33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"25" вересня 2013 р. Справа № 5004/2013/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючої судді Олексюк Г.Є.
суддів Розізнана І.В.
суддів Гудак А.В.
при секретарі судового засідання Слівінському О.
розглянувши у відкритому судовому заіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача 2 Приватне акціонерне товариство "Волиньтурист" на рішення господарського суду Волинської області від 30.11.11 р.
у справі № 5004/2013/11 (суддя Якушева Інна Олександрівна )
позивач Прокурор м. Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
відповідач Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист"
відповідач Виконавчий комітет Луцької міської Ради
про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача 1- Самчука А.М.,представника, довіреність в справі
відповідача 2-не з"явився
прокурора -Марщівської О.П.
Розпорядженням В.о. голови суду від 03 жовтня 2012 року внесено зміни до складу колегії суддів, у зв "язку із перебуванням у відпустці судді Гудак А.В., та судді Сініциної Л.М .Визначено колегію суддів у складі : головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Гулова А.Г.
Розпорядженням В.о. голови суду від 17 грудня 2012 року внесено зміни до складу колегії суддів, у зв"язку із неможливістю прийняти участь в судовому засіданні судді Гулової А.Г. Визначено колегію суддів у складі : головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г., суддя Крейбух О.Г.
Розпорядженням В.о. голови суду від 30 липня 2013 року у зв"язку із відпусткою судді Петухова М.Г.внесено зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі : головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Крейбух О.Г.
Розпорядженням В.о. голови суду від 24 вересня 2013 року у зв"язку із відпусткою судді Крейбух О.Г. внесено зміни до складу колегії суддів і визначено колегію суддів у складі : головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Розізнана І.В..
Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Волинської області від 30 листопада 2011 року (суддя Якушева І.О.) задоволено позов прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 437 від 31.08.2000р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно", визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на будівлю готелю "Світязь" загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4, витребовано з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" будівлю готелю "Світязь"загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться в м. Луцьку по вул. Набережній,4, зобов'язано Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути Державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю готелю "Світязь загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Набережна,4.
Даним рішенням стягнуто з виконавчого комітету Луцької міської ради в доход Державного бюджету України 941 грн. судового збору, стягнуто з Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" в доход Державного бюджету України 56460 грн. судового збору.
Задовольняючи позов та застосовуючи норми Конституцій УРСР від 30.01.1937 р. та 1978 р., Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. , Постанови Верховної ради Української РСР від 15.10.1990 р. « Про управління державним майном Української РСР « та від 29.11.1990 р. « Про захист суверенних прав власності Української РСР», Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991р. "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", пункти 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994року №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР",ст..1 ,21 Закону України « Про об»єднання громадян»,,ст. 21 закону України « Про власність « , ст. 19 ,41 Конституції України, ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст.16,256,257,261,267,268, 316,387,392,393 ,1212 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось ним виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.
При цьому суд вважав, що державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин , за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.
Враховуючи те, що спірне майно не належало до комунального майна, приймаючи рішення №437 від 31.08.2000р. про оформлення права власності на готель "Світязь" за закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки вирішення такого питання було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.
Також суд вважав,що підлягає задоволенню і вимога прокурора міста Луцька в частині визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на готель "Світязь", витребування будівлі готелю з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист"та зобов'язання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно.
Не погодившись з поставленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Волиньтурист" звернулось з апеляційною скаргою, якою просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України - відмовити.
На думку апелянта, оскаржуване рішення прийняте при неповному з"ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими , а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник вказує, що обраний позивачем спосіб захситу своїх прав шляхом пред"явлення вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету про оформлення права власності не відновлює права позивача. Відповідно , прокурор та Фонд державного майна України не довели факту порушення прав та інтересів держави , які б потребували судового захисту , оскільки на дату подання позову право власності позивача на спірний об"єкт нерухомого майна у встановленому порядку не визнано.
Судом не було в повному обсязі з'ясовано питання, пов'язане із створенням ЗАТ "Волиньтурист" та формуванням його статутного фонду, хоча питання про належність майна та відповідність чинному законодавству процедури створення ЗАТ "Укрпрофтур" (як акціонера та засновника ЗАТ "Волиньтурист") на базі об'єктів нерухомості (в тому числі спірного) вже досліджувалось судами.
Правомірність створення ЗАТ "Укрпрофтур" ставилась під сумнів Фондом державного майна України, яким було заявлено позов про визнання недійсними установчих документів цього товариства. Вказаний позов обґрунтовувався тим, що майно туристично-екскурсійних підприємств, установ та організацій профспілок України, яке передане Радою ФПУ до статутного капіталу товариства, належало загальносоюзному громадському об'єднанню, стало державною власністю України і належить до сфери управління Фонду державного майна України.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 року у справі № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та АТ "Укропрофтур" про визнання недійсними установчих документів у задоволенні позову було відмовлено. Зазначене дає право стверджувати, що АТ "Укрпрофтур" було правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства створено ще в 1991 році. Питання про склад майна та його правовий статус досліджувалось під час розгляду справи №138/7 в 1997 році, а тому факт дійсності та відповідності законодавству Статуту ЗАТ "Укрпрофтур" у редакції 1991 року та правомірності створення товариства, внесення до статутного капіталу об'єктів нерухомості (в тому числі спірного) не підлягає доведенню.
Крім того, наведеним вище рішенням встановлено, що майно, передане у власність ЗАТ "Укрпрофтур" для формування статутного капіталу, державою не вилучалось. Право профспілок на володіння, користування і розпорядження цим майном не оскаржене, а тому, відповідно до ст. ст. 28, 48, 49 Закону України "Про власність", який діяв на момент створення ЗАТ "Укрпрофтур" та розгляду справи № 138/7, є правомірним.
Скаржник зазначає, що місцевий суд в своєму рішенні викладає свої обставини створення ЗАТ "Укрпрофтур", які в судовому засіданні не досліджувалися, зокрема суд з'ясовував питання про створення ЗАТ "Укрпрофтур" та передачу Радою Федерації незалежних профспілок до статутного фонду АТ "Укрпрофтур" майна на суму 381 206 тис. грн. (в тому числі і спірного об"єкту) та інше, якщо прокурор та позивач не подавали жодних доказів на підтвердження вказаних обставин.
В обґрунтування своїх вимог, апелянт вказує, що Профспілки СРСР були найбільш масовою самодіяльною недержавною громадською організацією, що об'єднувала працівників, споріднених спільними інтересами. Найвищим профспілкових органом був з'їзд, що скликався один раз на 5 років. Всесоюзна центральна рада профспілкових союзів (ВЦРПС) керувала діяльністю профспілкових органів між з'їздами. Склад ради обирався на з'їзді. ВЦРПС обирав президіум, який керував діяльністю ВЦРПС між його з'їздами та секретаріат ВЦРПС.
В кожній з республік існувала власна профспілкова громадська організація. Республіканські, крайові, обласні, окружні, міські та районні органи профспілок направляли діяльність туристичних установ профспілок; направляли діяльність профспілкових організацій по проведенню туристично-екскурсійної робот в трудових колективах спільно з господарюючими органами забезпечували укріплення матеріальної бази дозвілля та відпочинку трудящих та членів їх сімей. З метою посилення координації, об'єднання зусиль різних організацій, відомств і міністерств у розвитку, як національного (внутрішньосоюзного), так і міжнародного туризму, при ВЦРПС була створена та діяла Міжвідомча рада по туризму та екскурсіях. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіям координувала діяльність профспілок УРСР з розвитку туризму в республіці.
З огляду на зазначене загальносоюзний статус мали лише професійні спілки СРСР та їх органи управління. Профспілки УРСР мали статус республіканський та не відносилися до загальносоюзних громадських організацій. Це підтверджується положеннями Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік N 9855-ХІ від 01.12.88 "Про вибори народних депутатів СРСР". З жовтня 1990 року ані Федерація профспілок України, ні її попередники не мають навіть членського статусу профспілок СРСР
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України" у статті 1 зазначено, що міністерствам і відомствам України здійснити, в основному, до 1 жовтня 1991 р.- прийняття у своє відання підприємств, установ, організацій згідно з додатком і повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року.
У вказаному додатку серед переліку підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування немає ані Української республіканської ради профспілок УРСР або Української республіканської ради по туризму та екскурсіям, ні Федерації незалежних профспілок України або Федерації профспілок України.
На думку скаржника ,дана обставина підтверджує відсутність у профспілок УРСР статусу союзної або загальносоюзної громадської організації.
Апелянт у скарзі наголошує, що залишився недоведеним факт прийняття без достатніх правових підстав рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 437 від 31 серпня 2000 року, яким оформлено право власності на об"єкт нерухомого майна за ЗАТ "Волиньтурист". Крім того, на думку скаржника судом не витребовувалися і досліджувались документи, які надавалися ЗАТ "Волиньтурист", проте є всі підстави стверджувати, що право власності за відповідачем було правомірно закріплено рішенням органу місцевого самоврядування та належним чином зареєстровано бюро технічної інвентаризації, яке реалізує делеговані державою функції.
Крім зазначених підстав, скаржник просить врахувати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права.
Зокрема, вважає, що судом безпідставно не застосовані строки позовної давності , оскільки перебіг позовної давності за позовними вимогами щодо визначення режиму власності на спірний об"єкт почався з 20 січня 1997 року і сплив 20 січня 2000 року. Скаржник у апеляційній скарзі наголошує, що до спірних правовідносин не може бути застосовані норми п.4 ч.1 ст.268 ЦК України, таким чином місцевим господарським судом були порушені норми матеріального права.
Крім того, зауважує, що дія постанов Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року "Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР , розташовані на території України " та від 04 лютого 1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" не може поширюватись на майно , передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур" , оскільки це майно знаходилось у складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях". Просить врахувати, що судом прийняті до уваги письмові докази, які належним чином не були завірені, зроблені з копій документів, а тому були неналежними доказами по справі.
Просить задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло, що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України не перекоджає перегляду рішення місцевого господарського суду .
Ухвалою суду від 30 січня 2013 року по справі за клопотанням ПРаТ « Волинь турист» були призначені будівельно технічна та економічна експертизи. При цьому, на вирішення судової економічної експертизи були поставлені наступні запитання:
- чи підтверджується документально фінансування будівництва об'єкту нерухомості за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4, за рахунок коштів громадських організацій?
-чи є у вартості об'єкту нерухомості за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4, частка фінансування споруд за рахунок державних коштів?
-чи можливо встановлення, за рахунок яких джерел здійснювалося фінансування
будівництва нерухомого майна за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4?
На вирішення судової будівельно - технічної експертизи поставлені наступні запитання:
-у якому обсязі виконані ремонтно-будівельні роботи нерухомого майна за адресою:
м. Луцьк, вул. Набережна,4?
-яка ринкова вартість будівельних робіт (переобладнання, відбудований ремонт, тощо),
проведених після 24.08.1991 року нерухомого майна за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4?
-чи підтверджується матеріалами технічної документації КП "Волинське обласне бюро
технічної інвентаризації" тотожність об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4 станом на дату подання позовної заяви, зазначеному об'єкту станом на рік введення в експлуатацію, в частині загальної площі, поверхів, кількості приміщень, тощо?
Повідомленням від 24 квітня 2013 року стверджується про неможливість дачі висновку судово-економічної експертизи у зв»язку з відсутністю необхідних для дослідження документів (т.4,а.с.95-96)
Відповідно до висновку судової будівельно - технічної експертизи № 7147 від 11 червня 2013 року :
1/ Обсяги виконаних ремонтно-будівельних робіт нерухомого мана адресою: м. Луцьк, вул. Набережна, 4 визначені в дослідницькій час по першому питанню.
2/ринкова вартість будівельних робіт проведених після 24.08.1991 року по об'єкту нерухомого майна - готелю «Світязь» за адресою вул. Набережна, 4 в м. Луцьку в цінах на дати їх приймання згідно наданих на дослідження документів становить 1524484 грн., а станом на дату проведення дослідження 2314166 грн.
3/ Матеріалами технічної документації КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» підтверджується тотожність об'єкту нерухомого майна за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна, 4 станом дату візуального обстеження та подання позовної заяви, зазначеному об»єкту станом на 1987 рік - рік введення в експлуатацію будівлі, в частині загальної площі, поверхів та кількості приміщень.
В судовому засіданні скаржник апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, з підстав викладених в скарзі.Вважає рішення господарського суду Волинської області прийнятим з порушенням норм чинного законодавства; звернув увагу на те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнанням права власності на майно, не надав належних доказів того, що дане майно є власністю держави; вказав, що Федерація профспілок України не була загальносоюзною громадською організацією і тому постанови ВРУ не можуть застосовуватись до спірних правовідносин; додав, що прокуратурою було пропущено строк позовної давності, оскільки як прокуратурі ,так і ФДМУ було відомо, що право власності на майно оформлено за ПрАТ "Волиньтурист"; просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Прокурор вважає апеляційну скаргу безпідставною ,а рішення господарського суду Волинської області від 30 листопада 2011 року законним і обґрунтованим ,прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить його залишити без змін,а апеляційну скаргу залишити без задоволення .
Фонд державного майна України , Виконавчий комітет Луцької міської Ради в судове засідання не з»явились , про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись належним чином та заздалегідь,що стверджується зворотніми повідомленнями про отримання ухвал Рівненського апеляційного господарського суду про відкладення розгляду справи на 25 вересня 2013 року.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи , що Фонд державного майна України та Виконавчий комітет Луцької міської Ради належним чином та заздалегідь повідомлені про час та місце розгляду справи, явка сторін обов»язковою не визнавалась, обмеженість строків вирішення спору,судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність їх представників .
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Заслухавши пояснення представника апелянта та прокурора ,обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Волинь турист "підлягає до задоволення з наступних підстав .
Керівництво роботою в галузі туризму постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 року "Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій" було покладено на ВЦРПС та його організації, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували у складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді згідно постанови президії ВЦРПС від 27.11.1959 року "Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках".
Постановою Президії Ради Федерацій незалежних профспілок України (колишнього ВЦРПС) № ІІ-7-7 від 23.08.1991 року зі змінами від 09.10.1991 року Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях було перетворено в Акціонерне товариство "Укрпрофтур".
В наступному, 04.10.1991 року Рада Федерацій незалежних профспілок України та Фонд соціального страхування України уклали установчий договір про створення на базі туристсько-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму і екскурсіях акціонерного товариства "Укрпрофтур" та затвердили його статут.
На момент створення вказаного акціонерного товариства, Рада Федерацій незалежних профспілок передала до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур" основні фонди та оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381206 тис. крб., а Фонд соціального страхування - 10 млн. крб.
Крім того, судом встановлено, що у вересні 1965 року було створено Волинську обласну раду по туризму та екскурсіях, яку, постановами колегії Центральної ради по туризму і екскурсіях № 13-17 від 09.08.1988 року "Про створення Волинського обласного туристсько-екскурсійного виробничого об'єднання "Волиньтурист" та Української республіканської ради по туризму та екскурсіях № 9 від 11.08.1988 року "Про організаційні заходи по створенню туристсько-екскурсійного об'єднання" було ліквідовано, а на її базі створено Волинське обласне виробниче об'єднання "Волиньтурист".
В наступному, згідно протоколу № 9 від 30.03.1992 року, рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Волинське обласне виробниче об'єднання "Волиньтурист" було реорганізовано у Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання "Волиньтурист", яке являється правонаступником виробничого об'єднання "Волиньтурист", а рішенням правління Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол № 8 від 11.10.1994 року) Волинське обласне туристсько-екскурсійне об'єднання "Волиньтурист" було реорганізоване у Волинське обласне дочірнє підприємство "Волиньтурист" акціонерного товариства "Укрпрофтур".
Готель « Світязь» був структурним підрозділом підприємства .
Відповідно до протоколу № 30/3 від 24.06.1998 року постановою ради закритого акціонерного товариства по туризму і екскурсіях "Укрпрофтур" Волинське обласне дочірнє підприємство "Волиньтурист" було реорганізоване у Волинське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", до складу якого війшов і туристський готель "Світязь"(протокол №1 зборів акціонерів ЗАТ "Волиньтурист"від 01.10.1998р.).
Згідно з п.1.1. статуту Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", затвердженого загальними зборами 01.10.1998р., товариство засноване у відповідності із Установчим договором про створення та діяльність закритого акціонерного товариства шляхом реорганізації Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" та є правонаступником Волинського обласного дочірнього підприємства "Волиньтурист".
01.10.1998 року установчими зборами засновників Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" затверджено Установчий договір.
З матеріалів справи вбачається ,що товариство засноване на майні, переданому ЗАТ "Укрпрофтур".
Для забезпечення діяльності підприємства ЗАТ "Укрпрофтур" передало Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" майно та будівлі, в тому числі і туристичний готель "Світязь"в м.Луцьку по вул.Набережній, 4.
Відповідно до наявних в матеріалах справи переліків туристичний готель "Світязь"за результатами інвентаризацій, проведених у 1991, 1996 роках, перебував у віданні Федерації профспілок України. (а.с.43, 46 ,т.1)
31.08.2000 року виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийнято рішення №437, яким оформлено Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" право колективної власності на готель "Світязь"на вул.Набережній, 4 загальною площею 7885,0 кв.м. згідно з додатком.
На підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 31.08.2000 року Волинському обласному закритому акціонерному товариству по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" 04.09.2000 року видано свідоцтво про право власності серії ВЛ №00158 на готель "Світязь",яке зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.09.2000 року.
Як правильно зазначено господарським судом Волинської області ,Конституцією Української РСР від 30 січня 1937 року було встановлено, що власність розподіляється на соціалістичну та дрібну приватну (статті 5 і 9). У свою чергу соціалістична власність має форму або державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Статтею 7 визначалось, що громадські підприємства в колгоспах і кооперативах з їх майном становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.
Статтями 10-13 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978 р.) установлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.
Зокрема, ст. 10 Конституції УРСР (1978 р.) чітко визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.
Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.
Дублюючи положення Конституції ,Цивільний кодекс Української РСР, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).
Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.
Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.
Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04 березня 1992 року.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10.09.1991р. №1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24.08.1991р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
Згідно із п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.
Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994року №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.
З урахуванням Постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992р. функція по управлінню державним майном була покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" від 07.07.1992р. -на Фонд державного майна України.
16.06.1992 року було прийнято Закон України "Про об'єднання громадян", введений в дію 18.07.1992 року.
Згідно із статтею 1 вказаного Закону "Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Особливості правового регулювання діяльності профспілок врегулював Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" №1045-ХІV, який був прийнятий 15.09.1999р.
Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян".
Відповідно до статті 21 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.
Законом України "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, зокрема, статтею 20 було визначено, що професійні спілки та їхні громадські об'єднання є суб'єктами права колективної власності.
Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Таким чином, законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського об'єднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.
Як вбачається з переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 24.09.1991 року знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України загальносоюзної конференції профспілок (колишнього ВЦРПС), підписаного заступником голови Фонду Державного майна України, (а.с.46, т.1) до вказаного переліку по Волинській області входив і туристичний готель "Світязь", що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Набережна, 4.
Крім того , Верховний Суд України в постанові від 25.09.2007 року дійшов висновку про те, що передане до статутного фонду акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (входить до складу Федерації профспілок України як і АТ "Укпрофтур") майно є державною власністю. Такої ж думки дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 07.04.2010 року.
Враховуючи наведені приписи законодавства в їх сукупності ,суд першої інстанції прийшов до вірного висновку , що майно передане, зокрема, профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Проте, передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно.
Відповідно до положень Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених ч.2 ст. 2 Закону принципів, визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.
Приймаючи оскаржуване рішення , суд першої інстанції правильно вказав, що спірне майно не належало до комунального майна, а відтак, приймаючи рішення №437 від 31.08.2000р. про оформлення права власності на готель "Світязь" за закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Волиньтурист", виконком Луцької міської ради вийшов за межі наданих йому законом повноважень, оскільки вирішення такого питання було віднесено до виключної компетенції Фонду державного майна України.
За таких обставин,апеляційний суд приходить до переконання про наявність та доведеність порушення прав позивача на розпорядження в межах,наданих законом, майном,яке перебувало у державній власності .
Поряд з тим,пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року « Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів « визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що строк позовної давності на вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №437 від 31.08.2000р. не поширюється,оскільки за приписами п.4 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право .
Враховуючи обізнаність Фонду державного майна України як органу уповноваженого здійснювати управління державним майно, а відтак пропуску строків позовної давності щодо повернення майна, враховуючи протиправність набуття в даному випадку спірного майна, з метою захисту інтересів держави та припинення протиправного користування іншими особами державним майном, суд визнав поважними причини пропуску строку позовної давності в частині вимог про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на готель "Світязь", що знаходиться в м.Луцьку по вул.Набережній, 4; зобов'язання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - готель "Світязь", що знаходиться в м. Луцьку по вул. Набережній, 4.
Проте ,з таким висновком місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції погодитись не може з насутпних підстав.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (набрав чинності 01.01.2004) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пунктом 6 цих положень передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
У своїй позовній заяві позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 437 від 31.08.2000р. "Про оформлення права власності на нерухоме майно" ,визнати за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на будівлю готелю "Світязь" , витребувати з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" будівлю готелю "Світязь"(тоб-то на той час, коли діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 № 6417 (втратив чинність 01.01.2004 у зв'язку з набранням чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003).
Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 цього ж кодексу у відповідній редакції).
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 зазначеного кодексу).
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
При зверненні до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (ФДМУ) прокурор клопотав про поновлення строку позовної давності і це не суперечить вимогам чинного законодавства. Разом з тим слід зауважити,що з часу звернення прокурора до суду, ФДМУ набув статусу позивача і саме він повинен був обгрунтувати та підтвердити належними та допустимими доказами поважність причин пропуску звернення за судовим захистом,на що звернув увагу Вищий господарський суд України у п.2.2. постанови пленуму від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів". Проте, позивач, обгрунтовуючи вказані причини послався лише на дату проведення прокурорської перевірки - вересень місяць 2011р.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається , що ФДМУ про порушення свого права дізнався в 1996р. ,складаючи Перелік установ, організацій і підприємств, які за станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС). До зазначеного Переліку включений туристичний готель "Світязь», який розташований у м. Луцьк. І у всякому випадку,про порушення свого права ФДМУ дізнався не пізніше часу звернення до арбітражного суду - справа №137/7, рішення Вищого арбітражного суду від 17.06.1997р. (т.3,а.с.138-141 ).
З урахуванням наведених обставин та за відсутності обгрунтування належними та допустимими доказами позивачем поважності причин пропуску звернення за судовим захистом , у апеляційного господарського суду відстуні підстави для захисту порушеного права в частині вимоги про визнання права власності на нерухоме майно , витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення безпідставно набутого майна.
Що стосується вимог про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 437 від 31.08.2000 р., то вказані рішення не є правоустановлюючими документами і на їх підставі відповідач 1 не набував права власності на спірні приміщення, а тому вони, на переконання суду, не порушують прав позивача, оскільки навіть у результаті їх скасування порушене право не буде захищеним. Тобто, прокурором та позивачем обраний невірний спосіб захисту, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до переконання у відсутності підстав для задоволення усіх заявлених прокурором вимог.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 4 ГПК України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає , оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства "Волиньтурист",виконавчого комітету Луцької міської Ради про визнання недійсним рішення,визнаня за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на будівлю готелю "Світязь" загальною площею 7 885 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Набережна,4, витребування з незаконного володіння Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" будівлі готелю "Світязь", зобов'язання Волинського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Волиньтурист" повернути Державі в особі Фонду державного майна України безпідставно набуте майно - будівлю готелю "Світязь .
Керуючись ст.ст. 99,101,103-105 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства " Волиньтурист " задоволити.
Рішення господарського суду Волинської області від 30 листопада 2011 року у справі № 5004/2013/11 скасувати .
Прийняти нове.
В позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку .
Головуюча суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Гудак А.В.