 12/25 частин жилого АДРЕСА_1.
Не надані такі докази представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, і в судовому засіданні апеляційної інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачка не довела у суді, що вона разом із ОСОБА_9 приймала участь у придбання 12/25 частин жилого АДРЕСА_1 та є власником 6/25 частин вказаного житлового будинку.
Вирішуючи спір, суд з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та ухвали законне й обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, про те, що суд при вирішення спору безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60, ч.1 ст. 70 та ст.ст. 70,74 СК України, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.
Судовим розглядом встановлено, що спірна частина житлового будинку придбана ОСОБА_9 26 квітня 1991 року, тобто до введення в дію Сімейного кодексу України і Цивільного кодексу України та у період дії Кодексу України про шлюб та сім'ю і Цивільного кодексу УРСР.
Відповідно до ст. 22 КпШС УРСР спільною сумісною власністю є майно подружжя придбане ними за час шлюбу.
Разом з тим, ст. 112 ЦК УРСР було передбачено, що майно може належати на праві спільної сумісної власності двом або кільком громадянам.
З 1 січня 2004 року за положеннями ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними і на зазначене майно поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, на час придбання ОСОБА_9 спірної частини будинку у сторін не могло виникнути права спільної сумісною власності з підстав, находження у фактичних шлюбних правовідносинах та проживання однією сім'єю, оскільки таке право чинним на той час законодавством передбачено не було.
Позивачкою не доведено, що між нею та ОСОБА_9 укладалася письмова угода про набуття ними спільної часткової власності. За життя позивачка не зверталася в суд з позовом до ОСОБА_9 про визнання за нею права власності на 6/25 частин жилого будинку.
Крім того, ОСОБА_6 не заявлялися вимоги щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом на ім'я відповідач ОСОБА_8
Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1. ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 2 вересня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: