Головуючий у 1 інстанції - суддя Копилова С. Є.
Суддя-доповідач - Яманко В. Г.
Україна
Іменем України
25 лютого 2009 року справа № 2-а-238/08/0512
зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Яманко В. Г.
суддів: при секретарі судового засідання
Міронова Г. М. Шаптала Н.К. Білоус К. І.
за участю представників:
від позивача:
не з'явився, повідомлений належним чином,
від відповідача:
не з'явився, надав клопотання про розгляд справи у відсутність представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради
на постанову Дзержинського міського суду Донецької області
від
19 листопада 2008 року
по адміністративній справі
№ 2-а-238/08 (суддя Копилова С. Є.)
за позовом
ОСОБА_1
до
Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради
про
стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення
Позивач звернувся 6 серпня 2008 року до Дзержинського міського суду Донецької області з позовною заявою (арк. справи 1) до Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради (далі по тексту - УПСЗН Дзержинської міської ради) про стягнення з відповідача недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік в розмірі 2455 грн.
Постановою від 19 листопада 2008 року (арк. справи 21-23) Дзержинський міський суд Донецької області задовольнив повністю позовні вимоги ОСОБА_1 Суд першої інстанції визнав неправомірною відмову відповідача у виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік, стягнув з УПСЗН Дзержинської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі 2455 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач про час, місце та дату судового розгляду був повідомлений належним чином, проте правом бути присутнім на судовому розгляді не скористався.
Відповідач про час, місце та дату судового розгляду був повідомлений належним чином, надав клопотання з проханням розглянути справу за його відсутності.
Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідом 2 групи, що підтверджено посвідченням, довідкою МСЕК (арк. справи 4, 5).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за 2008 рік виплатив йому компенсацію на оздоровлення, в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно листа відповідача (арк. справи 2) позивачу, як інваліду 2 групи, було сплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 рік 15 лютого 2008 року в сумі 120 грн.
Абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам 3 групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України N 44.
Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.
Крім того, скаржник зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведена постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року була прийнята всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на цю постанову апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI текст статті 48 був викладений в новій редакції: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі N 1-28/2008 щодо предмету та змісту закону про Державний бюджет України на 2008 рік були визнанні такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України". У вказаному рішенні Конституційного суду України було зазначено, що положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Таким чином, з 22 травня 2008 року була відновлена дія норм статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими особам постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та віднесеним до інвалідів 2 групи, до яких відноситься позивач, повинна була призначатися та виплачуватися відповідачем щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Колегія суддів зазначає, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат станом на день виплати. За даними відповідача позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2008 рік була виплачена в лютому 2008 року в розмірі 120 грн., тому сума несплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік складає 2455 грн. (515 грн. х 4 - 120 грн., де 515 грн. - розмір мінімальної заробітної плати встановлений на період з 1 січня 2008 року по 31 березня 2008 року статтею 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI), як і було вірно визначено судом першої інстанції.
Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Проте, судом першої інстанції в резолютивній частині постанови не було вказано про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми допомоги на оздоровлення за рахунок коштів державного бюджету України.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зважаючи на наявні в матеріалах справи заяв позивача, наданих до відповідача, про виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, відповіді відповідача про відмову в задоволенні таких вимог, колегія суддів погоджує вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог та визнання неправомірною відмову відповідача у здійсненні виплати розміру недоплаченого розміру щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік.
Суд першої інстанції розглянув справи з порушенням двомісячного терміну, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, проте дане порушення не призвело до невірного вирішення судом першої інстанції справи по суті.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішена справа, але з помилковим застосуванням норм матеріального права в частині не визначення в резолютивній частині постанови про стягнення з відповідача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік за рахунок коштів Державного бюджету України, що врахуванням приписів частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, обумовлює зміну постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-238/08 задовольнити частково.
Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-228/08 - змінити.
Доповнити абзац 3 резолютивної частини постанови Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-238/08 після вислову «2455 грн.» висловом «за рахунок коштів Державного бюджету України».
В іншій частині постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 19 листопада 2008 року по адміністративній справі № 2-а-238/08 залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошений в судовому засіданні 25 лютого 2009 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий: В.Г.Яманко
Судді: Г.М.Міронова
Н.К.Шаптала