Справа № 101/1354/13-ц
30 вересня 2013 року Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ізотенко Д.О., при секретарі Баєвій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири, визнання дій неправомірними, відшкодування матеріальної шкоди та морального збитку за невиконання зобов'язань по сплаті обов'язкових комунальних послуг та за оформлення спадкових документів,
Позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом, який мотивовано тим, що судове рішення від 22.02.2012 року за результатами розгляду цивільної справи № 2-1501/11 прийняте судом у порушення норм матеріального та процесуального права. Також вказує, що її представник, що представляв її інтереси у справі № 2-1501/11, діяла всупереч її інтересам, що потягло за собою прийняття протиправного на думку позивачки рішення.
Крім того, оскільки частка ОСОБА_2 не була виділена у натурі, фактично вона не відповідає вимогам до житлового приміщення, а тому не може перебувати у його користуванні.
Стверджує, що за умови неможливості виділення в натурі частки відповідача право власності не включає права користування спірною квартирою.
Крім того, вказує на протиправну поведінку відповідача щодо неї, на фактичне користування ним більшою часткою ніж йому належить, його доступ до її майна що перебуває у спірній квартирі.
Просить суд відновити становище, що існувало до порушення її прав, позбавити ОСОБА_2 права користування ? часткою квартири та виселити його. Визнати правовий акт, прийнятий на підставі рішення Алуштинського міського суду від 22.02.2012 року незаконним та скасувати його, визнати дії ОСОБА_2 протиправними та стягнути з ОСОБА_2 матеріальну та моральну шкоду за невиконання своїх обов'язків щодо утримання квартири та за оформлення спадкових документів.
В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві та узагальнюючих поясненнях (а.с. 128-132).
Відповідач до суду не з'явився, представник відповідача надав письмові заперечення проти позову, з проханням розглянути справу у його відсутність (а.с.70).
Заперечення по суті зводяться до того, що позивачем не надано доказів на порушення з боку відповідача її права на ? частки квартири, вказував що виселення ОСОБА_2 з квартири співвласником якої він є не відповідає вимогам Закону. Також вказав, що з часу вселення до квартири ОСОБА_2, він здійснює комунальні платежі. Представник відповідача вважає за неможливе визнання судового рішення, що набрало законної сили незаконним.
Вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З витягу про державну реєстрацію прав (а.с. 21) вбачається, що позивач є власником ? квартири АДРЕСА_1.
Згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно відповідачу ОСОБА_2 належить ? частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Алуштинського міського суду від 22 лютого 2012 року по справі № 2-1501/11 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, задоволено. Заборонено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 чинити ОСОБА_2 перешкоди у вільному користуванні та володінні ? часткою квартири АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 - ВР «Про ратифікацію Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власності володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб
Аналогічне випливає зі змісту ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Стаття 150 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 року № 5464-X встановлює, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
На підставі викладених норм, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача про те, що право власності позивача не обумовлює його права на користування таким майном, що також виключає можливість його виселення із житла співвласником якого він є. Доводи позивача про неможливість користування квартирою відповідачем без виділення його частки також не ґрунтуються на законі.
Стаття 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частина 3 статті 61 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на викладене, суд вважає за неможливе давати будь яку оцінку судовому рішенню, що набрало законної сили, оскільки таке віднесено виключно до повноважень судів апеляційної та касаційної інстанції, отже всі доводи позивача щодо протиправності судового рішення від 12.02.2012 року суд залишає без уваги.
Крім того, доводи позивача про несплату відповідачем комунальних послуг спростовуються наданими відповідачем копіями розрахункових книжок та квитанцій про сплату таких послуг (а.с. 78-90).
За встановлених обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача належить відмовити.
Керуючись ст. 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» ст.ст. 316, 317, 319, 321 Цивільного Кодексу України, ст. 150, 155 Житлового кодексу Української РСР, статей 3, 10, 11, 14, 61, 88, 209, 212, 214 - 215, 279, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подачі через Алуштинський міський суд АРК апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення м судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Алуштинського
міського суду Д.О. Ізотенко