Головуючий в 1 інстанції - Зінченко Л.М.
Суддя-доповідач - Старосуд М.І.
Іменем України
12 березня 2009 року справа № 2-а-568/08/1231
м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Старосуда М.І.
суддів Ханової Р.Ф., Василенко Л.А.
при секретарі судового засідання Кірсановій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Стаханівського міського суду Луганської області
від 05 грудня 2008 року
по справі № 2-а-568/08
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до відповідача управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради
третя особа Головне управління державного казначейства України в Луганській області
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення з управління недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 1999-2007 роки, зобов'язання відповідача у 2008 році та у майбутні роки виплачувати щорічну разову грошову допомогу на оздоровлення в розмірі мінімальної заробітної плати встановленої законом, -
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
Постановою Стаханівського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 року у справі № 2-а-568/08 позовна заява задоволена частково, в наслідок чого:
- визнана бездіяльність управління щодо призначення та сплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення незаконною, такою, що порушує його права та свободи;
- зобов'язано управління зробити перерахунок призначеної ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат в 2003, 2004, 2005, 2007 роках, розраховуючи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на момент виплати;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України - щорічну допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки в загальному розмірі - 5943 грн. 30 коп.
Позивачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 - 87 рр. другої категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1
Перебуває на обліку в управлінні, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, категорія 2, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи » передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, інвалідам 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент виплати.
Відповідач при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався розміром допомоги, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів вважає необґрунтованим застосування відповідачем при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення розміру таких виплат, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними постановами встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996 року стосовно преюдиції нормативних актів.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не вказані Постанови КМУ.
Таким чином, дії відповідача в частині невиплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2003, 2004 роки, в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 26 грн. 70 коп. за 2005 рік, 100 грн. за 2007 рік, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними та правомірно стягнув на користь позивача щорічну допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки у загальному розмірі 5943 грн. 30 коп.
Суд першої інстанції правомірно відмовив в частині позову про стягнення недоотриманої суми за 2006 рік, оскільки дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік », який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України.
Наряду з викладеним постанова суду підлягає зміні, оскільки судом першої інстанції вирішені не всі позовні вимоги.
Відносно позовних вимог в частині виплати щорічної грошової допомоги за 1999 - 2002 роки, колегія суддів зазначає, що виплату щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256.
Тобто, в частині стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 1999 - 2002 роки позивач пред'явив вимоги до неналежного відповідача у справі.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача у 2008 році та в подальшому здійснювати виплату допомоги на оздоровлення передбачену статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини 3 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Позивач звернувся до суду 02.04.2008 року, на момент звернення його право на отримання грошової допомоги на оздоровлення у передбаченому законом розмірі за 2008 рік та роки у майбутньому не було порушено, до вирішення справи позовні вимоги позивач не змінював та не уточнював.
В межах Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягає порушене право позивача, внаслідок чого зобов'язання відповідача в подальшому здійснювати виплату допомоги на оздоровлення є безпідставним, оскільки встановлює обов'язки на майбутнє без наявності спірних правовідносин, які можуть бути в подальшому припиненні або зміненні в сторону зменшення шляхом внесення змін до закону.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що судом першої інстанції в абзаці другому резолютивної частини допущена описка в ім'ї, прізвищі та по-батькові позивача, які зазначені як «ОСОБА_2», тоді як за документами, які посвідчують особу позивача вказано «ОСОБА_1». Отже, в цій частині постанова суду підлягає зміні.
З таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, але із помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та вирішив не всі позовні вимоги, що є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 року у справі № 2-а-568/08 - задовольнити частково.
Постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 року у справі № 2-а-568/08 - змінити.
В абзаці 2 резолютивної частини постанови Стаханівського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 року у справі № 2-а-568/08 замість «ОСОБА_2», вказати «ОСОБА_1».
Резолютивну частину постанови Стаханівського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 року у справі № 2-а-568/08 доповнити абзацом: «В решті позовних вимог відмовити».
В іншій частині постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 05 грудня 2008 року у справі № 2-а-568/08 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту складення її в повному обсязі.
Головуючий
Судді