ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
26 вересня 2013 року Справа № 913/2127/13
Провадження №31/913/2127/13
За позовом Прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Луганськтеплокомуненерго", м. Луганськ
до відповідача Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", м. Луганськ
про стягнення 24762 грн. 66 коп.
Суддя Марченко Ю.І.
при секретарі судового засідання Антоновій І.В.
У засіданні брали участь:
від прокурора: Голоденко К.О., посвідчення № 020155 від 03.09.2013;
від позивача: Нинюк І.В., представник за довіреністю № 18/01-04-13 від 21.01.2013;
від відповідача: Стариков А.С., представник за довіреністю № 27-д від 08.02.2013.
Суть спору: прокурор Жовтневого району м. Луганська в інтересах держави в особі Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Луганськтеплокомуненерго", звернувся з позовом до відповідача, Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго", про стягнення заборгованості за договором про спільне використання технологічних мереж № юр/05-28 від 28.05.2008 у розмірі 22 037 грн. 82 коп., інфляційних нарахувань у розмірі 1 175 грн. 03 коп. та 3% річних у розмірі 1 549 грн. 81 коп.
Ухвалою суду від 09.08.2013 було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27.09.2013.
На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні було оголошено перерву з 17.09.2013 до 26.09.2013 - з метою надання сторонам можливості подати додаткові документальні докази.
17.07.2013 від прокурора надійшла заява про зменшення позовних вимог, згідно з якою прокурор просить зменшити розмір 3% річних до 1559 грн. 40 коп. та розміру інфляційних нарахувань до 1111 грн. 13 коп.
Заява прокурора задоволена судом та долучена до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшення розміру позовних вимог є правом позивача. Тому, та з урахуванням дотримання всіх вимог, зменшення розміру позовних вимог за вказаною заявою позивача прийнято судом до розгляду.
Таким чином, новою ціною позову є 24 708 грн. 35 коп.
Позовними вимогами слід вважати: сума заборгованості 22 037 грн. 82 коп., 3% річних у розмірі 1559 грн. 40 коп., інфляційні нарахування у розмірі 1111 грн. 13 коп.
Представник відповідача в відзиві на позовну заяву від 17.09.2013 визнав позовні вимоги частково в сумі основного боргу у розмірі 20 922 грн. 44 коп., а з сумою боргу 1114,38 не погоджується з тих підстав, що рахунок № 5 від 31.01.2013 р. від позивача не отримував і тому не сплатив його. Також представник відповідача зазначає, що він заперечує правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки вважає, що їх розрахунок зроблено без дотримання вимог, викладених в листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 (а.с. 53).
20.09.2013 на адресу суду від позивача надійшла заява № 15/42-17-925 від 17.09.2013 у якій останній зазначив, що рахунок № 5 від 31.01.2013 разом з актом здачі-приймання виконаних робіт ним було направлено на адресу відповідача 08.02.2013 (лист № 15/42-1-386 від 16.07.2013, вх. № 4072 від 18.07.2013; лист № 15/42-1-445 від 19.08.2013 - отримано особисто представником відповідача 20.08.2013).
У судовому засіданні 26.09.2013 представник відповідача надав доповнення до відзиву на позовну заяву в яких зазначив, що частково визнає суму основного боргу у сумі 24 250 грн. 56 коп., а щодо позову в частині стягнення боргу в сумі 457 грн. 79 коп. за період - червень 2009 р. заперечує, оскільки вважає, що зазначений борг позивачем нараховано за межами позовної давності. Також позивачем надано заяву про застосування до зазначених правовідносин позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.
Статтею 121 Конституції України передбачено, що на органи прокуратури України покладається представництво інтересів громадян або держави в судах у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст.20 Закону України „Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно зі ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем було укладено договір про спільне використування технологічних мереж № юр/05-28 від 28.05.2008 (а.с. 21-24), на виконання якого, власник мереж (позивач у справі) зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача (відповідач у справі) або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов договору (п.п . 1.1 зазначеного договору).
Згідно пп. 4.1 Договору, плата за використання електричних мереж здійснюється на підставі рахунка, одержаного від власника мереж. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунка становить 5 днів.
Додаток 4 «Порядок розрахунку оплати обґрунтованих витрат споживача на передачу електричної енергії» встановив порядок визначення вартості послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання. Також цей Порядок встановив розрахунок вартості послуг власника мереж та підстави оплати. Підставою оплати є акт про обсяг електричної енергії та рахунок на оплату послуг (а.с. 25).
Відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням електричної енергії регулюються Законом України "Про електроенергетику", Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. №28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за № 417/1442 та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживання електричної енергії без договору не допускається (п. 5.1. Правил користування електричною енергією).
Стаття 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Суд встановив, що позивач свої зобов'язання за договором виконував належним чином, надавав відповідачу послуги за Договором в повному обсязі, а відповідач свої зобов'язання щодо оплати спожитої електричної енергії не здійснив, що підтверджується актом звірки від 18.07.2013 (а.с. 54).
Загальна сума боргу перед позивачем склала 22 037 грн. 82 коп., що складається з наступних нарахувань:
- 2009 рік - 3914,75 грн.;
- 2010 рік - 6028,56 грн.;
- 2011 рік - 6305,14 грн.;
- 2012 рік - 5410,89 грн.;
- 2013 рік - 378,48 грн.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (дату) його виконання, то воно повинно бути виконано в цей строк (дату).
З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 15/42-17-219 від 12.02.2013 для погашення боргу у розмірі 22037 грн. 82 коп. (а.с. 28-29), яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже було зазначено вище, у судовому засіданні 26.09.2013 представник відповідача визнав суму основного боргу у розмірі 24 250 грн. 56 коп., а щодо стягнення боргу в сумі 457 грн. 79 коп. за період - червень 2009 заперечує.
Також, представником відповідача була надана заява про застосування строку позовної давності стосовно заборгованості в розмірі 457 грн. 79 коп., яка утворилась станом на червень 2009 (з урахуванням 3% річних у сумі 1 грн. 13 коп.).
За приписами п. 2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суд, розглянувши подану заяву, вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ст. 256 ЦК України визначено поняття "позовної давності" як строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).
Стаття 257 ЦК України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі витання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. за № 10, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.
За умовами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, прокурором пропущено строк позовної давності щодо боргу в сумі 457 грн. 79 коп., який утворився станом на червень 2009.
Заяву про застосування позовної давності у відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України відповідачем подано.
За таких обставин, позов в частині стягнення 457 грн. 79 коп. боргу, який утворився станом на червень 2009 р., не підлягає задоволенню, в зв'язку з пропуском позовної давності.
Враховуючи, що решта суми боргу відповідачем не заперечується, останній не надав суду доказів її погашення, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу в сумі 21 581 грн. 16 коп.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Враховуючи те, що факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 1558 грн. 27 коп., інфляційні витрати сумі 1111 грн. 13 коп.
В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, в доход Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» 91055, м. Луганськ, вул. К. Маркса, 54, код ЄДРПОУ 24047779 на користь Луганського обласного комунального спеціалізованого теплозабезпечуючого підприємства "Луганськтеплокомуненерго", 91042, м. Луганськ, кв. Восточний, 22, код ЄДРПОУ 03340529, суму основного боргу у розмірі 21581 грн. 16 коп., 3% річних 1558 грн. 27 коп., інфляційні витрати в сумі 1111 грн. 13 коп., наказ видати.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» 91055, м. Луганськ, вул. К. Маркса, 54, код ЄДРПОУ 24047779, в доход Державного бюджету України на поточний рахунок 31214206783006, МФО 804013, код отримувача 37991503, одержувач - УДКСУ у м. Луганську, банк - ГУ ДКСУ в Луганській області, код бюджетної класифікації 22030001, символ 206, судовий збір у сумі 1684 грн. 92 коп., наказ видати.
У судовому засіданні 26.09.2013 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.10.2013.
Суддя Ю.І. Марченко