26.09.2013 Справа № 907/781/13
За позовом Закарпатського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, м. Ужгород
до Берегівської районної державної адміністрації, м. Берегово
до приватного виробничо - будівельного малого підприємства „Тиса", с. Вари Берегівського району
з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства, м. Ужгород
про визнання недійсним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 78 від 05.03.2012 року про укладення між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса" договору строкового сервітуту на земельну ділянку площею1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту для облаштування зони відпочинку строком на 5 років; визнання недійсним договору № 1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту, укладеного між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса" та зареєстрованого в міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі 12.07.2012 року за № 21204822000100000125002; зобов'язання повернути земельну ділянку площею 1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту у власність територіальної громади.
Суддя господарського суду - В.В.Мокану
представники:
Позивача - Малинич А.А., прокурор відділу прокуратури м. Ужгород
Відповідача Берегівської РДА - Русин Я.В., довіреність № 02-20/362 від 24.09.2013 року
Відповідача ПВБМП „Тиса" - Ваш Ж.О., директор, Пуканич Е.В., адвокат
Третьої особи - не з'явився
СУТЬ СПОРУ: Закарпатським міжрайонним прокурором з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, м. Ужгород заявлено позов до Берегівської районної державної адміністрації, м. Берегово та до приватного виробничо - будівельного малого підприємства „Тиса", с. Вари Берегівського району про визнання недійсним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 78 від 05.03.2012 року про укладення між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса" договору строкового сервітуту на земельну ділянку площею1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту для облаштування зони відпочинку строком на 5 років; визнання недійсним договору № 1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту, укладеного між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса" та зареєстрованого в міськрайонному
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
управлінні Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі 12.07.2012 року за № 21204822000100000125002; зобов'язання повернути земельну ділянку площею 1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту у власність територіальної громади. Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 30.07.2013 року про порушення провадження у справі до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Державну інспекцію сільського господарства, м. Ужгород.
В судовому засіданні 06.09.2013 року за участі представників: позивача - Малинич А.А., прокурор відділу прокуратури м. Ужгород, відповідача Берегівської РДА - Довбака О.С., довіреність № 1575/02-20 від 05.09.2013 року, відповідача ПВБМП „Тиса" - Ваш Ж.О., директор, Пуканич Е.В., адвокат, третьої особи - Головнич Ю.Ю., довіреність від 03.07.2013 року в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 25.09.2013 року. Вступну і резолютивну частину рішення оголошено після виходу суду з нарадчої кімнати 26.09.2013 року.
Прокурор підтримав позовні вимоги, які обґрунтовано посиланням на порушення оспорюваними розпорядженням і договором вимог земельного законодавства. Зокрема, стверджує про неправомірність встановлення земельного сервітуту особі, яка не є власником або землекористувачем земельної ділянки, оскільки при прийнятті розпорядження і укладенні договору переслідувалась мета облаштування зони відпочинку, а ПВБМП „Тиса" не являється власником або користувачем суміжної земельної ділянки, для обслуговування якої потрібно встановлення земельного сервітуту. Наголошує на факті розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги, де діє особливий режим використання земель. Такі землі згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України „Про використання земель оборони" надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України і не можуть надаватися фізичним чи юридичним особам для облаштування зони відпочинку. Спростовує правомірність посилання у спірному розпорядженні на „Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, оскільки цей нормативно - правовий акт відповідно до пункту 1.2 не поширюється на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на землях із особливим режимом використання. Вважає, що порушення оспорюваним розпорядженням передбаченого земельним законодавством порядку надання земельних ділянок має наслідком недійсність договору, укладеного на підставі недійсного розпорядження. Спростовуючи твердження відповідачів про недоведеність факту порушення інтересів держави, наголошує на необхідності відновлення встановленого Земельним кодексом України порядку володіння, користування й розпорядження земельними ділянками. Інформував суд про те, що офіційну інформацію про правовий статус земельної ділянки надано управлінням Держземагенства у Берегівському районі у листах №1615 від 05.06.2013 року та № 1710 від 11.06.2013 року, долучених до матеріалів справи господарського суду Закарпатської області № 907/441/13 за позовом виконуючого обов'язки міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Берегівської районної державної адміністрації та до малого виробничо-будівельного підприємства „Тиса" за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача міськрайонного управління
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
Держземагенства в Берегівському районі про скасування розпорядження голови Берегівської РДА від 05.03.2012 року № 78; розірвання договору № 1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту, укладеного між Берегівською РДА та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса"; скасування державної реєстрації договору № 1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту.
Відповідач Берегівська райдержадміністрація проти позову заперечує, вважає недоведеними факти порушення інтересів держави та наявності шкоди, заподіяної державі внаслідок прийняття розпорядження про укладення земельного сервітуту з ВПБМП „Тиса" для облаштування зони масового відпочинку населення. Заперечує твердження прокурора про розташування земельної ділянки, на яку встановлено сервітут, у межах прикордонної смуги, оскільки зазначена земельна ділянка є місцем масового відпочинку населення і відповідно до ст. 22 Закону України „Про державний кордон України" не включається до прикордонної смуги, на неї не розповсюджується особливий режим використання, тому розміщення на ній тимчасових споруд для облаштування зони відпочинку не суперечить чинному законодавству.
Відповідач ПВБМП „Тиса" позов не визнає з підстав, наведених у відзиві. Зокрема, заперечує факт розташування спірної земельної ділянки у прикордонній смузі, оскільки рішенням виконавчого комітету Галаборської сільської ради Берегівського району Закарпатської області від 14.06.2013 року № 13 дану земельну ділянку визначено як місце масового відпочинку населення, а нормою ст. 22 Закону України „Про державний кордон України" передбачено, що до прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. Відтак, вважає, що спірна земельна ділянка не відноситься і до земель з особливим режимом використання, тому розміщення на ній тимчасових споруд не суперечить пункту 1.2 вищевказаного Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Наголошує, що визначення місць масового відпочинку населення входить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, незалежно від того, знаходиться земельна ділянка, на якій визначено місце масового відпочинку, в межах населеного пункту, чи за його межами, але на території відповідної ради. Заперечує наявність прикордонних інженерних споруджень на території, що знаходиться за спірною земельною ділянкою, і вважає недоведеною викладену у акті перевірки інформацію про знаходження земельної ділянки за лінією прикордонних інженерних споруд (прикордонної інфраструктури). Аналізуючи положення чинного законодавства, які регулюють право земельного сервітуту, стверджує про правомірність встановлення особистого сервітуту договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Заперечує твердження прокурора про те, що встановлення земельного сервітуту не повинно виходити за межі цільового призначення земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та наголошує на відсутності законодавчої заборони встановлення земельного сервітуту на землі водного фонду.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства вважає позов обґрунтованим, повністю підтримала позовні вимоги прокурора.
Вивчивши матеріали даної справи, а також справи господарського суду Закарпатської області № 907/441/13, заслухавши представників учасників спору, суд встановив:
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації від 05.03.2012 року № 78 на підставі заяви директора приватного виробничо - будівельного малого підприємства „Тиса" вирішено укласти між Берегівською райдержадміністрацією та ПВБМП „Тиса" договір строкового сервітуту на земельну ділянку площею 1,375 га, розташовану на території Галамборської сільської ради за межами населеного пункту для облаштування зони відпочинку строком на 5 років. На підставі вказаного розпорядження 27.05.2012 року між Берегівською райдержадміністрацією та ПВБМП „Тиса" укладено договір № 1 про встановлення земельного сервітуту на право користування зазначеною ділянкою, який зареєстровано в міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі 12.07.2012 року за № 21204822000100000125002.
Судовий порядок оскарження рішень місцевих державних адміністрацій визначено ст. ст. 43, 50 Закону України „Про місцеві державні адміністрації".
Відповідно до ст. 43 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" підставою для скасування актів місцевих державних адміністрацій є їх суперечність Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, іншим актам законодавства.
Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Дослідивши аргументи учасників спору щодо відповідності оспорюваного розпорядження № 78 від 05.03.2012 року діючому законодавству, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання розпорядження недійсним з огляду на наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України, п. 2 ст. 21 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері земельних відносин належить передача у власність або надання земельних ділянок у користування у відповідності до порядку, передбаченого Земельним кодексом України.
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.08.2012 року, складеним Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області по результатах перевірки дотримання вимог земельного законодавства Берегівською РДА при наданні земельної ділянки площею 1,375 га на території Галамборської сільської ради МП „Тиса" на умовах сервітуту для облаштування зони відпочинку, встановлено, що ПВБМП „Тиса" надано земельну ділянку в районі між 139 та 140 прикордонними знаками на ділянці прикордонного поста „Бодалово" відділу прикордонної служби Лужанка Мукачівського прикордонного загону за лінією прикордонних інженерних споруд (прикордонної інфраструктури) із земель водного фонду (в міждамбовому просторі) з порушенням вимог чинного земельного законодавства. На вказаній земельній ділянці розміщено тимчасові споруди.
Аналізуючи зафіксовані актом перевірки порушення чинного законодавства суд констатує наступне.
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
Згідно матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному виробничо -будівельному підприємству „Тиса" на території Галаборської сільської ради для облаштування зони відпочинку за межами населеного пункту, виготовленої приватним підприємцем Гецко Н.В., зокрема, наданої міськрайонним управлінням Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі довідки про правовий статус земельної ділянки від 19.04.2012 року № 2247, категорію даної земельної ділянки визначено як землі водного фонду. Довідкою управління Держземагенства у Берегівському районі від 05.06.2013 року № 1615 констатовано, що земельна ділянка загальною площею 1,375 га, розташована на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту, між 139 та 140 прикордонними знаками на ділянці прикордонного поста „Бодалово" за лінією прикордонних інженерних споруд, відноситься до категорії земель - „землі оборони" відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України.
Листом № 1710 від 11.06.2013 року управління Держземагенства у Берегівському районі повідомило, що земельна ділянка загальною площею 1,375 га, розташована на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту між прикордонними знаками 139 та 140 на ділянці прикордонного поста „Бодалово" відділу прикордонної служби Лужанка Мукачівського прикордонного загону за лінією прикордонних інженерних споруд віднесена до земель оборони. Відтак, зазначена земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду. Фактичне користування (без відповідного правовстановлюючого документа) даною земельною ділянкою здійснює Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Згідно ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військовонавчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про використання земель оборони" уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно - технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Нормою ст. 22 Закону України „Про державний кордон України" передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.
Перебування земельної ділянки, розташованої між 139 і 140 прикордонними знаками, за лінією прикордонних інженерних споруд підтверджено листом Мукачівського прикордонного загону від 27.05.2008 року № 22/4962. Отже, спірна земельна ділянка знаходиться у зоні, де діє особливий режим використання земель.
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
Надання оспорюваним розпорядженням земельної ділянки на умовах сервітуту для облаштування зони відпочинку з посиланням на Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, здійснено в порушення особливого режиму використання земельної ділянки, оскільки цей нормативно - правовий акт відповідно до пункту 1.2 не поширюється на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на землях із особливим режимом використання.
Аргументи відповідачів про те, що спірна земельна ділянка як місце масового відпочинку населення не входить до прикордонної смуги і не відноситься до земель з особливим режимом використання, з огляду на те, що рішенням виконавчого комітету Галаборської сільської ради від 14.06.2013 року її визначено як місце масового відпочинку населення, суд вважає помилковими. Дії виконавчого комітету Галаборської сільської ради по визначенню місця масового відпочинку населення в межах прикордонної смуги до повноважень зазначеного органу місцевого самоврядування чинне законодавство не відносить. Посилання на Порядок обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2002 року № 264, суд вважає неправомірним, оскільки зазначений Порядок спрямований на визначення механізму обліку місць масового відпочинку населення на водних об'єктах як територіях, що підлягають постійному обслуговуванню аварійно - рятувальними службами, і не надає органам місцевого самоврядування більш широкі повноваження, ніж визначено нормами земельного законодавства. Нормою вищевказаної статті 22 Закону України „Про державний кордон України" регламентовано, що прикордонна смуга встановлюється Кабінетом Міністрів України, який, відповідно, вирішує питання про виключення певних територій з прикордонної смуги. Крім того, станом на час прийняття оспорюваного розпорядження рішення виконкому Галаборської сільської ради ще не існувало.
Застосування у оспорюваному розпорядженні положень ст. ст. 98, 99, 100 Земельного кодексу України та прийняття рішення про укладення договору строкового сервітуту для облаштування зони відпочинку здійснено Берегівською РДА всупереч змісту права земельного сервітуту, визначеного нормою ч. 1 статті 98 Земельного кодексу України, згідно якої право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Отже, важливою ознакою відносин по встановленню права земельного сервітуту є статус особи, яка вимагає встановлення сервітуту - за змістом вищевказаної статті та ст. 99 Земельного кодексу України таким правом наділений власник або землекористувач земельної ділянки. Наявність у ст. 100 Земельного кодексу України вказівки про можливість належності сервітуту не тільки власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також інший конкретно визначеній особі (особистий сервітут), не спростовує законодавчо визначений зміст права земельного сервітуту, тобто земельний сервітут може встановлюватися власнику (володільцю) іншої земельної ділянки, яка не межує з ділянкою, що є об'єктом встановлення особистого сервітуту. Використання права земельного сервітуту для влаштування зони відпочинку не відповідає вищевказаним положенням Земельного кодексу України.
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
Таким чином, видавши оспорюване розпорядження Берегівська райдержадміністрація порушила норми чинного законодавства щодо встановлення права земельного сервітуту стосовно земельної ділянки з особливим режимом використання, чим порушила інтереси держави на існування встановленого Земельним кодексом України порядку володіння, користування й розпорядження земельними ділянками. Ця обставина є підставою для визнання недійсним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 78 від 05.03.2012 року.
Оцінюючи оспорюваний у справі договір № 1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту, укладений між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса", суд констатує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Недодержання стороною (сторонами) в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України, є відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину.
Укладення Берегівською РДА оспорюваного договору з порушенням вищевказаних норм законодавства є підставою для визнання договору недійсним.
Щодо вимоги про зобов'язання повернути земельну ділянку площею 1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту у власність територіальної громади, суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки спірна земельна ділянка не належить до власності територіальної громади, а перебуває у державній власності.
З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з віднесенням судових витрат по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідачів Берегівську районну державну адміністрацію та приватне виробничо - будівельне мале підприємство „Тиса" в сумі по 1147 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив:
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації № 78 від 05.03.2012 року про укладення між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса" договору строкового сервітуту на земельну ділянку площею 1,375 га, розташовану на території Галаборської сільської ради за межами населеного пункту для облаштування зони відпочинку строком на 5 років.
3. Визнати недійсним договір № 1 від 27.05.2012 року про встановлення земельного сервітуту, укладений між Берегівською районною державною адміністрацією та приватним виробничо - будівельним малим підприємством „Тиса" та зареєстрований в міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі 12.07.2012 року за № 21204822000100000125002.
4. В інший частині позову відмовити.
продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 26.09.2013 року у справі № 907/781/13
5. Стягнути з Берегівської районної державної адміністрації, м. Берегово, вул. Мукачівська, 6, код ЄДРЮОФОП 04053708 в дохід Державного бюджету України (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. судового збору.
6. Стягнути з приватного виробничо-будівельного малого підприємства „Тиса", с. Вари Берегівського району, вул. Калініна, 23, код ЄДРЮОФОП 13588041 в дохід Державного бюджету України (банк отримувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.09.2013 року.
Суддя Мокану В.В.