Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "25" вересня 2013 р. Справа № 906/1121/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Терлецької-Байдюк Н.Я.
за участю представників сторін:
від позивача: Третьяков М.В. - довіреність від 31.07.2013р.;
від відповідача: Скиданчук І.В. - довіреність від 10.08.2012р.;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (м. Київ)
до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Житомир)
про стягнення 353127,13 грн.
Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувались перерви з 20.08.13 до 05.09.13, 12.09.13 та 25.09.13.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 353127,13грн. заборгованості, з яких:251721,90грн. - основний борг, 101405,23грн. - пені та 3% річних.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав доповнення до позовної заяви від 19.09.2013р. за вих.№01-19/09/13, відповідно до яких просить прийняти зміну розміру позовних вимог, стягнути з відповідача 275197,54грн. заборгованості, з яких: 244777,50грн. - основний борг, 6944,40грн. - транспортні витрати, 19126,17грн. - пеня за несвоєчасну оплату поставленого товару, 3701,84грн. - 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого товару, 542,61грн. - пеня за несвоєчасно оплачені транспорті послуги, 105,02грн. - 3% річних за несвоєчасну оплату транспортних послуг. Також просить повернути позивачу надміру сплачений судовий збір (а.с.177-179).
Суд, дослідивши подане доповнення до позовної заяви, встановив, що за своєю правовою природою дане доповнення є заявою про зменшення позовних вимог.
Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заява ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна" про зменшення розміру позовних вимог не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, тому прийнята господарським судом до розгляду.
Відповідач позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві (а.с.30-32), в судовому засіданні 12.09.2013р. подав письмове клопотання про застосування строку позовної давності в частині заявленої позовної вимоги щодо стягнення пені (а.с.164).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (постачальник/позивач) та філіями ДП "Житомирський облавтодор" Володарсько-Волинським райавтодором та Радомишльським райавтодором (покупець/відповідач) було укладено ідентичні договори поставки нафтопродуктів №152-2011 (а.с.9-13) та №157-2011 (а.с.14-18), за умовами яких постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нафтопродукти, в подальшому - "Товар" у відповідності з умовами договору та Додатковими угодами до нього (п.1.1 договору).
Поставка товару здійснюється окремими партіями. Кількість, асортимент, строки поставки і умови транспортування визначаються відповідною Додатковою угодою до даного Договору, погодженою сторонами і після її підписання, що являється невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2 договору).
Відвантаження товару здійснюється на підставі заявки Покупця та підписаної сторонами додаткової угоди (п. 5.1 Договору).
Відповідно до п. 5.2 Договору товар постачається Покупцю партіями, в кількості та по ціні, визначеними в рахунку чи у додаткових угодах на умовах: FCA нафтобаза ТОВ "Світанок Ойл Трейд" (Одеська область, с. Усатово, вул. Залізничників, 16). Сторонами можуть бути передбачені і інші умови поставки, що обумовлюється у відповідних додаткових угодах.
Послуги по відвантаженню і доставці товару до станцій (пунктів) призначення, вказаних покупцем в заявці, надаються третіми особами - вантажовідправником, вантажоперевізником та ін. Видатки постачальника по оплаті залізничного тарифу (видатки на оплату перевезення автомобільним транспортом), відшкодовуються в залежності від базису поставки і умов договору (п.5.4 договору).
Згідно п.5.5 договору постачальник забезпечує відвантаження товару залізничним транспортом протягом 2 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати і надання від станції призначення підтвердження про готовність прийняти вантаж. Інші строки відвантаження можуть бути погоджені в Додатковій угоді до договору.
Згідно п. п. "а" п. 5.6.2 - при базисі поставки FCA, CPT, датою поставки є:
- при відвантаженні залізничним транспортом - дата, відмітки станції відвантаження, вказана в залізничній накладній (квитанції), акті приймання-передачі товару.
Товар рахується поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості, а право власності на товар - яке перейшло від постачальника покупцю, з дати, вказаної в документах, перерахованих в п.5.6 договору (п.5.7 договору).
Відповідно умов п. 3.1.1 Договору Покупець зобов'язується на підставі поданої Покупцем заявки передати у власність останнього товар відповідно до розділу 1 Договору з оформленням актів прийому - передачі товару або інших документів.
Відповідно до п.6.1 договору оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку або на умовах, передбачених у Додатковій угоді до договору.
Датою здійснення оплати рахується дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.6.2 договору).
Відповідно до п.6.3 договору ціна товару є договірною, вказується з урахуванням ПДВ. Видатки по організації супроводу і охорони вантажів, і вартості транспортних видатків залежать від умов поставки, що погоджується в Додаткових угодах до Договору.
Видатки постачальника, пов'язані з транспортуванням товару і ін., не включені у вартість товару, відшкодовує покупець (п.6.4 договору).
Сторони по закінченню кожного місяця проводять звірку розрахунків за відвантажений товар. Акт звірки, затверджений належним чином, передається постачальнику до 10 числа місяця, наступного за звітним (п.6.5 договору).
Як зазначив позивач, договір №158-2011 від 10.05.2011р. з філією "Черняхівський райавтодор" було підписано повноважним представником TOB "Торговий дім "Сокар Україна" та передано іншій стороні для підписання. Вказаний договір та всі його істотні умови було акцептовано Філією "Черняхівський райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор", що підтверджується подальшими посиланнями на номер договору у двосторонній видатковій накладній, інших комерційних документах та фактом прийняття поставленого товару. Проте, другий екземпляр договору до цього часу TOB "Торговий дім "Сокар Україна" не отримано, не зважаючи на неодноразові вимоги.
Як зазначалось вище, згідно з умовами вказаних договорів покупці взяли на себе зобов'язання замовити, отримати та оплатити нафтопродукти, а постачальник здійснити поставку та передати товар покупцям.
Позивач на виконання умов договорів здійснив на адресу вказаних Філій поставки нафтопродуктів на загальну суму 251721,90 у тому числі: Володарськ-Волинський райавтодор - 52732,26грн., Радомишльський райавтодор - 99494,82грн., Черняхівський райавтодор - 99494,82грн., що підтверджується видатковими накладними №ТД000001263 від 12.05.2011р.на суму 52732,26грн., №ТД000001264 від 12.05.2011р. на суму 99494,82грн., №ТД000001272 від 12.05.2011р. на суму 99494,82грн. (а.с.71-73).
Проте, за отриманий товар та надані послуги відповідач не розрахувався, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 251721,90грн., що підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача.
Не проведення відповідачем розрахунків за отриманий товар стало приводом звернення позивача за захистом порушеного права до суду.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем товару по вищезазначеним накладним. Крім того, договори підписані від імені відповідача особами, повноваження яких на момент укладення договору не встановлені.
Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в загальній сумі 244777,50грн. вартості поставлених нафтопродуктів. В частині стягнення транспортних витрат в сумі 6944,40грн. суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування, оскільки в матеріалах справи відсутні додаткові угоди про погодження вартості транспортних видатків, що суперечить п.6.3 вищезазначених договорів поставки нафтопродуктів.
Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 19126,17грн. - пені за несвоєчасну оплату поставленого товару, 3701,84грн. - 3% річних за несвоєчасну оплату поставленого товару, 542,61грн. - пені за несвоєчасно оплачені транспортні послуги та 105,02грн. - 3% річних за несвоєчасну оплату транспортних послуг.
Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.8.4 договору в випадку не оплати, чи несвоєчасної оплати вартості отриманих нафтопродуктів, покупець по вимозі постачальника оплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки платежу від вартості неоплачених чи несвоєчасно оплачених нафтопродуктів. Сплата пені не звільняє покупця від виконання взятих на себе зобов'язань по даному договору.
Згідно розрахунку, наданого позивачем, пеня за прострочення оплати товару за період з 12.05.2011р. по 12.11.2011р. становить 19126,17грн.
Відповідач просить при вирішенні спору застосувати положення Цивільного кодексу України щодо позовної давності при стягненні пені та штрафу.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом п.1 ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Із розрахунку, наданого позивачем, вбачається що пеня нарахована за період з 12.05.2011р. по 12.11.2011р., а позов до суду подано 31.07.2013р., що підтверджується штампом поштового відділення на поштовому конверті (а.с.24).
Тобто, вимога про стягнення пені заявлена з перевищенням встановленого законом річного строку позовної давності, а тому суд відмовляє в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату товару за пропуском строку позовної давності.
Згідно розрахунку позивача, перевіреного судом, розмір 3% річних за несвоєчасну оплату товару складає 3701,84грн., нарахованих за період з 12.05.2011р. по 12.11.2011р., та підлягає задоволенню.
Позивачем також нараховано 542,61грн. - пені та 105,02грн. - 3% річних за несвоєчасно оплачені транспортні послуги за період з 12.05.2011р. по 12.11.2011р. Оскільки не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення боргу на транспортні послуги, то суд відмовляє і в стягненні пені та річних, нарахованих за не своєчасну оплату транспортних послуг.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 80 ЦК України цивільною дієздатністю наділяється юридична особа, отже, філія, яка за приписом ч. 3 ст. 95 ЦК України не є юридичною особою, діє на підставі положення, затвердженого юридичною особою.
Як встановлено судом, спірні договори укладено філіями ДП "Житомирський облавтодор" Володарсько-Волинським райавтодором та Радомишльським райавтодором в особі начальників філій, що діють на основі Положення про філію.
Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Схвалення таких дій можливе у різних формах: шляхом подання відповідної заяви, мовчазною згодою, здійсненням дій, які свідчать про прийняття правочину.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заповнено податкову декларацію з ПДВ за травень 2011 року з додатком №5 "Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів".
Із поданих позивачем податкових декларацій та податкових накладних вбачається, що ТОВ "Торговий дім "Сокар Україна" віднесено до бази оподаткування з ПДВ вартість товарів, поставлених 12.05.2011 р. на адресу Відповідача - ДП "Житомирський облавтодор". Покупцю товарів за оспорюваними операціями поставки було виписано податкові накладні за №№ 345 ,345 та 353 від 12.05.2011 р. та нараховано відповідні податкові зобов'язання, в подальшому задекларовані у встановленому законом порядку.
Крім того, за даними позивача, у ході неодноразових перевірок податковими органами не було виявлено жодних розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та обсягом податкового кредиту у розрізі зазначених контрагентів, що свідчить про віднесення ними сум ПДВ податкового кредиту.
Таким чином, позивач, як юридична особа і платник податків, відобразив у податкових документах, поданих ним до податкової інспекції, факт поставки товару за вказаними договорами.
Доказів про відмову від прийняття товару, його повернення позивачеві, здійснення коригування податкової звітності (сум ПДВ), тощо, тобто, про відмову від прийняття спірного договору до виконання, відповідач під час розгляду справи не подавав і на них не посилався.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 244777,50грн. - основного боргу та 3701,84грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,77,82-85 ГПК України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги, буд 75, код 32008278)
- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (04080, м. Київ, вул. Юрківська, 28, оф.3, код 37037544) - 248479,34грн. заборгованості, з яких: 244777,50грн. - основний борг, 3701,84грн. - 3% річних, також 4969,59грн. сплаченого судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" (04080, м. Київ, вул. Юрківська, 28, оф.3, код 37037544)
- з Державного бюджету України 1596,05грн. - надмірно сплаченого судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 01 жовтня 2013 року.
Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу (за заявою: 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, б.52А)
3 - відповідачу (за заявою)