Номер провадження № 22-ц/785/7437/13
Головуючий у першій інстанції Бодашко Л.І.
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія - 5
11.09.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Мизи Л.М., Цюри Т.В.,
при секретарі судового засідання Булгак Х.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Балтського району Одеської області на рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, -
До Балтського районного суду Одеської області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, в якому просив визнати угоду купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0821 га, укладену між ним та відповідачем, дійсною, такою, що відбулася, та визнати за ним право власності на вище вказану земельну ділянку згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №750712, розташовану по АДРЕСА_1 яка раніше належала відповідачу, стверджуючи, що 27.03.2013 року він уклав з відповідачем угоду купівлі-продажу вище вказаної земельної ділянки, згідно якої сплатив відповідачу гроші у сумі 49000 грн., про що складена відповідна розписка, а відповідач передав йому державний акт на право власності на земельну ділянку, саму земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, пообіцяв з'явитися до нотаріальної контори для належного оформлення угоди купівлі-продажу, але до теперішнього часу відповідач ухиляється від належного оформлення угоди, до нотаріальної контори не з'являється. Вказані обставини позбавили позивача права володіти, користуватися, розпоряджатися придбаною земельною ділянкою, з приводу чого він змушений звернутися до суду з позовом, надав суду заяву, в якій свої заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, просив розглянути справу без його участі.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку.
31.07.2013 року прокурором Балтського району Одеської області - Сакал С.В. була подана апеляційна скарга на рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року, в якій посилаючись на невірність застосування норм матеріального права просить рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що судом першої інстанції не були дослідженні всі причини, через які сторонами укладено договір не в нотаріальній формі, як того вимагає ст. 657 ЦК України. Судом не було досліджено чи мало місце визначення відповідного нотаріуса, який повинен був посвідчити даний договір (прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса та його нотаріальний округ); чи призначено дату нотаріального посвідчення договору; квитанції та інші докази, що посвідчують сплату нотаріальних послуг (консультації тощо); чи взагалі мало місце порушення прав та інтересів позивача; чи існують спірні правовідносини між сторонами. Крім того, судом першої інстанції взагалі не досліджено наявність права власності на спірне майно за будь-якою особою.
В судове засіданні представник апелянта - прокурора не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином. На час розгляду справи в апеляційному суді не надав доказів того, що він не з'явився до суду з поважних причин. У відповідності з вимогами ч.2 ст.305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.
Представник позивача та позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Посилались на відсутність підстав для втручання прокурора у приватно-правові суперечки, також на відсутність порушень норм матеріального права.
З боку відповідача надійшла заява про слухання справи у його відсутність. Проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення учасників провадження, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року зазначеним вимогам не відповідає.
Предметом спору и розгляду по суті є вимоги про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_1
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, посилаючись на можливість застосувати до спірних правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимог ч.2 ст.220 ЦК України, оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, відбулося повне виконання умов договору, але відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, визнав дійсним договір купівлі-продажу, укладений 27.03.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №750712, виданого на підставі рішення Балтської міської ради Одеської області від 11.01.2012 року №299-VІ, належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0821 га, кадастровий номер земельної ділянки 5120610100:02:002:0112, розташована по АДРЕСА_1 Сторони уклали між собою договір купівлі-продажу вище вказаної земельної ділянки від 27.03.2013 року, згідно якого відповідач продав, а позивач придбав вище вказану земельну ділянку за 49000 грн. і по акту прийому-передачі від 27.03.2013 року відповідач передав, а позивач прийняв земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0821 га, що відповідно до розписки, складеної відповідачем, він отримав від позивача вище вказану суму грошей і взяв на себе зобов'язання оформити угоду належним чином у нотаріальній конторі. Як роз'яснив в п.13 Пленум Верховного суду України в Постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції послався на те, що до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а відповідно до ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Разом з тим, вказаний договір підлягає не тільки нотаріальному посвідченню але й державній реєстрації
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно. Таким чином, правочин укладений між сторонами не може бути визнаний дійсним на підставі ст. 220 ЦК України. окремо слід зазначити, що приймаючи рішення по справі судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору, про що повідомив в клопотанні про розгляд справи без його присутності, де вказав, що наміру з'явитися до нотаріуса для посвідчення договору у нього не має, так як в нього на даний час відсутні грошові для оплати послуг нотаріуса, тому втрачена можливість посвідчення вище вказаного договору у нотаріальній конторі, а також встановлено, що інших підстав нікчемності правочину в даному випадку не має. Разом з тим, вказані обставини свідчать не про ухилення від явки до нотаріальної контори, яка як слушно зазначає апелянт, навіть не ідентифікована, а про економічну неможливість вчинення правочину, що у разі отримання грошових коштів за його продажу свідчить внутрішнє протиріччя процесуальної позиції відповідача по справі. Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, п.п. 1, 3 ч. 1. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу прокурора Балтського району Одеської області на рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року - задовольнити.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 03 квітня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду
Одеської області А.І. Дрішлюк
Л.М. Миза
Т.В. Цюра