"09" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/55706/12
Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря Стоцького О.І.,
представника позивача Рубан Л.П.,
представника відповідача Харченка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 року
у справі № 2а/-5764/11/1070
за позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі - позивач, ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»)
до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (далі - відповідач, ДПІ у Миронівському районі Київської області)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 року, позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 року № 0000632353; стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» суму сплаченого судового збору в розмірі 3,40 гривні.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить задовольнити касаційну скаргу та скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийнявши нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2011 року відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивачу з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, за наслідками якої 06.09.2011 року складений акт № 328/23-011/00951770, яким було встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 201.1 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в результаті чого встановлено завищення позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3 в сумі 1 180 690,00 гривень. Згідно з актом перевірки вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ФОП ОСОБА_3 соняшника та пшениці впродовж періоду, який перевірявся.
Такі висновки податкового органу ґрунтуються на висновках матеріалів перевірки ФОП ОСОБА_3, а саме акт перевірки Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції від 13.07.2011 року № 258/179/НОМЕР_2 «Про результати документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ ІК «Анубіс» за березень 2010 року», а також акт перевірки Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції від 11.05.2011 року № 157/173/НОМЕР_2 «Про результати документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання податкового законодавства України по взаємовідносинах з ПП «Стилет-ЮГ» у жовтні 2010 року». Згідно з вказаними актами перевірки в ході документальних невиїзних перевірок не підтверджено наявність поставок товарів, у т.ч. позивачу.
Враховуючи дані актів перевірок Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції від 13.07.2011 року № 258/179/НОМЕР_2 та від 11.05.2011 року № 157/173/НОМЕР_2 з питань формування податкового кредиту та податкових зобов'язань перевірки ФОП ОСОБА_3 у період з березня по жовтень 2010 року, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом ФОП ОСОБА_3 не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними з посиланням на те, що при подальшому наданні підприємством додаткових документів про здійснення постанов товару, буде складено додатковий акт.
На підставі вказаних відомостей відповідачем зроблений висновок про те, що позивачем незаконно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 1 180 690 грн. на підставі нікчемних правочинів, укладених з ФОП ОСОБА_3
За результатами перевірки ДПІ у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0000632353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1 180 690 грн.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічні правові норми закріплені п. 198.3 статті 198 ПК України.
Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 статті 198 ПК України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платниками податку на додану вартість.
За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.
Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.
Водночас, судами попередніх інстанцій були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, рахунками-фактурами тощо.
Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи факт здійснення господарської операції, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між фактом придбання товарів (сільськогосподарської сировини) та господарською діяльністю платника податку, усі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -
Касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 року у справі № 2а/-5764/11/1070 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько