"11" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/11696/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Вербицької О.В.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2011
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012
у справі № 2а/0570/14469/2011
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя
про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (надалі - відповідач, Жовтнева МДПІ м. Маріуполя), у якому просив суд визнати недійсними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2010 № 0000491720 (з урахуванням змін, внесених за результатами розгляду скарги ДПІ у м. Маріуполі) за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012, адміністративний позов ФОП ОСОБА_4 задоволено частково: визнано частково недійсним рішення про застосування штрафних санкцій від 17.09.2010 № 0000491720 ( з урахуванням змін, внесених за результатами розгляду, скарги ДПІ у м. Маріуполі) за порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у сумі 67 196 913,60 грн.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови в задоволенні позову, просить скасувати їх рішення в цій частині та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Письмових заперечень відповідача на касаційну скаргу позивача до Вищого адміністративного суду України не надходило.
Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець виконкомом Маріупольської міської ради Донецької області 31.08.2004. Крім того, ФОП ОСОБА_4 є платником єдиного податку, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку.
Представниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 14.09.2010 № 2320/17-2/НОМЕР_2 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів, зокрема: п. 1 ст. 3 від 06.07.1995 № 265/95-ВР Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (надалі Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»), що виразилося в отриманні готівкових коштів у сумі 20 069 590,42 грн., від реалізації будівельних матеріалів, без використання реєстратора розрахункових операцій; п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», в результаті чого, при здійсненні розрахункових операцій в готівковій та безготівковій формі при продажу будівельних матеріалів у періоді з 01.01.2008 по 30.06.2010 не відображено у податковому обліку у порядку, встановленому законодавством, облік прийнятих на реалізацію будівельних матеріалів у сумі 20 450 422,57 грн.
На підставі акта відповідачем прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2010 №0000491720, яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій, за порушення п. 1, 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у розмірі 141 248 797,24 грн.
За результатами адміністративного оскарження рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2010 № 0000491720, ДПІ у м. Маріуполі прийнято рішення від 30.11.2010 № 23712/10/25-013-3, яким скарга ФОП ОСОБА_4 частково задоволена, згадане рішення Жовтневої МДПІ м. Маріуполя про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 17.09.2010 скасовано у частині 42 904 353,64грн., в іншій частині залишено без змін.
Позивачем до суду оскаржено суму штрафних (фінансових) санкцій, яка склала 141 248 797,24 грн. - 42 904 353,64 грн. = 98 344 443,60 грн.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судами, спір у даній справі виник у зв'язку з: отриманням позивачем готівки у сумі 20 069 590,42 грн. від реалізації будівельних матеріалів без використання реєстратора розрахункових операцій; та не відображення у податковому обліку, прийнятих на реалізацію будівельних матеріалів у сумі 20 450 422,57 грн. у періоді з 01.01.2008 по 30.06.2010.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, у період, що перевірявся, регулювалися Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Згідно вимог статті 3 вказаного Закону, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
12) вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 № 1336 «Про перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не дозволяється проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій фізичним особам - підприємцям, що знаходяться на загальній системі оподаткування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2008 між позивачем (Комісіонер) та ТОВ «Євробуд Маріуполь» (Комітент) укладено договір комісії №К 1/2008 В, за умовами якого Комісіонер бере на себе зобов'язання перед Комітентом за винагороду укладати з третіми особами одну або декілька угод з реалізації товару, який належить Комітенту, в інтересах і за рахунок Комітента, але від свого, Комісіонера, імені, а Комітент зобов'язуються виплатити Комісіонеру винагороду за надану послугу. До договору між сторонами були укладені додаткові угоди.
На виконання умов договору комісії сторонами підписані звіти комісіонера (про комісійні винагороди).
Відповідно до актів приймання-передачі, звітів комісіонера, платіжних документів з сплати за товар за період з 01.01.2008 по 30.06.2010 ТОВ «Євробуд Маріуполь» передало позивачу на реалізацію будівельні матеріали на загальну суму 20 450 422,57 грн. Згідно виписок банку та платіжних доручень, звітів комісіонера, актів виконаних послуг, позивачем від реалізації будівельних матеріалів отримано кошти у сумі 20 450 422,57 грн.
В книзі обліку доходів та витрат № 400/17-2 позивач відображав лише суми комісійної винагороди, яку він самостійно утримував від суми коштів, отриманих від реалізації товарів комітента ТОВ «Євробуд Маріуполь».
Відповідач вважає, що позивач діяв неправомірно та перевищив, дозволений Указом Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» розмір виручки - 500 000 грн., який давав йому право перебувати на спрощеній системі оподаткування. У зв'язку з чим, підприємець повинен був перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), який слідував за періодом, у якому відбулося перевищення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_4 у період з 01.01.2008 по 30.06.2010 за договором комісії від 01.01.2008 № К 1/2008В було прийнято від ТОВ «Євробуд Маріуполь» для реалізації будівельні матеріали на суму 20 450 422,57 грн. згідно актів приймання-передачі. Однак результати проведених операцій з реалізації вказаного товару позивачем не були відображені в податковому обліку.
За результатами розгляду скарги позивача ДПІ у м. Маріуполі встановлено, що за результатами перевірки ФОП ОСОБА_4 фактичні залишки товарно-матеріальних цінностей не визначились, відомість не складалась. У зв'язку з чим, податковий орган зазначив, що вважати, що позивачем не ведеться або ведеться з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання на суму 20 450 422,57 грн., безпідставно.
Перевіркою також не доведено непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій у загальній сумі 400 701,70 грн. За цими порушеннями сума штрафної санкції склала 42 904 353,64 грн.
Статтею 17 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (в редакції, яка діяла на час винесення рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) передбачено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах, зокрема:
у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.
Судами встановлено, що позивач в порушення п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у періоді з 01.01.2008 по 30.06.2010 отримав за кошти у сумі 19 668 888,72грн.
Позивач, з питання визначення розміру суми реалізації, не заперечував.
Разом з цим, судами встановлено, що Жовтнева МДПІ м. Маріуполя застосувала до ФОП ОСОБА_4 фінансові санкції у вигляді штрафу з порушенням строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.
Так, статтею 239 Господарського кодексу України передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 250 цього ж Кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення про застосування штрафних санкцій від 17.09.2010 № 0000491720 прийнято на підставі акта перевірки від 14.09.2010 фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2008 по 30.06.2010. Тобто, факт порушення норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було встановлено податковим органом 14.09.2010.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, визнавши законним застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення підприємцем п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» лише за період з 17.09.2009 по 17.09.2010 у розмірі 31 147 530,00 грн.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись ст.ст.210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а/0570/14469/2011 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)О.В. Вербицька
(підпис) Т.М. Шипуліна