25 вересня 2013 року справа № 919/571/13
Господарський суд міста Севастополя у складі: головуючого судді Єфременко О.О., суддів - Грицай О.С., Харченко І.А., розглянувши матеріали справи
за позовом прокурора Гагарінського району міста Севастополя
(вул. Корчагіна, 16, м. Севастополь, 99014)
в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради
(вул. Леніна, 3, м. Севастополь, 99011)
до Громадської організації "75 причал"
(вул. Рибацький причал, 6, м. Севастополь, 99028)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція
(вул. Московська, буд. 45, м. Ялта, АР Крим, 98612)
про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок,
за участю представників:
прокурор - Шульга А.М., посвідчення №005749 від 25.09.2012;
позивач - не з'явився;
відповідач - Волков М.Ю., довіреність від 05.06.2013;
третя особа - не з'явився;
21.05.2013 прокурор Гагарінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради із позовом до Громадської організації "75 причал" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0024 га, біля земель Громадської організації "75 причал", яка забетонована у бік моря та фактично використовується в якості набережної, території для підходу до плавзасобів та місць розміщення плавзасобів на суші; земельну ділянку, самовільно зайняту у бік моря гідротехнічною спорудою (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), площею 0,0127 га, біля земель Громадської організації "75 причал", яка фактично використовується для стоянки плавзасобів, привівши їх у попередній стан, звільнивши від споруд.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 116, 212 Земельного кодексу України, обґрунтовані самовільним, на думку прокурора, зайняттям відповідачем земельних ділянок площею 0,0024 га та 0,0127 га, оскільки уповноваженим органом виконавчої влади або місцевого самоврядування зазначені земельні ділянки у власність або оренду Громадській організації "75 причал" не передавались.
Ухвалою суду від 22.05.2013 порушено провадження у справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.
Цією ж ухвалою в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію.
Ухвалою від 19.07.2013 вирішено здійснювати розгляд справи №919/571/13 колегіально у складі трьох суддів.
Ухвалою суду від 19.07.2013 справа прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Лотова Ю.В., судді - Грицай О.С., Харченко І.А. та призначена до судового розгляду.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з перебуванням судді Лотової Ю.В. у відпустці, розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя №358 від 05.09.2013 призначений повторний перерозподіл справи, за результатом якого справа №919/571/13 передана до провадження судді Єфременко О.О., призначено наступний склад колегії суддів: головуючий - суддя Єфременко О.О., судді - Грицай О.С., Харченко І.А.
Ухвалою від 09.09.2013 справа № 919/571/13 прийнята до провадження колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя - Єфременко О.О., судді - Грицай О.С., Харченко І.А. та призначена до розгляду у судовому засіданні.
Третя особа, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція, надав письмові пояснення, відповідно до яких підтримує позовні вимоги у повному обсязі (арк.с.57).
Позивач та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені своєчасно та належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Заявлене у ході судового засідання, яке відбулося 25.09.2013, прокурором усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів по справі залишено судом без задоволення, оскільки у прокурора було достатньо часу для надання суду належних доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги, з урахуванням пояснень від 08.07.2013 (а.с.122-124) підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях на позов та додаткових запереченнях до позову, просить у позові відмовити у повному обсязі (а.с.72, 200-204).
Прокурору, представнику відповідача в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 29 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
При цьому, відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Статтею 13 Конституції України проголошено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Виходячи зі змісту статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста Севастополя належить до повноважень Севастопольської міської Ради, а відтак прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2005 між Севастопольською міською Радою (орендодавець) та Громадською організацією "75 причал" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки № 00117 за умовами якого орендодавець, відповідно до рішень Севастопольської міської Ради № 2037 від 26.05.2004, № 3070 від 06.04.2005 і № 3638 від 06.07.2005 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для реконструкції та обслуговування споруд причалу з віднесенням цих земель до категорії земель водного фонду, наданих для рекреаційного призначення, що знаходиться за адресою: м.Севастополь, вул. Рибацький причал, 6 (а.с. 13-17).
Згідно з пунктом 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,9247 га.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що він укладений строком на 25 років.
За актом прийому-передачі земельної ділянки, що є додатком до договору оренди від 21.07.2005, орендована земельна ділянка була передана Севастопольською міською Радою Громадській організації "75 причал" (а.с.21, зв. бік).
Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією, на підставі направлення на перевірку № 12/318 від 08.04.2013, наказу № 148 від 08.04.2013, в період з 11.04.2013 по 17.04.2013 було проведено перевірку дотримання вимог природоохороного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за наслідками якої був складений відповідний акт перевірки (далі - акт перевірки) (а.с. 22-33).
В акті перевірки зазначено, що відповідач здійснює самовільне зайняття 16 земельних ділянок, які прилегають до земельної ділянки, що знаходиться у нього у використанні, забетонованих у бік моря та фактично використовуваних в якості набережної, території для підходу плавзасобів та місць розміщення плавзасобів на суші; земельної ділянки, що зайнята у бік моря гідротехничними спорудами (на опорах, основи яких знаходяться на морському дні), що фактично використовується для стоянки плавзасобів.
Акт перевірки був направлений на адресу відповідача поштою 17.04.2013.
До акту перевірки доданий фотоплан території, виконаним ДП "Севгеоцентр", на якому відмічено самовільне зайняття відповідачем земельних ділянок, що й стало підставою для звернення прокурора до суду в інтересах Севастопольської міської Ради з даним позовом.
В ході судового розгляду прокурором був наданий акт перевірки, складений Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією в період з 11.07.2013 по 12.07.2013, відповідно до якого самовільно зайнятті земельні ділянки для подальшого використання за їх цільовим призначенням відповідачем не звільнені (арк.с. 160-169).
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Спірні правовідносини є земельними правовідносинами, а тому підпадають під правове регулювання як загальних норм Цивільного кодексу України, так і спеціальних норм Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).
За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, як зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.
Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Розділом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 визначені положення щодо відповідальності за порушення земельного законодавства та у пункті 3.1 Постанови Пленуму роз'яснено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
З пункту 3.8. зазначеної Постанови Пленуму випливає, що сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої земельної ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав можуть підтвердити наступні документи в їх сукупності:
- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;
- протокол про адміністративне правопорушення;
- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);
- акт обстеження земельної ділянки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурором надано, зокрема, акти перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, які складені державними інспекторами Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції за наслідками проведених перевірок в період з 11.04.2013 по 17.04.2013 та в період з 11.07.2013 по 12.07.2013.
Згідно із пунктом 1 Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 136 від 12.12.2011 Держекоінспекція є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, діє у складі Держекоінспекції України і їй підпорядковується (а.с. 60-67).
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України № 454/2011 від 13.04.2011, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, морські екологічні інспекції (Азовська, Азово-Чорноморська, Північно-Західного регіону Чорного моря).
Пунктом 4.2 Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію визначено, що Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням, зокрема, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання вимог законодавства про використання та охорону земель щодо виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Статтею 7 цього Закону встановлені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема: а) здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів.
Повноваженнями щодо встановлення самовільного зайняття земельних ділянок та вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція не наділена.
Такими повноваженнями згідно зі статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" наділений центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію так саме не містить повноважень інспекції щодо встановлення самовільного зайняття земельних ділянок.
Згідно з пунктом 1.1. Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 132 від 25.02.2013, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.03.2013 за № 412/22944 державний нагляд (контроль) з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства здійснюється Державною інспекцією сільського господарства України та її територіальними органами (далі - інспекційні органи) відповідно до статей 152 та 188 Земельного кодексу України, статей 5, 6, 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 181 та 19 Закону України "Про охорону земель", пунктів 4, 5 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459, пунктів 4, 6 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 грудня 2011 року N 770, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 року за N 34/20347. Цей порядок не передбачає можливість здійснення такого контролю Державною екологічної інспекцією та її територіальними органами.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 46 від 10.09.2008, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.01.2009 за № 18/16034, затверджений Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства (далі - Порядок).
Згідно з пунктами 1.2. та 1.3 Порядку визначено процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів та поширюється на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції України, державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим, державних екологічних інспекцій в областях, містах Києві та Севастополі, Державної Азовської морської екологічної інспекції, Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, Державної Азово-Чорноморської екологічної інспекції (далі - органи Держекоінспекції) та суб'єктів господарювання.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 483 від 02.10.2012, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.10.2012 за № 1690/22002, затверджені уніфіковані форми актів перевірок дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містять перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), у тому числі акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказаними нормативними документами можливість перевірки екологічними інспекціями самовільного зайняття земельних ділянок так само не передбачено, як і не передбачено винесення приписів з вимогою про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.
Крім того статтею 144 Земельного кодексу України встановлений порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства (яким є самовільне використання земельної ділянки), відповідно до якого у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк.
Разом з цим, предметом проведених перевірок було дотримання вимог саме природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, що відображено у відповідних актах перевірки, а не дотримання Громадською організацією "75 причал" вимог земельного законодавства.
Зазначення у акті перевірки, проведеної Державною Азово-Чорноморською екологічною інспекцією період з 11.07.2013 по 12.07.2013, про присутність під час її проведення державного інспектора відділу контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в м. Севастополі не може бути прийнято як виконання вимог законодавства, оскільки це не свідчить, що вказана особа здійснювала перевірку. До того ж, частиною третьою пункту 6.2. Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства передбачено, що, якщо державні інспектори беруть участь у проведенні спільної перевірки разом з іншими контролюючими органами, вони складають в межах наданих повноважень окремий акт перевірки та передають копію такого акта керівнику, що очолює робочу групу. Доказів складення означеного акту сторонами суду не надано.
На підтвердження самовільного використання земельних ділянок відповідачем, прокурором було надано фотоплан території Громадської організації "75 причал" та план-схему території в районі землекористування Громадської організації "75 причал".
Разом з тим, суд вважає, що зазначені документи не можуть бути визнані належними доказами у справі, оскільки на фотоплані, підписаному директором ДП "Севгеоцентр" Сімоновою В.В. і інженером землевпорядником Збицькою А.Ю. (а.с. 152) відсутні відомості про масштаб та прилад, яким здійснено фотографування та вимірювання, а також відсутні відомості про те, яким чином проведено накладення геодезичних вимірів чи земельно-кадастрових даних на фотографію, не зазначена підстава та дата його складення, а у план-схемі території в районі землекористування відповідача, складеним заступником начальника СМФ ДП "ЦДЗК" Кулагіною Т.Ю. та інженером-геодезистом Костоглодовим І.Ю. (арк.с.168-169) відсутні відомості, що план-схема складена саме в межах здійснення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства та є додатком до акту перевірки, у самому акті не зазначено. Крім того, відомості щодо залучення до проведення перевірки посадових осіб СМФ ДП "ЦДЗК", в акті перевірки відсутні.
При цьому, інші обставини справи, свідчать про правомірне використання спірних земельних ділянок відповідачем.
Так, предметом договору оренди, укладеного між Севастопольською міською Радою та відповідачем у справі є надання в оренду земельної ділянки для реконструкції та обслуговування споруд причалу з віднесенням цих земель до категорії земель водного фонду, наданих для рекреаційного призначення.
Відповідно до Інструкції щодо складання держаного статистичного спостереження за формою № 2-вод "Звіт про наявність власних морських і річкових суден, вантажних та пасажирських причалів-набережних", затвердженій наказом Державного комітету статистики України № 102 від 22.02.2001 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 13.03.2001 за № 221/5412, причал - це гідротехнічна споруда (або їх комплекс), яка функціонує у складі порту або самостійно і призначена для підходу, швартування, стоянки та обслуговування суден, посадки і висадки пасажирів, вантажних операцій тощо.
ГОСТ 19185-73 "Гідротехніка. Основні поняття" та ОСТ 31.0006-77 "Гідротехніка. Морські гідротехнічні споруди. Терміни та визначення" до гідротехнічних споруд відносять набережну (огороджувальна та захисна споруда уздовж берегової смуги; причал (гідротехнічна споруда, яка має швартові та вбійні пристрої та призначена для стоянки, обробки та обслуговування суден).
Відповідно до пункту 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування від 19.12.1995, № 252 гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про транспорт" центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті у тому числі: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства і стандартів на морському та річковому транспорті; здійснює державний контроль і нагляд за дотриманням законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України; здійснює контроль і нагляд за дотриманням правил користування засобами морського та річкового транспорту, охорони порядку і безпеки руху на морському та річковому транспорті, утримання та експлуатації баз (споруд) для стоянки маломірних суден, а також за дотриманням правил щодо забезпечення безпеки експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах і щодо забезпечення збереження вантажів на морському та річковому транспорті; здійснює контроль навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства в територіальному морі, внутрішніх морських водах і на внутрішніх водних шляхах України; здійснює реєстрацію баз для стоянки маломірних (малих) суден з розміщенням інформації на своєму офіційному веб-сайті; виконує функції експертної організації з питань безпеки судноплавства, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища із суден, надає експертні висновки із зазначених питань щодо проектів правил, норм, стандартів, планів і проектів будівництва, реконструкції і модернізації об'єктів морського та річкового транспорту, у тому числі судноплавних шляхів, портів, гідротехнічних споруд воднотранспортного комплексу різного функціонального призначення, що використовуються з метою забезпечення безпеки судноплавства, судноплавних шлюзів, мостів, підводних та надводних переходів, баз для стоянок суден, берегових об'єктів зв'язку, навігації, спостереження тощо; здійснює інші повноваження, визначені законами та покладені на нього Президентом України.
Наказом Міністерства транспорту України від 16.07.2004 № 642, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2004 за № 915/9514, затвердженні Правила безпечної експлуатації баз для стоянки маломірних (малих) суден (далі - Правила).
Згідно з розділом 2 Правил усі бази підлягають реєстрації в Укрморрічінспекції України, реєстрація бази здійснюється на підставі письмової заяви адміністрації бази. До заяви додаються такі документи, завірені в установленому порядку: копія правовстановлювального документа бази; реєстраційна картка (додаток 1); копія акта відводу земельної ділянки; довідка про балансову належність основних фондів бази (споруд, плавзасобів тощо); копія технічного паспорта (технічного звіту) бази; копії свідоцтв Регістра судноплавства України на гідротехнічні споруди, що належать базі або експлуатуються нею (за наявності); схема бази з визначенням основних технічних характеристик бази; копія наказу про призначення особи, відповідальної за забезпечення БС на базі; довідка про кількість суден на базі (окремо для фізичних та юридичних осіб). Укрморрічінспекція у місячний термін перевіряє надані документи і приймає рішення про реєстрацію (відмову в реєстрації) бази. При цьому робиться відповідний запис у Журналі реєстрації баз (додаток 2) та видається (у разі прийняття рішення про реєстрацію) Свідоцтво про реєстрацію бази (додаток 3).
Пунктами 3.4., 3.5. та 3.10 Правил передбачено, що межа акваторії та території бази повинна бути огороджена (у тому числі понтонами, бонами або плавучими знаками на воді), для безпечного утримання суден та причалів на базі можуть бути побудовані захисні споруди (дамби, хвилеломи та інше). Територія бази повинна мати: під'їзні автомобільні шляхи; спеціальну ділянку (місце) з ємностями для сухого сміття та відходів нафтопродуктів; спеціально обладнаний причал для посадки та висадки пасажирів; обладнану штрафну площадку для зберігання суден, плавання яких заборонено в порядку, установленому законодавством, та тих, що не мають власника.
З матеріалів справи вбачається, що була проведена паспортизація причалу № 186 - бази для стоянки маломірних (малих) судів, видано свідоцтво про реєстрацію гідротехнічної споруди від 13.02.2007 № СР-106-4-02-07, індивідуальний номер ГСТ -4118 (а.с. 216).
Відомості про реєстрацію причалу № 186 внесені до бази даних гідротехнічних споруд Регістру судноплавства України, з якого вбачається, що причал був введений до експлуатації у 1987 році (а.с. 218).
З описової частини паспорту гідротехнічної споруди вбачається, що причал № 186 був побудований без проекту господарським засобом. Конструктивно причальний фронт представляє собою систему з 10 мотків (пірсів) у вигляді спайних естакад і ділянки набережної гравітаційного типу. У 2010 році реконструйовані (поновлені) пірси № 1-6.
Загальна довжина пірсів - 505,88 м. Глибина у кордону пірсів перемінна - від 0,4 м до 4,4 м.
Між пірсами № 3-7 влаштована гравітаційна набережна шириною 10 м, на якій встановлені світильники на металевих стовпах. Ділянка набережної, розташована між пірсами № 2 і № 3 має довжину 20 м і виконана з бетонних блоків ФБС, встановлених на ґрунт. Зворотна засипка - місцевий скальний ґрунт. Покриття вздовж кордону набережної - монолітне залізобетонне.
Технічний стан пірсів - задовільний.
27.04.2012 Регістром судноплавства України було видано Громадській організації "75 причал" свідоцтво про придатність гідротехнічної споруди до експлуатації № П-1067-5-12 строком до 02.05.2017 при умові щорічного підтвердження. Термін дії свідоцтва підтверджено уповноваженими особами Регістра судноплавства України 25.04.2012 та 19.04.2013 (а.с.214-215).
Актом огляду гідротехнічної споруди, складеним інженером-інспектором Регістру судноплавства України 19.04.2013 підтверджено, що технічний стан споруди в цілому оцінюється як задовільний (а.с. 218).
Таким чином, Громадською організацією "75 причал" у встановленому порядку надані належні та допустимі докази, які свідчать про правомірність здійснення нею експлуатації та обслуговування гідротехнічної споруди, до складу якої входять, зокрема, пірси та набережна.
За умовами договору оренди земельної ділянки від 21.07.2005, земельна ділянка надавалась відповідачу саме для обслуговування споруд причалу, що також підтверджує правомірність використання відповідачем цих споруд.
Як вбачається з кадастрового плану земельної ділянки яка є предметом договору оренди межі земельної ділянки від точок А до Б і від В до Г є акваторією Чорного моря (а.с.20).
З акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), який є додатком №3 до договору оренди земельної ділянки № 00117 від 05.07.2006 також вбачається, що межі земельної ділянки від т. 20 до т. 50 і від т. 55 до т. 1 є урізом води (а.с. 21).
Згідно з висновками експертної оцінки меж зміни рівня урізу води в Стрілецькій бухті Севастопольської морської акваторії, складеної головним науковим співробітником ім. А.О. Ковалевського Інституту біології південних морів, різномасштабні (сезонні та добові) колихання глибини вод в Стрілецькій бухті змінюються в межах 0,5 м. Лінія урізу вод змінюється на масштабі декількох метрів, а координати зміни лінії урізу по GPS і за наслідками топографічної зйомки можуть були визначені з погрішністю до 5-10 метрів (а.с. 219).
З пояснень відповідача слідує, що бетонна основа, про знесення частини якої заявлені позовні вимоги прокурором, знаходиться на морському дні, є конструктивним елементом самого причалу, створена для закріплення споруд причалу та збереження берегової смуги. Крім того, ця основа необхідна для забезпечення державних вимог до обслуговування гідротехнічних споруд, забезпечення безпеки та кріплення причалів до нестабільної берегової смуги. Часткове руйнування цієї комплексної та багатофункціональної споруди призведе до її повного знищення, неможливості її використання, у тому числі і унеможливить збереження функціональності пірсів.
Зазначені обставини не спростовані у судовому засіданні ані прокурором, ані позивачем.
Крім того, з прохальної частини позову вбачається, що прокурор просить звільнити земельну ділянку, забетоновану, саме, в бік моря.
Проте, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, що передбачено статтею 60 Земельного кодексу України та статтею 88 Водного кодексу України.
Разом з цим, суду не надано належних та допустимих доказів встановлення Севастопольською міською Радою порядку відведення земельних ділянок морського дна.
Відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення зазначених норм, прокурором та позивачем належних та допустимих доказів того, що відповідачем здійснено самовільне зайняття земельних ділянок.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для кваліфікування використання відповідачем земельної ділянки як самовільне її зайняття, позовна заява прокурора задоволенню не підлягає.
Посилання прокурора на порушення кримінальної справи за фактом самовільного зайняття земельних ділянок посадовими особами ГО "75 причал" та внесення відповідних відомостей до ЄРДР 18.05.2013 за наслідками самовільного виявлення прокурором кримінального правопорушення судом до уваги не приймається з огляду на таке.
Частиною третьою статті 62 Конституції України закріплено основний принцип допустимості доказів, який полягає у тому, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Установити наявність або відсутність у діянні особи передбачених кримінальним законодавством ознак складу злочину, тобто визнати особу винною у вчиненні злочину і на цій підставі піддати кримінальному покаранню, може лише суд у своєму вироку у справі.
Керуючись статтями 43, 82-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 30.09.2013.
Головуючий суддя О.О. Єфременко
Суддя О.С. Грицай
Суддя І.А. Харченко
Згідно з оригіналом