Україна
Іменем України
10 березня 2009 року м. Донецьк
справа № 2-331/05/1213
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ляшенка Д.В.
суддів: Шаптала Н.К., Яманко В.Г.
при секретарі за участі позивача представника відповідача
Грецької Ю.А. ОСОБА_1ОСОБА_2
розглянувши у відкритому апеляційну скаргу
судовому засіданні ОСОБА_1
на рішення
Ленінського районного суду м.Луганська
від
28 лютого 2005 року
по адміністративній справі
№ 2-331/05
за позовом
ОСОБА_1
до
Луганського обласного військового комісаріату
про
зобов'язання вчинити певні дії, -
В червні 2004р. ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату, в якому просив зобов»язати відповідача забезпечити його путівками на санаторне-курортне лікування строком на 42 дні , своєчасно не надані в 2002-2003р.р. та стягнути моральну шкоду в сумі 13 837 грн. 50 коп.
В обґрунтування позову ОСОБА_1зазначив, що він є інвалідом війни 2 групи та відповідно до п.3 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на позачергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням.
В 2002-2003 роках зазначений обов»язок відповідач не виконав, хоча позивач надав всі необхідні документи для надання путівок.
Вказаною бездіяльністю відповідача ОСОБА_1спричинена моральна шкода.
Рішенням Ленінського районного суду м.Луганська від 28.02.2005р. у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.
Судом встановлено, що щорічно з 1993 по 2001р.р. позивач забезпечувався путівками на санаторно-курортне лікування. В 2002-2003р. таких путівок не вистачало, а тому відповідачем правомірно ОСОБА_1виплачено компенсацію в розмірі 100 гривень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняте нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1посилається на порушення судом норм матеріального права, а саме статті 13 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою не передбачено умов ненадання путівок, а на отримання компенсації за невикористане санаторно- курортне лікування він згоди не давав.
В судовому засіданні позивач скаргу підтримав, а представник відповідача проти задоволення скарги заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 13 ч.1 п.3 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги:
3) безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.
Інваліди війни забезпечуються путівками відповідно органами соціального захисту населення, охорони здоров'я, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та іншими органами за місцем перебування на обліку або за місцем роботи.
За бажанням інвалідів замість путівки до санаторію, профілакторію або будинку відпочинку вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни III групи - 75 процентів середньої вартості путівки.
Згідно п.1,2,3 Постанови Кабінету Міністрів України № 236 від 3.04.1995р. “Про порядок надання та розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян» передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12 ) грошова компенсація замість путівки для інвалідів війни і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування для учасників бойових дій, учасників війни, осіб, на яких поширюється чинність зазначеного Закону, та ветеранів праці відповідно до Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та
інших громадян похилого віку в Україні" (3721-12 ) надаються за їх бажанням, якщо вони за висновком медичного закладу потребують санаторно-курортного лікування і протягом двох років за місцем обліку не одержували безплатних путівок до санаторіїв, профілакторіїв або будинків відпочинку.
Грошова компенсація замість путівки і компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування виплачуються у таких розмірах:
інвалідам війни I і II групи - 100 відсотків середньої вартості путівки.
Середню вартість путівки визначає Мінсоцзахист за погодженням з Мінфіном щорічно, не пізніше 15 березня.
Судом встановлено, що позивач в 2004р. отримав грошову компенсацію за невикористане санаторно-курортне лікування за 2002-2003 р.р. в сумі 100 грн., розмір якої визначений відповідно до вказаної Постанови КМУ, чим підтвердив своє бажання на отримання такої компенсації замість санаторно курортного лікування, яке до 2002р., проходив щорічно з 1993р.
За таких обставин у відповідача не виникло обов»язку забезпечення ОСОБА_1за 2002-2003р.р. саме санаторно-курортними путівками, а тому позовні вимоги цієї особи є безпідставними.
Судова колегія зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду м.Луганська 28 лютого 2005 року по справі № 2-331/05/1213 - залишити без задоволення, а рішення суду 1 інстанції - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий:
Судді:
Україна
Іменем України
10 березня 2009 року м. Донецьк
справа № 2-331/05/1213
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ляшенка Д.В.
суддів: Шаптала Н.К., Яманко В.Г.
при секретарі за участі позивача представника відповідача
Грецької Ю.А. ОСОБА_1ОСОБА_2
розглянувши у відкритому апеляційну скаргу
судовому засіданні ОСОБА_1
на рішення
Ленінського районного суду м.Луганська
від
28 лютого 2005 року
по адміністративній справі
№ 2-331/05
за позовом
ОСОБА_1
до
Луганського обласного військового комісаріату
про
зобов'язання вчинити певні дії, -
Керуючись ст.ст. 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду м.Луганська 28 лютого 2005 року по справі № 2-331/05/1213 - залишити без задоволення, а рішення суду 1 інстанції - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий:
Судді: