Провадження по справі № 2/260/856/2013
18 вересня 2013 року Ленінський районний суд м. Донецька у складі:
головуючої судді Данилюк О.С.,
при секретарі Гефтер П.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача та третьої особи ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Комунального Підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», треті особи ОСОБА_5, Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, про визнання угоди недійсною, -
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» про визнання угоди недійсною, в обґрунтування позову зазначила, що 15.03.2010 року рішенням Ленінського районного суду м. Донецька у справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було проведено розподіл спадкового майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, виділено ОСОБА_7 в натурі та визнано за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/3 частини вказаної квартири в сумі 90 777 грн., стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 853грн., стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 908 грн. На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист, який передано до виконавчої служби Ленінського РУЮ у м. Донецьку. 23.04.2010 року державним виконавцем Ткаченко С.М. було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом. При проведенні виконавчих дій згідно відповідей з МРЕВ ДАІ та КП БТІ у м. Донецьку встановлено, що за боржником не зареєстровано будь-якого майна, на яке можливо звернути стягнення з метою примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Також, згідно довідки КП БТІ м. Донецька № 3890 від 22.02.2011 р. власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, є: 1/3 частина квартири зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 7-ю Донецькою держнотконторою 12.06.2008р.; 2/3 частини квартири зареєстровані за ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 06.04.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 Державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку ОСОБА_9 на підтвердження цього факту видав їй копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26009422 від 29.04.2010 р. Згідно з цим витягом власником 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, також є ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 06.04.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8 У зв'язку з цим 18.03.2011 р. було подано письмове звернення начальнику Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, яким повідомлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Донецька ОСОБА_7 виділено в натурі та визнано за ним право власності на 1 /3 частину квартири АДРЕСА_1, отже, на підставі рішення суду боржник ОСОБА_4 є власником 1/3 частини вказаної квартири. Враховуючи цей факт, просили звернути стягнення на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, Однак була отримана відповідь, що за ОСОБА_4 нерухомого майна не зареєстровано, тому звернення стягнення на 1/3 частину квартири згідно заяви від 18.03.2011 р. є безпідставним. Звернення до прокуратури Ленінського району м. Донецька з відповідною заявою про бездіяльність працівників Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку ніяких результатів не надало. Станом на 01.06.2012 р. під час проведення виконавчих дії з ОСОБА_4 стягнуто 5 769,54 грн. Залишок не стягнутої грошової компенсації вартості 1/3 частини квартири становить 85 007,46 грн. Вважає, що договір дарування 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 від 06.04.2010 р. спрямований на умисне невиконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/3 частини квартири в розмірі 90 777 грн. Просила визнати недійсним договір дарування 2/3 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 06.04.2010 р., зареєстрований в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та застосувати правові наслідки недійсності угоди і визнати за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати КП БТІ м. Донецька виключити запис про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, а також зобов'язати КП БТІ м. Донецька провести державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1.
18.09.2013 року ухвалою суду за заявою представника ОСОБА_3 за довіреністю ОСОБА_1 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Комунального Підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», треті особи ОСОБА_5, Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, про визнання угоди недійсною, в частині позовних вимог щодо зобов'язання КП БТІ м. Донецька виключити запис про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, а також щодо зобов'язання КП БТІ м. Донецька провести державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, було залишено без розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, вимоги якої підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представника відповідача та третьої особи ОСОБА_2 позов не визнав, пояснила, що оспорюваний позивачкою договір дарування 2/3 частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8 06.04.2010 р. та зареєстрований в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства та будь-яких прав і законних інтересів осіб порушено не було. Так, ОСОБА_4 є літньою людиною, який втратив сина, а потім дружину; подарувавши квартиру дочці, вирішив таким чином розпорядитись своєю власністю. На даний час він у спірній квартирі не проживає, а мешкає у квартирі своєї дочки, яка дар прийняла, зареєструвала своє право власності на спірну квартиру в БТІ, сплачує за квартиру комунальні послуги та деякий час там мешкала, однак у зв»язку з незадовільним станом приміщення та необхідністю проведення ремонтних робіт в даний час там постійно не живе. Вказала, що по мірі можливості відповідач сплачує позивачці стягнуту з нього за рішенням суду суму, що підтверджується відповідними поштовими переказами. У зв'язку з чим просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник КП БТІ м. Донецька у судове засідання не з'явився, надав суду заперечення, вказавши, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач не довела наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а тому вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню. Просив розглядати справу у відсутність представника КП БТІ м. Донецька.
Представник відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку ОСОБА_9 у судове засідання також не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, прийшов до таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
Так, згідно ст. 317 ЦК України власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном на свій власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як встановлено в судовому засіданні, 15.03.2010 року рішенням Ленінського районного суду м. Донецька у справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_10 належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1, а 2/3 частини спірної квартири належить на праві власності в порядку спадкування за законом після смерті сина відповідачу ОСОБА_7. Таким чином, вказана квартира знаходилася у спільній частковій власності, а тому було вирішено провести розподіл спадкового майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та виділено ОСОБА_7 в натурі та визнано за ним право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/3 частини вказаної квартири в сумі 90777 грн. (а.с. 6-8). Вказане судове рішення набрало чинності.
З відповіді начальника ВДВС Ленінського РУЮ у м. Донецьку на ім'я позивача вбачається, що на виконання вищевказаного рішення було видано виконавчий лист, який передано до виконавчої служби Ленінського РУЮ у м. Донецьку. 23.04.2010 року державним виконавцем Ткаченко С.М. було відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим листом. При проведенні виконавчих дій згідно відповідей з МРЕВ ДАІ та КП БТІ у м. Донецьку встановлено, що за боржником не зареєстровано будь-якого майна, на яке можливо звернути стягнення з метою примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Станом на 01.05.2011 р. під час проведення виконавчих дії з ОСОБА_4 стягнуто 5 769,54 грн. Залишок не стягнутої грошової компенсації вартості 1/3 частини квартири становить 85 007,46 грн. (а.с. 12- 13).
Також встановлено, що згідно договору дарування від 06.04.2010 р., посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Пунктом 8 вказаного договору передбачено, що право власності на дарунок виникає у обдарованої з моменту його прийняття (а.с. 185).
Судом встановлено, що ОСОБА_5 прийняла вказане нерухоме майно у дар та здійснила його державну реєстрацію 29.04.2010 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 188).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такими вимогами є: по-перше, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; по-друге, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонам) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009р. № 9, зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога по визнання наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, оскільки визнання договору дарування недійсним, в якому позивач не є стороною, належить тільки особі, права якої порушені, позивач має право висувати вимогу про визнання договору недійсним, якщо доведе, що є заінтересованою особою і його права та законні інтереси порушені укладеним договором.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. При цьому захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заявляючи позовні вимоги про визнання вказаного договору дарування недійсним, позивач посилалася на те, що договір дарування 2/3 частини двокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5 від 06.04.2010р. був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином та спрямований на умисне невиконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 грошової компенсації вартості 1/3 частини квартири в розмірі 90 777 грн., тобто є фіктивним.
Втім, ці твердження позивача не відповідають встановленим обставинам справи, а ґрунтуються лише на припущеннях самого позивача, в свою чергу наявність умислу сторін правочину судом не встановлено і не підтверджується жодним матеріалом справи, що є необхідною та обов'язковою умовою для визнання такого правочину фіктивним.
Так, у п. 24 згаданої Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009р. № 9, зазначено, судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
При цьому суд зазначає, що вчинення правочину відповідачем щодо відчуження майна, яке перебуває у приватній спільній частковій власності після прийняття судом рішення про стягнення з нього грошової компенсації, само по собі не може свідчити про його фіктивність і намір приховати майно, щоб зробити неможливим виконання рішення суду, тим більше стаття 13 Конституції України проголошує рівність суб'єктів права власності перед законом і рівне забезпечення захисту їх прав державою.
З огляду на такі вимоги закону та встановлені судом обставини, у задоволенні позову ОСОБА_3 щодо визнання договору дарування 2/3 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, недійсним та визнання за ОСОБА_4 права власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 13 Конституції України, ст. ст. 202-204, 215, 216, 317, 321 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними» від 06.11.2009р. № 9, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Комунального Підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька», треті особи ОСОБА_5, Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку, про визнання договору дарування 2/3 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 06.04.2010р., недійсним та визнання за ОСОБА_4 права власності на 2/3 частини квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1, - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.