"18" вересня 2013 р. м. Київ К-26575/10
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним та поновлення на роботі за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2010 року,
У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що займав посаду дільничного інспектора міліції Ленінського районного відділу Вінницького міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області. Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 6 березня 2009 року № 39 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Вважає зазначений наказ протиправним, оскільки позивач не мав бажання звільнятися з органів внутрішніх справ, рапорт про звільнення від 6 березня 2009 року написав під психологічним тиском керівництва Ленінського РВ Вінницького МУ УМВС України у Вінницькій області. Крім цього, звільнення здійснено за відсутності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, без з'ясування обставин, які зумовили звернутися з рапортом про звільнення. 11 березня 2009 року ОСОБА_1 звертався до керівництва УМВС України у Вінницькій області з рапортом про відкликання рапорту про звільнення, проте відповідач цього не врахував. Просив визнати нечинним наказ начальника УМВС України у Вінницькій області від 6 березня 2009 року № 39 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за власним бажанням; зобов'язати відповідача поновити позивача на службі з 6 березня 2009 року.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 5 червня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 5 червня 2009 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано нечинним наказ начальника УМВС України у Вінницькій області від 6 березня 2009 року № 39 о/с, зобов'язано ГУ МВС України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 на службі з 6 березня 2009 року.
Вказуючи на допущені, на думку ГУ МВС України у Вінницькій області, судом апеляційної інстанції неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено наступні обставини.
Позивач проходив службу органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Ленінського РВ Вінницького МУ УМВС України у Вінницькій області.
3 та 6 березня 2009 ОСОБА_1 подав два рапорти начальнику УМВС України у Вінницькій області з проханням звільнити його з органів внутрішніх справ за власним бажанням в зв'язку з тим, що його не влаштовує низька заробітна плата.
Позивач погодився зі змістом атестаційного листа при звільненні, що стверджено підписом позивача 6 березня 2009 року.
Наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 6 березня 2009 року № 39 о/с старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення.
11 березня 2009 року позивач подав заяву про відкликання свого рапорту про звільнення проте у поновленні на службі позивачу було відмовлено.
Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Позивач, подаючи рапорти про звільнення, поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, не зазначив. Неналежна заробітна плата та ненормований робочий день, вказані позивачем в якості причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, не є поважними та такими, що вимагають термінового звільнення зі служби.
Крім цього, як встановлено судом апеляційної інстанції, у ОСОБА_1 не було вільного волевиявлення на припинення служби з мотивів, про які він зазначав у рапортах і атестаційному листі.
Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
За змістом пункту 68 Положення до закінчення трьохмісячного строку попередження зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися при наявності поважних підстав про звільнення у більш короткий строк.
Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, належним чином встановив обставини справи, дав відповідну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам у справі, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача, оскільки відповідачем допущено порушення процедури звільнення, встановленої чинним законодавством України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 липня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.