Провадження № 22ц/790/6706/13 Головуючий 1 інст. -Шахова В.В.
Справа №621/2101/13-ц Доповідач - Макаров Г.О.
Категорія:інші УХВАЛА
9 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Макарова Г.О.,
суддів: Міненкової Н.О., Кружиліної О.А.,
при секретарі - Кузьменко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 4 вересня 2013 року по справі за заявою комунального закладу охорони здоров'я обласний протитуберкульозний диспансер №3 про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу заінтересована особа ОСОБА_1 ,
встановила:
27.05.2013 року КЗОЗ Обласний протитуберкульозний диспансер №3 звернувся до суду з заявою про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу, обґрунтовуючи заяви наступним.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, неодноразово госпіталізовувався до диспансеру, але бажання до лікування не проявляв, лікувався короткостроковими курсами, самовільно припиняв лікування, під час перебування в диспансері постійно зловживав спиртними напоями, порушував режим медичного закладу, вимоги медичних працівників не виконував. Проходив короткострокові курси лікування в диспансері з 10 серпня 1998 року по 26 жовтня 1998 року; з 05 травня 1999 року по 22 червня 1999 року; з 08 лютого 2000 року по 14 квітня 2000 року: з 28 листопада 2000 року по 17 грудня 2000 року; з 06 грудня 2002 року по 13 березня 2003 року. В подальшому лікувався амбулаторно за місцем проживання, однак в цей період переривав курс лікування, лікувався короткостроковими курсами, не бажав усвідомлювати небезпеки туберкульозу як для свого стану здоров'я так і для оточуючих. Враховуючи його стан здоров'я, йому необхідно постійне, тривале лікування. В грудні 2004 року на ЦЛКК хворому встановлено діагноз хронічний туберкульоз легень (фіброзно-кавернозний) з деструкцією. З 22 березня 2005 року по 11 квітня 2005 року він лікувався в КЗОЗ Обласний протитуберкульозний диспансер, після цього проходив курс лікування амбулаторно. З 2006 року ОСОБА_1 на лікування не з'являвся, ігнорував виклики медпрацівників. Неодноразово попереджався про наслідки його недбалого ставлення до лікування, але будь-якої позитивної реакції з його боку не відбулося жовтня 2008 року ОСОБА_1 консультований лікарем наркологом. Під час обстеження та на підставі медичної документації, лікарем наркологом встановлено, що він систематично зловживає спиртними напоями, від спеціального лікування відмовляється, у нього сформувався синдром алкогольної залежності. Тобто, у нього встановлено також і діагноз хронічний алкоголізм. У зв'язку з чим, лікарем наркологом рекомендоване примусове лікування. В результате недбалого лікування, що відбувається з вини ОСОБА_1, у нього було відмічено погіршення туберкульозного процесу. А в подальшому хвороба набула хронічного характеру з постійними масивними бакреріовиділеннями, що становить загрозу розповсюдження хвороби. Враховуючи, що стан ОСОБА_1 не покращувався, і що він ухилявся від лікування, а також, приймаючи до уваги, що він становить загрозу розповсюдження хвороби, було вирішено звернутися до суду з заявою про примусову госпіталізацію хворого. Так, рішенням Зміївського районного суду Харківської області по справі від 08 серпня 2011 року ОСОБА_1 з 27 листопада 2012 року направлено на примусове лікування до Обласної психіатричної лікарні де він перебуває і по теперішній час. Як вбачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1789 від 11 квітня 2013 року Обласної психіатричної лікарні №1, ОСОБА_1 перебуває в лікарні на стаціонарному лікуванні з 27 листопада 2012 року. Під час датування йому призначено протитуберкульозну терапію та лікування алкоголізму. Під дією протиалкогольної терапії стан хворого почав стабілізуватися, покращився сон та настрій. Хворий перестав відчувати тягу до алкогольних напоїв. Але лікування туберкульозу за цей період ще не дало бажаних результатів і у неього не відмічається покрашення, про що свідчать лабораторні дослідження.
Тому, рекомендується для ОСОБА_1 продовження примусового лікування з проведенням курсу протитуберкульозної терапії по 4 категорії в умовах Обласної психіатричної лікарні №1.
Представник заявника ОСОБА_3 у судовому засіданні заяву підтримала з підстав наведених у заяві.
Заінтересована особа ОСОБА_1 у судовому засіданні проти заяви заперечував та просив лікувати його амбулаторно за місцем проживання.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 4 вересня 2013 року заяву Комунального закладу охорони здоров'я Обласний протитуберкульозний диспансер про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу - задоволено.
Продовжено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 строк примусової госпіталізації в Комунальному закладі Обласна психіатрична лікарня №1 терміном на шість місяців, встановлений рішенням Зміївського районного суду Харківської області по справі №2-о- 58/2011 від 08 серпня 2011 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду переглянути, та направити його на лікування за місцем його проживання в м. Зміїв, оскільки суд не звернув уваги, що у нього в Харкові нема родичів та знайомих, які б приносили йому продукти харчування. Крім того, суд безпідставно вказав, що він має право на оскарження лише через місцевий суд і народні засідателі не приймали участі у розгляді справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Статтями 10, 60, 179, 279, 282, 285, 286 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
За умов, визначених Законом України "Про психіатричну допомогу", заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіатрична допомога у примусовому порядку, або її законного представника про припинення цієї допомоги подається до суду за місцепроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу. Залежно від встановлених обставин суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку. Рішення про відмову в задоволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допомоги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги.
Справи про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації суд розглядає не пізніше 24 годин після відкриття провадження у справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу розповсюдження хвороби.
Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про примусову госпіталізацію або про продовження строку примусової госпіталізації, є обов'язковою.
Розглянувши заяву про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.
Рішення про задоволення заяви, зазначеної у частині першій цієї статті, підлягає негайному виконанню та є підставою для примусової госпіталізації або продовження строку примусової госпіталізації особи в протитуберкульозному закладі на встановлений законом строк.
Після набрання законної сили рішенням суду про примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження строку примусової госпіталізації суд надсилає рішення відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони майна особи, стосовно якої ухвалено рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз" хворі на туберкульоз та інфіковані мікобактеріями туберкульозу зобов'язані: 1) дотримуватися призначеного їм відповідно до стандарту медичної допомоги режиму лікування; 2) дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я під час стаціонарного чи санаторно- курортного лікування; 3) проходити у встановлені строки обов'язкові медичні огляди та обстеження на туберкульоз, визначені відповідними галузевими стандартами у сфері охорони здоров'я; 4) дотримуватися вимог протиепідемічного режиму.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз", заява про примусову госпіталізацію чи про продовження строку примусової госпіталізації хворого на заразну форму туберкульозу подається до суду представником протитуберкульозного закладу, що здійснює відповідне лікування цього хворого, протягом 24 годин з моменту виявлення порушення хворим протиепідемічного режиму. До заяви додається мотивований висновок лікаря, який здійснює або має здійснювати лікування цього хворого, про необхідність відповідно примусової Госпіталізації до протитуберкульозного закладу чи про продовження строку примусової госпіталізації.
Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз", продовження строку примусової госпіталізації таких осіб здійснюється за рішенням суду на означений ним строк з урахуванням висновку лікаря, який здійснює лікування цього хворого.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.
Відповідно до висновку ЛKK Обласного протитуберкульозного диспансеру №1 від ЗО квітня 2013 року за №39, ОСОБА_1 має основний діагноз - туберкульоз легень (фіброзно- кавернозний) з деструкцією та з постійним бактеріовиділенням. Супроводжуючий діагноз - хронічний алкоголізм, розлад особистості та поведінки в результаті зловживання алкоголем. У зв'язку з наявністю масивних бактеріовиділень у хворого та несприятливий прогноз в епідеміологічного відношенні, ОСОБА_1 потребує продовження примусового лікування від хронічного алкоголізму та заразної форми туберкульозу в Обласній психіатричній лікарні №1, терміном на шість місяців. /а.с. 4/
Крім того, наявність захворювання на туберкульоз у ОСОБА_1 підтверджується випискою з амбулаторної картки хворого №073045. /а.с. 5 - 9/
Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 хворий на заразну форму туберкульозу, має основний діагноз - туберкульоз легень (фіброзно-кавернозний) з деструкцією та постійним бактеріовиділенням, супроводжуючий діагноз - хронічний алкоголізм, розлад особистості та поведінки в результаті зловживання алкоголем, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви Обласного протитуберкульозного закладу №3 та постановлення рішення про продовження примусового лікування від хронічного алкоголізму та заразної форми туберкульозу в Обласній психіатричній лікарні №1, терміном на шість місяців.
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.
Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 4 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді: