10.2.4
Іменем України
04 жовтня 2013 року Справа № 812/5919/13-а
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Свергун І.О.,
за участі секретаря - Северіної А.С.,
представника відповідача - Свириденко Н.М. (довіреність від 03.01.2013 № 77/09-21),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
30 травня 2013 року до Перевальського районного суду Луганської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
В адміністративному позові позивач просив суд наступне:
- визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про призначення виплат страхового внеску за 2011 рік в сумі 1698,23 грн. та за 2012 рік в сумі 4572,42 грн. з ОСОБА_2 - неправомірними;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області звільнити ОСОБА_2 від сплати страхових внесків - доплата за 2011 рік в сумі 1698,23 грн. та за 2012 рік в сумі 4572,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до свідоцтва Перевальської районної державної адміністрації від 16.03.2000 № 23730170000000438 його зареєстровано приватним підприємцем та на підставі свідоцтва від 23.05.2012 434660 він є платником єдиного податку.
27.02.2013 УПФУ в Перевальському районі було направлено лист, в якому зазначено, що фізичні особи-підприємці, у тому числі й ті, які обрали спрощену систему оподаткування - єдиний податок, зобов'язані формувати та подавати звіти до органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації один раз на рік до 10 лютого поточного року за попередній рік.
Позивач зазначає, що звіти за 2011-2012 роки до УПФУ в Перевальському районі ним не подавалися, так як з серпня 2011 року він звільнений від сплати внеску, в зв'язку з тим, що він є пенсіонером.
В березні 2013 року відповідачем було виставлено повідомлення-рахунок за 2011 рік в сумі 1698,23 грн. та за 2012 рік в сумі 4572,42 грн.
Позивач не погодившись з повідомленнями відповідача, оскаржив їх до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Листом від 19.04.2013 ГУПФУ повідомило, що скаргу позивача було задоволено частково, рішення УПФУ в Перевальському районі скасовані, рекомендовано пред'явити нові вимоги.
03.05.2013 позивачу було знову виставлено рахунки-повідомлення на суму 1698,23 грн. - доплата страхового внеску за 2011 рік та 4572,42 грн. - за 2012 рік.
З даними розрахунками позивач не погоджується, оскільки він перебуває на обліку у відповідача, як пенсіонер за віком - знижено пенсійний вік у зв'язку з пільговими умовами праці відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач зазначає, що він на законних підставах є пенсіонером за віком та отримує трудову пенсію за віком, тому вважає дії УПФУ в Перевальському районі в частині нарахування страхових внесків неправомірними.
07 червня 2013 року суддею Перевальського районного суду Луганської області Сініциним Е.М. відкрито провадження по справі.
Ухвалою Перевальського районного суду Луганської області від 13 червня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії було передано на розгляд Луганському окружному адміністративному суду.
03 липня 2013 року справа надійшла на адресу Луганського окружного адміністративного суду та в порядку ст. 15-1 КАС України справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії передано для розгляду судді Свергун І.О.
Позивач та його представник в ході судового розгляду справи підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позові. У судове засідання 04.10.2013 позивач та його представник не прибули, позивач надав суду клопотання, в якому адміністративний позов підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував з наступних підстав.
Позивач є приватним підприємцем який зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
03.05.2013 УПФУ в Перевальському районі було винесено вимоги про сплату заборгованості по єдиному внеску № Ф 264 С в сумі 1698,23 грн. (за період з 01.07.2011 по 31.12.2011) та № Ф 265 С в сумі 4572,42 грн. (за період з 01.01.2012 по 31.12.2012).
Відповідно Закону України № 3609-VI від 07.07.2011 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» яким внесені зміни до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а саме, особи які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Тобто з 01.08.2011 року дана категорія осіб звільняється від сплати єдиного внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 9 зазначеного закону передбачені наступні види пенсій:
- пенсія за віком;
- пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання;
- пенсія у зв'язку із втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком передбачені ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» а саме: особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Позивач перебуває на обліку в УПФУ в Перевальському районі як пенсіонер та отримує пенсію з 08.05.2007 зі зниженням пенсійного віку (на пільгових умовах, робота за списком №1) за нормами п. «а» ст. 13 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вийшов на пенсію у віці 51 рік, на теперішній час вік позивача складає 56 років та не досягає пенсійного віку, встановленого ст. 26 цього Закону.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування і а центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.
Таким чином, відповідач вважає дії щодо нарахування єдиного внеску в сумі 1698,23 грн. за період з 01.07.2011 по 31.12.2011 (вимога № Ф 264 С від 03.05.2013) та в сумі 4572,42 грн. за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 (вимога № Ф 265 С від 03.05.2013) правомірними. У зв'язку з наведеним просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов наступного.
Судом установлено, що позивач - ОСОБА_2, зареєстрований як фізична особа - підприємець Перевальською районною державною адміністрацією Луганської області 16.03.2000 за № 2 373 017 0000 000438 (арк. справи 24) та зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду в Перевальському районі Луганської області як платник страхових внесків.
Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1, фізична особа - підприємець ОСОБА_2 перебуває на спрощеній системі оподаткування (арк. справи 23).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується протоколом «Призначення пенсії» від 02.08.2007 № 506 (арк. справи 76).
18.03.2013 відповідачем було спрямовано позивачу вимогу № Ф 245 С, за якою УПФУ в Перевальському районі Луганської області вимагає від позивача сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1698,23 грн. (арк. справи 15).
Згідно з повідомленням-розрахунком за ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску за серпень - грудень 2011 року в сумі 1698,23 грн. (арк. справи 16).
Також згідно з повідомленням-розрахунком від 27.02.2013 за ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску за січень - грудень 2012 року в сумі 4572,42 грн. (арк. справи 15).
Позивач не погодившись з вимогою та повідомленнями відповідача, оскаржив їх до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Рішеннями про результати розгляду скарги від 19.04.2013 Головне УПФУ в Луганській області скарги позивача задовольнило частково, вимоги про сплату боргу УПФУ в Перевальському районі від 27.02.2013 № Ф 187С та від 18.03.2013 № Ф 245С скасувало, начальнику УПФУ в Перевальському районі запропоновано забезпечити винесення нових вимог про сплату боргу з урахуванням вимог чинного законодавства.
03.05.2013 відповідачем було спрямовано позивачу вимогу № Ф 264с, за якою УПФУ в Перевальському районі Луганської області вимагає від позивача сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1698,23 грн. (арк. справи 31).
Згідно з повідомленням-розрахунком від 03.05.2013 за ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску за серпень - грудень 2011 року в сумі 1698,23 грн. (арк. справи 32).
Також 03.05.2013 відповідачем було спрямовано позивачу вимогу № Ф 265С, за якою УПФУ в Перевальському районі Луганської області вимагає від позивача сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4572,42 грн. (арк. справи 33).
Згідно з повідомленням-розрахунком від 03.05.2013 за ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску за січень - грудень 2012 року в сумі 4572,42 грн. (арк. справи 34).
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464) та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими для реалізації норм вказаних Законів.
Статтею 1 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 25 Закону № 2464 передбачено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Відповідно до частини 1 статті 25 Закону № 2464 положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 1 Закону № 1058 визначене поняття «пенсія» як щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 26 Закону № 1058 в редакції, що діяла на момент призначення позивачу пенсії, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
При цьому пунктом 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV встановлено, що забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах (пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Як слідує з наведених норм, законодавець підкреслив, що пенсійний вік для громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, зменшується.
Судом установлено, що позивачу призначено пенсію за Списком № 1 за віком з 08.05.2007 (арк. справи 76). Тобто, позивачу призначена пенсія на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (за списком № 1) до досягнення 60-річного віку.
На підставі системного аналізу, виходячи із правого змісту зазначених положень законодавства, суд вважає, що позивач, як приватний підприємець, що є пенсіонером за віком та зареєстрований платником єдиного податку, не зобов'язаний сплачувати такий внесок.
В даному випадку частиною четвертою статті 4 Закону 2464-VI не визначено обмежень щодо осіб, які є пенсіонерами за віком. Також чинне законодавство не пов'язує право позивача на звільнення від сплати відносно себе єдиного внеску з досягненням 60-річчя відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тобто частина четверта статті 4 Закону 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона 60-річного віку для чоловіків та 55-річного віку для жінок. Будь-яких обмежень щодо надання таких пільг з цього приводу внесеними змінами до статті 4 Закону 2464-VI не встановлено, зазначений перелік обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на зазначене суд критично оцінює посилання відповідача на те, що позивач не може вважатися пенсіонером за віком, оскільки законодавством встановлено чітке посилання на зменшення встановленого статтею 26 Закону № 1058 пенсійного віку певної категорії громадян. Крім того, згідно з протоколом «Призначення пенсії» від 02.08.2007 позивачу призначено пенсію за віком (арк. справи 76).
Суд звертає увагу, що частина 4 статті 4 Закону № 2464 не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску з досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати єдиного внеску всіх пенсіонерів за віком.
Також матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 у відповідності до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уклав з Пенсійним фондом договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки ОСОБА_2 станом на час виникнення спірних правовідносин є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування та сплачує єдиний податок, суд робить висновок про те, що він не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передбачений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав шляхом визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про призначення виплат страхового внеску за 2011 рік в сумі 1698,23 грн. та за 2012 рік в сумі 4572,42 грн. з ОСОБА_2 неправомірними суд зазначає наступне.
Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії щодо нарахування позивачу єдиного внеску не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для цієї особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії (в даному випадку - вимоги про сплату боргу), саме вони мають вплив на його права та обов'язки.
Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області звільнити ОСОБА_2 від сплати страхових внесків - доплата за 2011 рік в сумі 1698,23 грн. та за 2012 рік в сумі 4572,42 грн. не підлягають задоволенню, оскільки вказаний спосіб захисту також не відповідає об'єкту порушеного права..
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Оскільки ОСОБА_2 станом на час виникнення спірних правовідносин є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування та сплачує єдиний податок, суд робить висновок про те, що він не зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, передбачений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування», тому з метою повного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати вимоги Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про сплату боргу від 03 травня 2013 року № Ф 264С на суму 1698,23 грн. та від 03 травня 2013 року № Ф 265С на суму 4572,42 грн.
Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, відшкодуванню на користь позивача підлягають судові витрати в сумі 17,20 грн., відповідно до задоволеної частини вимог.
Керуючись статтями 17, 18, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Управління Пенсійного фонду України в Перевальському районі Луганської області про сплату боргу від 03 травня 2013 року № Ф 264С на суму 1698,23 грн. та від 03 травня 2013 року № Ф 265С на суму 4572,42 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 17 грн. 20 коп. (сімнадцять грн. 20 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2013 року.
Суддя І.О. Свергун