"19" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/24899/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Степашка О.І.
Суддів Маринчак Н.Є.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового проваження касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011
у справі № 2а-14499/10/2070
за позовом Приватного підприємства «Золота Нива-1»
до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області
про визнання недійсними рішень
Приватне підприємство «Золота Нива-1» (далі по тексту - позивач, ПП «Золота Нива-1») звернулось до суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі по тексту - відповідач, Ізюмської ОДПІ Харківської області) про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення №0000412320/0 від 31.08.2010, №0000412320/1 від 29.09.2010, №0000412320/2 від 05.11.2010 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1932674,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 1288449,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 644225,00 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011, позов задоволено.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень був акт від 17.08.2010 №1047/2320/33897138, відповідно до висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР) щодо завищення ПП «Золота нива-1» задекларованої суми податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП «Агровіта Інвест» на суму 1144256,00 грн. та по взаємовідносинах із ПП «Тира-2007» на суму 217745,62 грн. Встановлено заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет у сумі 1288449,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 10289,00 грн.
За наслідками перевірки та процедури адміністративного оскарження прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Перевіркою встановлено порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу його контрагентами, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.
До матеріалів справи приєднані первинні документи, що підтверджують оприбуткування позивачем товару, придбаного у ПП «Агровіта Інвест» і ПП «Тіра-2007», та використання його у власній господарській діяльності, в тому числі документи складського обліку, зокрема: журнали бухгалтерських проводок по рахункам 2081, 207, акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів, лімітно-забірні картки на отримання матеріальних цінностей, накладні на внутрішнє переміщення, лімітно-забірні картки на отримання запасних частин.
Наявні в матеріалах справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємо узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.
Крім того судами встановлено, що на момент укладання договорів та виписки податкових накладних, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в ЄДР та як платники податку на додану вартість у відповідних податкових органах.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного у контрагентів товару, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.
Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими податковими та видатковими накладними.
При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.
Судами вірно не взято до уваги твердження відповідача про разовість і невідповідність КВЕД основному виду діяльності постачальників - ПП «Агровіта Інвест» і ПП «Тіра-2007» операцій з ПП «Золота Нива 1».
Згідно до Класифікації видів економічної діяльності Національного класифікатору України NACE, Rev. 1.1-2002) ДК 009:2005, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. N 375 основним призначенням КВЕД є визначення та кодування основного та другорядних видів економічної діяльності юридичних осіб, яке здійснюється органами державної статистики, та їх відображення у ЄДРПОУ. Класифікація може не відповідати всім можливим потребам. Наданий органами державної статистики код виду діяльності не створює само по собі прав чи обов'язків для підприємств та організацій, не тягне жодних правових наслідків як такий. Код виду діяльності не обов'язково є достатнім критерієм для виконання умов, передбачених нормативними актами. Тобто код виду діяльності партнерів по угодам у даному випадку не може вважатись доказом наявності порушень з боку позивача вимог податкового законодавства .
Крім цього норми чинного законодавства не зобов'язують покупця перевіряти відповідність діяльності заявленому коду партнера по господарським операціям.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)Н.Є. Маринчак
(підпис) М.О. Федоров