Справа № 454/1106/13 Головуючий у 1 інстанції: Ніткевич А.В.
Провадження № 22-ц/783/5078/13 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.
Категорія: 51
24 вересня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді: Берези В.І., суддів: Федоришина А.В., Штефаніци Ю.Г., при секретарі: Брикайло М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі - ВВДФССНВВПЗ) України в м.Червонограді Львівської області про стягнення моральної шкоди, -
оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області на користь ОСОБА_2 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання. В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив відповідач, ВВДФССНВВПЗ України в м.Червонограді Львівської області, просить таке скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити. Мотивує апеляційну скаргу тим, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивачем не надано жодного доказу того, що його права не визнаються чи оспорюються ВВДФССНВВПЗ України в м.Червонограді Львівської області, такий не подавав до Фонду заяви про відшкодування моральної шкоди, завданої втратою професійної працездатності, відсутній висновок лікарських установ про наявність моральної шкоди. Крім того, позов подано у 2013 році, чим порушено трьохмісячний строк для звернення до суду для захисту свого права, що випливає з трудових правовідносин. Так як шкода заподіяна позивачу під час виконання ним трудових обов'язків, то така повинна бути відшкодована роботодавцем. Судом першої інстанції не враховано положення Законів України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що передбачали відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності Фондом соцстрахування від нещасних випадків. Судом не враховано, що відшкодування Фондом моральної шкоди у випадку позивача незалежно від часу настання страхового випадку припиняються з 1 січня 2008 року. Позивач не заявляв про наявність моральних страждань у зв'язку з втратою професійної працездатності, та МСЕК цього не зафіксовано. Позивачем не надано жодного доказу того, що саме від профзахворювання він терпить моральні і фізичні страждання, а не від загальних захворювань. При прийомі на роботу позивач знав про шкідливі та небезпечні умови праці. Відтак, доводам відповідача судом не надано належної оцінки.
В судове засідання суду апеляційної інстанції з'явився представник апелянта, Вандзьо О.Б., позивач, ОСОБА_2, не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, тому справу заслухано у його відсутності, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 14.04.1966 року по 06.12.2002 року ОСОБА_2 працював на шахті №4 «Великомостівська» тресту «Червоноградвугілля» та виконував роботу: підземного зарядчика, підземного електрослюсара та поверхневого електрослюсара-ремонтника.
Згідно з копією довідки МСЕК №3 серії ЛВА-1 №119109 та акта огляду МСЕК від 05.09.2001 року (а.с.8-10), ОСОБА_2 05.09.2001 року призначено безтерміново ІІІ групу інвалідності у зв'язку із професійним захворюванням.
Відповідно до довідки Обласної МСЕК серії ЛВА-2 №006562, ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_2 становить 50 % (а.с.7).
Також встановлено, що профзахворювання виникло в результаті контакту з вугільно-породним пилом (60 % робочого часу). З метою запобігання ліквідації профзахворювання директору шахти Овчиннікову П.В. запропоновано застосувати заходи із зниження запиленості повітря в шахті до значень ГДК (а.с.16-19). У зв'язку з профзахворюванням позивач перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що вбачається з виписок з історії хвороби (а.с.20-25).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва, обов'язок відшкодувати яку належить ВВДФССНВВПЗ України в м. Червонограді Львівської області. При цьому, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, врахував характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Так, відповідно до ст.ст.1, 3, 21, 43, 46 Конституції України, Україна як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосила право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Судом першої інстанції вірно взято до уваги положення ч. 2 ст. 4 Закону України «Про охорону праці», відповідно до якого державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з ч. 1 ст. 9 даного Закону, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Укладаючи з роботодавцем угоду про обов'язкове страхування від нещасного випадку, страховик (Фонд соціального страхування від нещасних випадків) тим самим бере на себе зобов'язання надати застрахованим особам передбачені Законом соціальні послуги та виплати. На час спірних правовідносин діяли як ч. 3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст. 9 Закону України «Про охорону праці», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної працівником внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до законодавства України. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими - з огляду на момент виникнення спірних правовідносин, роботодавець не може бути відповідачем у даній справі.
Згідно з п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції чинній на час спірних правовідносин), передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.
Згідно з роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в Рішенні від 27.01.2004 року №1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції ФССНВВПЗ України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положень ч.3 ст.34 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати профпрацездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
З урахуванням наведених обставин, не заслуговують на увагу обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо обов'язкових умов для підтвердження факту моральної шкоди, а саме: необхідності звернення позивача до відповідача із заявою про наявність моральних страждань у зв'язку з втратою професійної працездатності та висновку лікарських установ про наявність моральної шкоди.
Відсутність медичного висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах ст. 57 ЦПК України, відтак, суд обґрунтовано послався на норми Закону України № 1105-ХІV та дійшов висновку про наявність факту заподіяння моральної шкоди, стягнувши з відповідача грошову компенсацію за моральну шкоду в розмірі 10000 грн., при цьому врахував характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вимоги розумності та справедливості.
Щодо вимог апеляційної скарги про застосування трьохмісячного строку позовної давності до даного виду правовідносин, то такі не заслуговують на увагу з огляду на те, що вимоги позивача випливають з особистих немайнових прав. Відповідно до ст.83 ЦК УРСР від 1963 року, позовна давність не поширюється на такі вимоги позивача, про що вірно зазначено судом першої інстанції. Крім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Наведене спростовує твердження апелянта про незаконність рішення суду першої інстанції, таке прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Червонограді Львівської області відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 21 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскарженою в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Береза В.І.
Судді: Федоришин А.В.
Штефаніца Ю.Г.