Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" вересня 2013 р.Справа № 922/3219/13
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.
розглянувши справу
за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське" (с. Козіївка, Харківська обл.)
про стягнення 66010,59 грн.
за участю представників сторін:
позивача - Круглова П.Г. (довіреність №14/20-80-13 від 14.01.2013 р.);
відповідача - Добреля В.Ю. (довіреність №9 від 11.03.2013 р.)
Позивач, Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з несплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №20-12-67стз-фл/379, укладеним між сторонами 21.08.2012 року. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 66010,59 грн., з яких 64548,09 грн. - сума основного боргу; 1207,84 грн. - сума пені; 254,66 грн. - 3% річних від суми боргу. Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720,50 грн. просить суд покласти на відповідача.
23.09.2013 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", в якому вказує, що 21.08.2012 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу №20-12-67стз-фл/379, але зазначив, що заперечує проти позову в зв"язу з тим, що розрахунок позивача є незрозумілим в частині підрахунків загальної суми та заборгованості, на яку посилається позивач.
Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2013 р. підтримав заявлений позов, просив суд його задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 23.09.2013 р. проти позову заперечував.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
21 серпня 2012 року міждержавним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець) та TOB "Козіївське" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 20-12-67ств-фл/379.
За умовами укладеного договору лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмета лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. № 951, назву Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" змінено на Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (надалі - позивач).
На виконання умов договору позивач передав ТОВ "Козіївське" майно (предмет лізингу) - сівалку "HORSH Агро - Союз" ATD 11.35, зав. №113380039 у кількості одна одиниця, вартістю 1444000,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки №2 від 29.11.2012 р., а також додатків до договору.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають: - попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15 відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині комісії за організацію поставки предмета лізингу; - комісію за організацію поставки предмета лізингу в розмірі 7 відсотків (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість; - відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; - комісію за супроводження договору в розмірі 7 відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до п. 4.2 договору, лізингоодержувач після укладення договору, на підставі виставленого лізингодавцем рахунку, який діє протягом трьох днів, перераховує на рахунок лізингодавця: попередній лізинговий платіж у розмірі, визначеному пунктом 4.1 даного договору. Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.
Згідно п. 3.4.3 договору, лізингоодержувач зобов'язується згідно, погодженого з позивачем, графіком своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
Відповідно до п. 4.3 вищезазначеного договору та додатку №2 до нього (графік сплат лізингових платежів), лізингоодержувач за період користування технікою із 28.02.2013 р. по 29.05.2013 р. був зобов'язаний сплатити 215781,30 грн., проте сплатив лише 151233,21 грн.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору фінансового лізингу № 20-12-67ств-фл/379 від 21.08.2012 р. та взятих на себе зобов*язань лізингові платежі сплатив не в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 17.07.2013 р. становить 64548,09 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, суд вважає необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про належне виконання договору фінансового лізингу № 20-12-67ств-фл/379 від 21.08.2012 р., в тому числі про повну оплату лізингових платежів, не наданий контррозрахунок здійснених позивачем нарахувань, а також наявність в матеріалах справи розрахунку заборгованості позивача (арк. спр. 10) та уточненого розрахунку основного боргу з урахуванням пені та штрафних санкцій нарахованих позивачем (арк. спр. 38), суд ставиться до відзиву представника відповідача критично.
Враховуючи вказані обставини суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору та вимоги ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За таких підстав, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 64548,09 грн. основного боргу зі сплати лізингових платежів обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Оскільки згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача 3% річних, тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 254,66 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.1 договору фінансового лізингу № 20-12-67ств-фл/379 від 21.08.2012 р. передбачено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня.
Позивач надав обґрунтований розрахунок пені, який відповідає вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". За таких підстав позовні вимоги в частині стягнення 1207,84 грн. пені обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд вважає необхідним витрати по сплаті судового збору у сумі 1720,50 грн. покласти на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 599, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
Позов задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Козіївське" (62011, Харківська область, Краснокутський р-н., с. Козіївка, вул. Леніна, 40; Код ЄДРПОУ 30739637; р/р 26008159489 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (01601, м. Київ, вул. Мечникова, 16-а; Код ЄДРПОУ 30401456; в тому числі р/р № 26001010890607 у ПАТ "Альфа-Банк" м. Київ, МФО 300346) 64548,09 грн. основного боргу, пеню в розмірі 1207,84 грн., 3% річних в розмірі 254,66 грн. та судовий збір в розмірі 1720,50грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 30.09.2013 р.
Суддя Сальнікова Г.І.