Справа № 426/1461/13-ц
02 жовтня 2013 року , Сватівський місцевий районний суд Луганської області у складі головуючого судді Гашинського М.А. при секретарі Покотиловій І.М. у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове, одноособово, за участю сторін та представника третьої особи розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП АФ «ШАНС», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: Сватівська міська рада про визнання договору оренди землі недійсним, скасування державної реєстрації договору оренди землі та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки власнику,
Позивач ОСОБА_1, звернувся до Сватівського місцевого районного суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі від 01.09.2009 року, який було зареєстровано у Державному реєстрі 30.12.2009 року за № 040941700527, скасування державної реєстрації, повернення йому земельної ділянки НОМЕР_1 ( кадастровий номер 4424010100: 20:001:0021) площею 7.1900га, без відшкодування затрат ПП АФ «ШАНС» понесених за час незаконного користування земельною ділянкою у 2013 році, зобов'язання ПП АФ «ШАНС» передати в бюджет Сватівський міській раді врожай пшениці 2013 року, що був вирощений ПП АФ «ШАНС» на самовільно зайнятій земельній ділянці, стягнення судових витрат.
Представник позивача підтвердив викладені у позові обставини, а саме, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки НОМЕР_1 ( кадастровий номер 4424010100: 20:001:0021) площею 7.1900га. У 2007 році строком на п'ять років він передав належну йому земельну ділянку в оренду відповідачу. Строк дії договору оренди закінчився 31.12.2012 року. Про те, що він не має наміру продовжувати орендні правовідносини він 14.08.2012 року письмово повідомив відповідача. Відповідач добровільно відмовився від звільнення належної йому земельної ділянки посилаючись на договір від 2009 року, який він не підписував, що було встановлено експертизою. Вважає, що врожай пшениці із його земельної ділянки, самовільно засіяної відповідачем, належить передати державі в особі Сватівської міської ради.
Представники відповідача позов не визнали і суду пояснили, що з позивачем було укладено договір оренди землі відповідно до законодавства. Договір укладався та реєструвався в порядку передбаченому законом. Відповідачем в повному обсязі виконувались умови договору, орендна плата виплачувалась та виплачується, виконуються умови використання земельної ділянки. До того ж позивачем без поважних причин пропущено строк звернення до суду за захистом свого права ( позовна давність). Тому просять відмовити в задоволені позову.
Суд, вислухавши представника позивача, представників відповідача та третьої особи, дослідивши в судовому засіданні надані докази, оцінивши їх у сукупності, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає за необхідне відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 за безпідставністю.
Так відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Ст.5 Закону України «Про оренду землі» вказує, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Як встановлено в судовому засіданні, договір оренди землі ( а.с. № 11-14) укладався 01 вересня 2009 року строком на десять років, з власником земельної ділянки позивачем ОСОБА_1, про що свідчать ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Як передбачає ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі», вказаний договір укладений у письмовій формі і відповідно до ч.2 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає по своїй суті і виконанню типовій формі договору оренди землі затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України 03 березня 2004 року № 220. Укладений договір пройшов державну реєстрацію на вимогу ст. ст.18,20 Закону України «Про оренду землі», ч.2 ст.125, ч.5 ст. 126 ЗК України у Сватівському районному комплексному відділі Луганської регіональної філії ДП «Центру ДЗК», який діяв з правом здійснення державної реєстрації договорів оренди землі відповідно до Постанови КМ України від 25 грудня 1998 р. N 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» та Наказу Держкомзему України від 02 липня 2003 року №174 про Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель 30.12.2009 року за № 040941700527 (а.с. №14). За період укладення договору оренди землі і до звернення позивачем 14.08.2012 року до відповідача про те, що він не має наміру продовжувати орендні правовідносини питань щодо орендних відносин не виникало, що підтверджується наданими відповідачем доказами про отримання позивачем орендної плати (а.с. № 34-43), свідченнями допитаних у суді свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Твердження позивача та його представника про наявність договору оренди належної позивачу земельної ділянки НОМЕР_1 ( кадастровий номер 4424010100: 20:001:0021) площею 7.1900га у період з 2007 року по 2012 рік строком п'ять років безпідставні і недоведені, що підтверджується відповіддю начальника відділу Держземагенства у Сватівському районі Луганської області на запит адвоката ОСОБА_4 ( а.с. 51).
Щодо вимог позивача про визнання договору оренди землі недійсним, то за нормами ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, однак як встановлено судом оспорюваний договір пройшов державну реєстрацію, що сторонами не оспорюється. Визнання ж договору оренди землі недійсним можливе відповідно до закону, а саме вимог ст. 215 ЦК України, а саме недодержання в момент вчинення правочину, в даній ситуації договору оренди землі, стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. На момент укладення договору, вимоги встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України сторонами повністю додержані, а саме зміст договору не суперечить Цивільному Кодексу України, Земельному Кодексу України, Закону України «Про оренду землі», іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, орендодавець має повну цивільну дієздатність (ч.1 ст. 34 ЦК України), а орендар як юридична особа наділений в порядку ст. 80 ЦК України цивільною правоздатністю і дієздатністю, волевиявлення сторін договору були вільні і відповідали їх внутрішній волі спрямованій на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а саме орендодавець передав у оренду належну йому на праві власності земельну ділянку а орендар прийняв її на умовах вказаних у договорі, й інше не встановлено в судовому засіданні. Про наявність договору оренди належної ОСОБА_1 земельної ділянки, про його права та обов'язки вказані у договорі йому було відомо з моменту його укладення і по даний час, про що свідчать досліджені у суді докази про отримання ним орендної плати, показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а волевиявлення ОСОБА_1 було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором і підтверджене не його підписом у договорі, що він оспорює ( а.с.( № 5-8), а його діями на протязі існуючих орендних правовідносин.
На підставі викладеного керуючись, ст.ст. 10,11,60, 212 - 215 ЦПК України,
ОСОБА_1 відмовити в задоволені позову за безпідставністю.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя М.А. Гашинський