7 листопада 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.
суддів:
Пшонки М.П., Прокопчука Ю.В.,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 9 березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2005 року,
У травні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що його батькові ОСОБА_3 на підставі договору забудови житлового будинку від 9 листопада 1936 року була виділена земельна ділянка, на якій ним була збудована ½ частина житлового будинку АДРЕСА_1. Оскільки батько загинув на війні в 1943 році, друга половина будинку була збудована ним за власні кошти. Матір ОСОБА_4 та сестра ОСОБА_2 - відповідач по справі, участі у будівництві не приймали. 5 листопада 1966 року будинок було здано ними в експлуатацію без його відома та з порушенням процедури, акт складено на померлого батька. В 1970 році матір з відповідачкою оформили в нотаріальній конторі право на спадщину та зареєстрували будинок в БТІ. В 2002 році ОСОБА_4 померла та лише 2003 році йому стало відомо, що 2 квітня 1997 року мати подарувала належну їй частину будинку ОСОБА_2. Вважаючи, що матір - ОСОБА_4 отримала право власності на 2/3 частини спірного будинку за фіктивним документам - акті приймання в експлуатацію будинку від 27 жовтня 1966 року, який складений на померлого ОСОБА_3, а тому не можуть бути законними і всі видані на його підставі документи про право власності. Просив визнати недійсним договір дарування від 2 квітня 1997 року.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 9 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2005 року в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і доводи скарги їх висновків не спростовують.
Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи та постановлення рішення проведено з порушенням норм матеріального права є необґрунтованими, оскільки суперечать фактичним обставинам справи.
Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 331, 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 9 березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 липня 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий
М.В. Патрюк
Судді:
М.П. Пшонка Ю.В. Прокопчук