Справа № 1915/17858/2012 Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/789/746/13 Доповідач - Сташків Б.І.
Категорія - 57
02 вересня 2013 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Сташківа Б.І.
суддів - Парандюк Т. С., Дикун С.І.
при секретарі - Демченко С.В.
з участю - адвоката ОСОБА_1 та ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 квітня 2013 року та додаткове рішення від 23 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання майнових прав на 1/2 частину незавершеної добудови до житлового будинку та встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу,-
В листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, третьої особи інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частину від належної ОСОБА_3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та визнання майнових прав на 1/2 частину незавершеної добудови до вищевказаного житлового будинку.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що вона із відповідачем 17 квітня 1996 року розірвали шлюб, проте продовжували проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу із двома спільними дітьми, та вели спільне господарство і мали спільний бюджет.Останнім місцем їхнього проживання була квартира АДРЕСА_2. У травні 2011 року відповідач пішов із сім'ї та почав проживати в житловому будинку АДРЕСА_1, який вони набули за договором міни 21 жовтня 1995 року. На підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 20 березня 1996 року № 175 вони провели триповерхову добудову до вказаного житлового будинку, яка до сьогоднішнього дня не прийнята в експлуатацію. Добровільно здійснити поділ спільного нажитого майна та вказаної добудови до житлового будинку відповідач відмовляється.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 квітня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 30,9 кв.м., який складається з кімнати 1-4 площею 12,8 кв.м, кухні 1-3 площею 11,70 кв.м., коридору 1-1 площею 3,70 кв.м., коридору 1-2 площею 2,70 кв.м.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 214,60 грн. судового збору.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 17 квітня 1996 року до травня 2011 року задоволено в повному обсязі.
Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю та перебували у фактичних подружніх стосунках у період з 17 квітня 1996 року до травня 2011 року.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 квітня 2013 року в частині визнання права власності за ОСОБА_4 на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 та виключити із мотивувальної частини вищевказаного рішення вказівку, що сторони після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім'єю та перебувати у фактичних шлюбних відносинах, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності та заперечуючи факт спільного проживання однією сім'єю після розірвання шлюбу. Зокрема вказує на те, що після розірвання шлюбу 17 квітня 1996 року , він постійно проживав за адресою АДРЕСА_1, про що свідчить запис в будинковій книзі.
У судовому засіданні адвокат апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, з мотивів викладених в ній.
Адвокат позивачки доводи апеляційної скарги заперечив, пославшись на їх безпідставність.
Колегія суддів апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи в межах апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Визнаючи за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у справі перебували у фактичних шлюбних відносинах до травня 2011 року, а тому строк позовної давності стороною не порушено, а відтак спірний будинок по АДРЕСА_1 набутий сторонами за час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя.
Проте, з вказаним висновку суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки він суперечить нормам матеріального права та наявним у матеріалах справи доказам, виходячи з наступного
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1985 року, який було розірвано 17 квітня 1996 року, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1.
У листопаді 2012 року ОСОБА_4 звернулась з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спільно набуте майно, посилаючись на те що після розірвання шлюбу вони із ОСОБА_3 продовжували проживати однією сім'єю
За час розгляду справи по суті стороною відповідача ОСОБА_3 у відповідності до норм матеріально права, заявлено клопотання про пропуск строку позовної давності.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача доведено факт спільного проживання із відповідачем однією сім'єю до травня 2011 року, а тому відлік позовної давності розпочинається саме із цієї дати.
Проте суд першої інстанції необґрунтовано на підставі показів свідків прийшов до висновку, що сторони у справі до травня 2011 року проживали однією сім"єю та перебували у фактичних шлюбних відносинах, а відтак невірним є і висновок суду про застосування норм матеріально права щодо строку позовної давності .
Як вбачається із змісту судового рішення в основу доказування та доведення факту проживання однією сім'єю, суд першої інстанції взяв до уваги покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_11 та ОСОБА_12
Так, згідно ст. 57 ЦПК України, - "Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів..."
Відповідно до ст. 64 ЦПК України,- "Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи."
Однак, судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не було оцінено письмових доказів, які мають істотне значення для розгляду справи по суті .
Так, із долучених до матеріалів справи заяв ОСОБА_4, які адресовані приватному нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_13, вбачається, що заявниця стверджує, що на момент купівлі нерухомого майна на АДРЕСА_3 (тобто у 10.02.2009 року) у шлюбі вона не перебувала та ні з ким не проживала і не проживає однією сім'єю без укладення шлюбу (а.с. 122,123,128).
Поміж тим, із досліджених у судовому засіданні копії паспорта, вбачається, що місцем прописки позивачки ОСОБА_4 станом на 30.08.2000 рік була квартира на АДРЕСА_3, а з 15.03.2011 року АДРЕСА_2 В свою чергу відповідач ОСОБА_3, згідно копії будинкової книги зареєстрований у будинковолодінні за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 103-106,148-152).
Відповідно, вищевказані заяви ОСОБА_4 та копії паспортів є належними та допустимим доказом у відповідності до норм ст. 58 59 ЦПК України, які містять інформацію щодо предмету доказування та одержані у визначеному законом порядку та підтверджують відсутність фактичних шлюбних відносин сторін.
Крім цього, судом першої інстанції при встановлені факту проживання однією сім'єю взято до уваги покази не всіх свідків, а лише свідків допитаних із числа близьких та родичів позивачки ОСОБА_4, які не однозначно стверджували про їх подружні відносини. В свою чергу судом першої інстанції не дано оцінку показам свідків ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_14
Відповідно висновок суду про факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є помилковим та таким що не відповідає дійсним обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
Враховуючи те, що стороною позивача не доведено факт перебування у фактичних шлюбних відносинах сторін у справі, посилання апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності є підставним та підлягає до застосування.
Так, у відповідності до ст. 29 КпШС, який був чинним на час винекнення спірних правовідносин: -"Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності."
Згідно зі ст. 76 ЦК Української РСР, який був чинним під час розірвання шлюбу, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, а право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ст. 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
В ході судового розгляду, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 в судовому процесі про розірвання шлюбу вимоги про поділ майна подружжя не заявляла, що є підтвердженням того, що майнові права позивача ОСОБА_4 не були порушені.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції в ході судового розгляду встановлено, що на момент розлучення у власності в сторін перебували квартири по АДРЕСА_4 та на АДРЕСА_5. Однак, в процесі розлучення сторони домовились про мирне врегулювання питання майнового характеру погодивши, що квартира на АДРЕСА_4 залишається у власності відповідачки ОСОБА_4, а квартира на АДРЕСА_5 , яка в подальшому була об'єктом обміну за договором міни у власності позивача ОСОБА_3 Поміж тим, у власності у відповідачки перебувала двохкімнатна на АДРЕСА_3, яка була в подальшому відчужена її доньці ОСОБА_16 та трикімнатна квартира на АДРЕСА_2, яку вона подарувала сину ОСОБА_17
Таким чином, позивачка на момент розлучення чітко усвідомлювала порушення свого права, а тому початок перебіг строку позовної давності прямо пов'язаний з фактом розірвання шлюбу і розпочинається з 17.04.1996 року та закінчується 18.04.1999 року.
У відповідності до ст. 80 ЦК Української РСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
Враховуючи те, що позивачкою пропущено трирічний строк позовної давності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що у позові ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, визнання майнових прав на 1/2 частину незавершеної добудови до житлового будинку та встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 10 квітня 2013 року та додаткове рішення від 23 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на ? частину житлового будинку та визнання майнових прав на ? частину незавершеної добудови до житлового будинку - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Б.І. Сташків