79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"30" вересня 2013 р. Справа № 914/2219/13
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Мельник Г.І.
суддів Краєвська М.В.
Михалюк О.В.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
без номера та без дати
на рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2013 року
у справі № 914/2219/13 (суддя Станько Л.Л.)
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3,
м. Дніпропетровськ
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
м. Львів
про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути у технічно справному
і належному санітарно-гігієнічному стані ФОП ОСОБА_3
морозильні ларі у кількості 30 (тридцять) штук у м. Дніпропетровськ
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2013р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Новосад Д.Ф., Михалюк О.В. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Новосад Д.Ф., розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 30.09.2013 року у склад судової колегії для розгляду справи № 914/2219/13 замість судді Новосад Д.Ф. введено суддю Краєвську М.В.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.08.2013 року у справі № 914/2219/13 (суддя Станько Л.Л.) позов задоволено повністю; зобов'язано Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 повернути у технічно справному і належному санітарно-гігієнічному стані фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 морозильні ларі у кількості 30 (тридцяти) штук у місто Дніпропетровськ; стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1147 грн. судового збору.
Рішення суду мотивоване положеннями ст.785 ЦК України та п. 7. Договору, якими передбачено обов'язок орендаря вчинити активні дії з повернення обладнання орендодавцю, який є власником цього майна. При цьому, судом встановлено, що надсилання листів про готовність обладнання до повернення не свідчить про вчинення усіх належних дій для повернення майна орендодавцю у строки, визначені законом.
Крім цього, суд першої інстанції при винесенні рішення виходив з норм ч. 1 ст. 545 ЦК України та ч. 2 ст. 795 ЦК України, відповідно до яких орендар у підтвердження виконання зобов'язання за Договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою без номера та без дати, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 20.08.2013р. та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, мають місце порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що судом не прийнято до уваги того, що в договорі відсутні спеціальні додаткові умови, які б свідчили про обов'язок орендаря повернути обладнання в м. Дніпропетровськ. При цьому, судом не враховано, що після розірвання договору оренди, відповідач не заперечуючи свій обов'язок надав належні та допустимі докази про те, що обладнання було фактично передане у м. Львові, що підтверджують Договори користування та Акти прийому-передачі між позивачем та користувачем обладнання у м. Львові.
Також, скаржник покликається на те, що судом першої інстанції не враховано, а відповідачем надано належні докази про добросовісну поведінку після розірвання договору оренди, а саме: товарно-транспортні накладні та докази про оплату транспортних послуг за доставку вантажу Львів-Дніпропетровськ. Поряд з цим скаржник вважає, що він вжив всіх заходів для повернення орендованого обладнання позивачу, однак останній відмовився його приймати в м. Дніпропетровську.
В дане судове засідання учасники судового процесу участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2013р., про що свідчать поштові повідомлення № 7901006845790, № 7901006845781.
30 вересня 2013 року Львівському апеляційному господарському суду від представника відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що відповідач не може з'явитися у судове засідання з поважних причин (у зв'язку з відрядженням за межі м. Львова) та має намір подати суду докази по даній справі.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна особа. Так, як вбачається з матеріалів справи, у суді першої інстанції, інтереси відповідача представляли ОСОБА_4 (представник), ОСОБА_5 (представник без доручення), ОСОБА_6 (представник без доручення).
Таким чином, ОСОБА_2 є не єдиною особою, що має право представляти інтереси відповідача в суді.
Враховуючи положення ст. 22 ГПК України колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду розглянувши клопотання скаржника (вхідний номер канцелярії суду № 05-04/5842/13 від 30.09.2013р.) про відкладення розгляду справи ухвалила відмовити у його задоволенні, оскільки клопотання документально не обґрунтоване.
З огляду на викладене та враховуючи ту обставину, що сторони належним чином були повідомлені про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників судового процесу.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 20.08.2013р. у справі № 914/2219/13 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 без задоволення, виходячи з наступного.
Аналізом матеріалів справи встановлено, що 01 травня 2010 року між СПД ФО ОСОБА_3 (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (Орендар) укладено Договір оренди обладнання №74 (надалі - Договір) (а.с. 12-13), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове користування морозильні ларі в кількості вказаній у Акті приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору визначено, що строк користування обладнанням встановлюється з моменту підписання Договору до моменту, доки одна із Сторін в письмовій формі не заявить про розірвання договору.
Розділом 7 Договору передбачено, зокрема, що після закінчення строку оренди або при його достроковому розірванні, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві обладнання протягом 10 днів у технічно справному і належному санітарно-гігієнічному стані. Передача обладнання фіксується актом приймання-передачі. У випадку неможливості повернення орендованого майна у технічно придатному стані орендар виплачує орендодавцю вартість кожної одиниці обладнання, вказаної в акті передачі, шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок протягом 10 банківських днів після письмового повідомлення про неможливість повернення.
На виконання умов Договору Сторонами погоджено та підписано Акт приймання-передачі від 01 травня 2010 року (а.с. 14-15), відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у тимчасове користування обладнання в кількості 30 штук вартістю 2 500,00 грн. за одиницю, всього на суму 75 000,00 грн.
Поряд з цим встановлено, що місце укладення Договору оренди обладнання №74 від 01 травня 2010 року та Акту приймання-передачі від 01 травня 2010 року місто Дніпропетровськ.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 4 ст. 291 ГК України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Водночас, аналогічне положення передбачено і в розділі 7. Договору.
Таким чином, твердження апелянта про те, що в договорі відсутні спеціальні додаткові умови, які б свідчили про обов'язок орендаря повернути обладнання в м. Дніпропетровськ колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки Договір оренди обладнання від 01.05.2010р. №74 було підписано в місті Дніпропетровську і там же складено Акт приймання передачі від 01.05.2010р. При цьому, враховуючи положення ч.1 ст.785 ЦК України та розділу 7. Договору, відповідач зобов'язаний був повернути обладнання, а саме морозильні ларі у кількості 30-ти штук у технічно справному і належному санітарно-гігієнічному стані позивачу у місто Дніпропетровськ.
Документальними доказами у справі встановлено, що 10 квітня 2012 року позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу-претензію № 08-10 (а.с. 77) про розірвання Договору оренди обладнання та сплату вартості обладнання на суму 75 000,00 грн.
При цьому, 18 квітня 2012 року відповідач надіслав позивачу лист-відповідь № 26-3 (а.с. 43), в якому повідомив про готовність до повернення орендодавцю морозильного обладнання.
Поряд з цим з матеріалів справи встановлено, що 28 вересня 2012 року відповідач надіслав позивачу лист вих. № 28-9 (а.с. 20), в якому зазначив, що позивач може отримати морозильні ларі за адресою м. Львів, вул. Підголоско, 2. Проте, у відповіді від 15.10.2012р. на вказаний лист позивач вказав, що привезти морозильні ларі із міста Львова у місто Дніпропетровськ повинен відповідач та відповідно понести усі витрати на перевезення, а також звернув увагу на те, що передача ларів буде проходити в присутності комісії, яка визначить їх технічно придатний стан.
У відповідності до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що сторонами Договору вчинено взаємні дії до розірвання договірних відносин, оскільки позивач вимагає повернути морозильне обладнання (об'єкт оренди), а відповідач погоджується його передати позивачу.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 11 липня 2012 року у справі №5015/1878/12 у позові ФОП ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення з відповідача вартості обладнання, штрафних санкцій, пені за прострочення виконання зобов'язання було відмовлено з підстав недоведеності факту неможливості повернення орендованого обладнання (а.с. 16-19).
Зазначеним вище рішенням було встановлено, що Договір оренди, на час подання позову до суду, припинив свою дію, а також те, що передача обладнання відбулася в місті Дніпропетровську, про що свідчить акт приймання-передачі. Хоч чинним законодавством України не передбачено місця повернення орендованого майна, суд враховуючи загальні засади цивільного законодавства, вважає місто Дніпропетровськ належним місцем повернення обладнання, яке було об'єктом оренди за договором оренди.
Дане рішення не оскаржувалося та вступило в законну силу.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, враховуючи викладене, положення ч. 2 ст. 651 ЦК України та п. 3.1. Договору, встановлено факт припинення дії Договору оренди обладнання №74 та необхідність повернення обладнання в місто Дніпропетровськ.
Водночас, як зазначалося вище, ст.785 ЦК України та розділом 7. Договору передбачено обов'язок орендаря вчинити активні дії з повернення обладнання орендодавцю, який є власником цього майна. Проте, надсилання листів про готовність обладнання до повернення не свідчить про вчинення усіх належних дій для повернення майна орендодавцю у строки, визначені законом.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що законом та Договором оренди передбачено обов'язок Орендаря вчинити активні дії з повернення обладнання Орендодавцю, який є власником цього майна.
При цьому, судова колегія також вважає обґрунтованим посилання суду першої інстанції на п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України, яким передбачений такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як примусове виконання обов'язку в натурі.
З огляду на викладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень та вважає, що прийняте місцевим господарським судом рішення, яким позовні вимоги задоволено, відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2013р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2013р. скаржника зобов'язано надати суду докази зарахування судового збору за подання апеляційної скарги до спеціального фонду Державного бюджету України. Проте, скаржник вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду не виконав. Зважаючи на те, що скаржником не подано суду належних та допустимих доказів сплати судового збору та зарахування останнього до спеціального фонду Державного бюджету України, колегія суддів вважає за необхідне, в порядку статті 49 ГПК України покласти на скаржника судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області в апеляційному порядку в сумі 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні) 50 коп.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2013р. у справі № 914/2219/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, без номера та без дати - без задоволення.
2. Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду в
апеляційному порядку покласти на скаржника та стягнути з Фізичної особи -
підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) у спеціальний фонд
Державного бюджету України - 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три гривні)
50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
3. Господарському суду Львівської області видати накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складений 03.10.2013р.
Головуючий-суддя Мельник Г.І.
Суддя Краєвська М.В.
Суддя Михалюк О.В.