Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "24" вересня 2013 р. Справа № 906/1170/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Луцьк)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м.Новоград-Влинський)
про стягнення 15899,70 грн.
Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача на свою користь 15899,70грн. за договором поставки №РО9-259 від 04.08.2009, з яких: 14540,86грн. - основний борг, 488,41грн. - пеня та 1370,43грн. 40% річних.
В процесі розгляду справи судом було встановлено, що зазначена позивачем сума позовних вимог вказана невірно, оскільки фактично становить 16399,70грн., тому ухвалою суду від 27.08.2013 було зобов'язано позивача письмово уточнити суму заявлених позовних вимог.
Під час судових засідань представник позивача в усному порядку пояснила, що при виготовленні позовної заяви було допущено помилку стосовно суми боргу, оскільки бухгалтерія ФОП ОСОБА_1 помилково невірно визначила суму проплати. Фактично, за даними позивача, відповідачем по вказаних у позовній заяві накладних було сплачено лише 217,38грн., тому сума боргу на час звернення з позовом до суду та на дату судового засідання склала 15040,86грн.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.09.2013 (а.с. 62) прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 17575,14грн., з яких: 15040,86грн. основного боргу, 655,20грн. пені та 1879,08грн. 40% річних (а.с. 55-56). Спір вирішується в межах вказаної заяви.
13.09.2013 на адресу господарського суду повернулася копія ухвали господарського суду Житомирської області від 16.08.2013, направлена відповідачу за адресою: АДРЕСА_1, з відміткою відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 65-67).
17.09.2013 від Державного реєстратора надійшов витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ФОП ОСОБА_2 (а.с. 69-70).
23.09.2013 на адресу суду від ФОП ОСОБА_1 надійшов супровідний лист з додатками (а.с. 73-149) та 24.09.2013 факсимільним зв'язком - копія грошової вимоги №660 від 25.10.2012 з квитанцією (а.с .150-151).
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В даному випадку позивач у позовній заяві вказав юридичну адресу відповідача: АДРЕСА_1, яка відповідає відомостям, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Оскільки вся поштова кореспонденція надсилалася відповідачу за його юридичною адресою, суд вважає, що останній був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Що стосується повідомлення позивача, то враховуючи приписи п. 4 ч.2 ст. 81-1 ГПК України, протокол судового засідання від 10.09.2013 (а.с. 61), в якому відображені відомості про явку представника позивача, є належним доказом повідомлення позивача про час і місце наступного судового засідання.
За вказаних обставин, відсутність представників сторін, на думку суду, не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши надані до справи документи, господарський суд
Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 04.08.2009 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідач) укладено Договір поставки №РО-259 (далі - Договір (а.с. 9-13)), за умовами п. 1.1. якого продавець зобов'язався поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцю товари, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати їх.
Ціни на товар, у відповідності до п. 2.1. Договору, визначаються продавцем самостійно. ... Остаточні ціни на товар зазначаються в накладних за партію товару.
За п. 7.1 Договору, оплата партії товару здійснюється із розстроченням платежу, частинами, по мірі реалізації третім особам, кожні 10 (десять) календарних днів за товар, який реалізовано за цей період;
Позивач вказує, що на виконання умов Договору здійснив поставку товару на суму 15258,24грн., однак відповідач лише частково розрахувався за нього, сплативши 217,38грн., внаслідок чого заборгованість останнього склала 15040,86грн.
Посилаючись на п. 11.1. Договору, згідно якого відповідач, з метою забезпечення позивачу можливості контролю за вчасними розрахунками, зобов'язаний кожні 10 календарних днів надавати достовірну інформацію про реалізацію товару, або його залишки, позивач вказує, що оскільки своєчасні та достовірні звіти щодо реалізації товару відповідачем не подано, оплат за реалізований товар у повному обсязі проведено не було, на виконання п. 8.8. Договору, останньому було надіслано грошову вимогу №273 від 10.05.2013 (а.с.23,24) щодо підготовки такого товару до повернення та надання продавцеві можливості забрати його, або здійснити оплату за нього у повному обсязі.
Проте, як зазначає позивач, виконання вищевказаної вимоги здійснено не було, при цьому, оскільки доказів про залишок нереалізованого товару з боку відповідача на адресу позивача не надходило, товар повернуто не було, позивачем зроблено висновок, що отриманий товар відповідачем повністю реалізовано.
За вказаного, позивач вважає, що датою виникнення зобов'язання щодо оплати за реалізований товар слід вважати 19 травня 2013 року (7 днів з моменту надсилання грошової вимоги).
Посилаючись на п. п. 7.4., 8.4, Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача 655,20грн. пені та 1879,08грн. 40% річних.
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.
У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши надані в процесі її розгляду пояснення представника позивача, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються саме на укладеному між сторонами Договорі №Р09-259 від 04.08.2009, що за своєю правовою природою є договором поставки.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на виконання умов вищевказаного Договору позивач на підставі видаткових накладних №75519 від 25.06.2011 на суму 3596,92грн., №75523 від 25.06.2011 на суму 518,00грн., №86599 від 23.07.2011 на суму 5433,00грн., №108820 від 16.09.2011 на суму 851,09грн., №113356 від 24.09.2011 на суму 2178,54грн., №130467 від 29.10.2011 на суму 925,72грн., №150973 від 10.12.2011 на суму 569,47грн., №5738 від 21.01.2012 на суму 225,71грн., №8975 від 28.01.2012 на суму 256,02грн., №67275 від 26.05.2012 на суму 703,77грн. (а.с. 13-22) поставив відповідачу товар на загальну суму 15258,24грн.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як зазначалося вище, п. 7.1. Договору сторони погодили, що оплата партії товару здійснюється із розстроченням платежу, частинами, по мірі реалізації третім особам, кожні 10 (десять) календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.
Крім того, п. 11.3 сторони обумовили, що якщо товар не буде реалізований покупцем протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки товару, кожна із сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару продавцю...
У відповідності до пункту 8.8. Договору, у випадку невиконання покупцем обов'язку щодо оплати продавець має право застосувати оперативно-господарську санкцію - припинити поставки товару до моменту виконання покупцем його зобов'язань (при цьому продавець звільняється від відповідальності за не поставку товару) та/або вимагати повернення товару, що ще не реалізований покупцем і за який не проведено оплату. При цьому покупець зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги продавця на свій вибір: - підготувати товар до повернення і надати продавцю можливість забрати його, або - здійснити оплату за нього у повному обсязі...
Вищенаведені положення Договору не суперечать приписам ч. 4 ст. 694 та ч.2 ст. 695 ЦК України, згідно яких, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару; якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.
Згідно вимоги №660 від 25.10.2012 (а.с. 150-151), позивач повідомляла ФОП ОСОБА_2 про наявність заборгованості у розмірі 20849,15грн., просила терміново погасити її у повному обсязі та для зменшення заборгованості, керуючись умовами Договору, вимагала здійснити повернення товару, який не реалізовано. Крім того, повідомляла, що у випадку невиконання вказаних вимог у п'ятиденний строк, буде змушена застосувати заходи відповідальності за неналежне виконання зобов'язань по оплаті та звернутися до господарського суду з заявою про стягнення заборгованості, з врахуванням процентів, індексу інфляції та штрафних санкцій за весь час прострочення.
Натомість, з наданих до справи документів вбачається, що після направлення вказаної вимоги відповідачем було проведено оплати та повернуто товар лише частково.
Також матеріали справи містять повторно направлену 11.05.2013 на адресу відповідача вимогу за №273 від 10.05.2013 (а.с. 23-24) про погашення заборгованості в сумі 15040,86грн., у зв'язку з невиконанням вимоги №660 від 25.10.2012. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та без задоволення. З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими твердження позивача про те, що оскільки вимоги про повернення товару відповідачем не виконано, є всі підстави вважати, що отриманий останнім товар у повному обсязі реалізовано, а тому підлягає оплаті.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
...Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи вказане, відповідач зобов'язаний був у термін до 24.05.2013 (11.05.2013 + 5 днів на поштовий обіг + 7 пільгових днів) здійснити оплату товару у повному обсязі, а саме в розмірі 15040,86грн.
Так, матеріалами справи підтверджено та встановлено судом, що між сторонами існували відносини поставки товару з 2010 року (а.с. 58-59, 74-99, 102,106,111,112,115-116), оплата товару відповідачем також здійснювалася протягом вказаного періоду, про що свідчать розрахункові чеки (а.с.100,101,103-110,113,114,117-149). При цьому, оскільки сторонами не було визначено порядок зарахування сплачених коштів, а розрахункові чеки не містять призначення платежу, позивачем було зараховано сплачені відповідачем кошти в погашення боргу в порядку черговості його виникнення, що відповідає Роз'ясненням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України № 06-10/10-1215 від 29.10.2004.
За вказаного, залишок сплачених коштів в сумі 217,38 грн. позивачем було правомірно зараховано в погашення боргу по визначених у позовній заяві накладних, внаслідок чого заборгованість відповідача за отриманий товар в період з 25.06.2011 по 26.05.2012 склала 15040,86 грн., що вбачається з довідок позивача (а.с .39, 57) та направленої на адресу відповідача грошової вимоги (а.с .24). На час розгляду справи в суді, загальна заборгованість відповідача за отриманий товар не змінилася.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст. 525 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 15040,86грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення 655,20грн. пені, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
У відповідності до п. 8.4. Договору, покупець за прострочення платежів, передбачених Договором, сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний календарний день прострочення.
Як вбачається з розрахунку позивача (а.с. 56), пеню у розмірі 655,20грн. останнім нараховано за період з 19.05.2013 по 09.09.2013 на суму боргу 15040,86грн. Перевіривши вказаний розрахунок, суд дійшов висновку, що пеню слід нараховувати з 24.10.2013, тому її обґрунтовано заявлена сума становить 624,30грн. У стягненні 30,90грн. пені слід відмовити.
Щодо заявлених до стягнення 1879,08грн. 40% річних, то відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.4. сторони встановили, що якщо покупець не оплатив вартість поставленого товару в визначений строк, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сорок процентів річних від простроченої суми.
Як вбачається з розрахунку позивача (а.с. 56), 40% річних в сумі 1849,08грн. позивачем нараховано за період з 19.05.20013 по 09.09.2013, а слід було нараховувати з 24.10.2013. За вказаного правомірно заявленими до стягнення є 1813,14грн. 40% річних. У стягненні 65,94грн. річних слід відмовити.
Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.
Відповідач доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин суду не надав. При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Отже, позов підтверджений належними доказами, копії яких долучено до матеріалів справи та підлягає частковому задоволенню на суму 17478,30грн., з яких: 15040,86грн. основного боргу, 624,30грн. пені та 1813,14грн. 40% річних.
У стягненні 30,90грн. пені та 65,94грн. 40% річних суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (11700, АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1)
на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (43000, АДРЕСА_3, ід. номер НОМЕР_2):
- 15040,86грн. основного боргу;
- 624,30грн. пені;
-1813,14грн. 40% річних;
- 1711,02грн. судового збору.
3. У стягненні 30,90грн. пені та 65,94грн. 40% річних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 30.09.2013
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - до справи; 2,3 - сторонам (рек. з пов. про вруч.).