24 вересня 2013 року Справа № 919/586/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
прокурора - Година Д.А., посвідчення № 012240 від 01.11.2012, старший прокурор Севастопольської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України;
позивача - не з'явився, Міністерство оборони України;
- Королюк В.С., представник, довіреність № 28 від 19.06.2013, Державного підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь";
відповідача - Васильченко Ф.А., представник, довіреність № б/н від 20.07.2013,
розглянувши апеляційну скаргу заступника Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Архипенко О.М.) від 08 серпня 2013 року у справі № 919/586/13
за позовом Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Суворова, 27, Севастополь, 99011)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, Київ 1, 01001)
Державного підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" (вул. Симонок, 62, Севастополь, 99001)
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія" (вул. Леніна, б.89, м. Монастирище, Черкаська область, 19100)
про визнання договору недійсним
Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія" про визнання недійсним договору №7 від 30.04.2004.
Свої вимоги прокурор обґрунтував тим, що вказаний договір суперечить вимогам законодавства та державним інтересам і укладений з порушенням господарської компетенції Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь", а його виконання створює загрозу порушення прав Міністерства оборони України у вигляді безпідставного вилучення з державної власності та управління останнього земельною ділянкою.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Архипенко О.М.) від 08 серпня 2013 року у справі № 919/586/13 у задоволенні позовної заяви Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України відмовлено повністю.
Приймаючи таке рішення, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що Севастопольським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України пропущений строк позовної давності та відсутні поважні причини його пропуску.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.
Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що прокурору стало відомо про порушення прав позивачів саме під час проведення прокурорської перевірки (03.05.2013-03.06.2013), а тому обчислення строку позовної давності за даним позовом починається 03 травня 2013 року.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2013 року апеляційна скарга Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Сотула В.В., суддів Голика В.С., Черткової І.В. та призначена до розгляду.
Розпорядженням від 23 вересня 2013 року суддю Сотула В.В. замінено на суддю Рибіну С.А., головуючим по справі призначено суддю Рибіну С.А., розгляд справи почато спочатку.
Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, усно заявив клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом позовної заяви прокурора щодо недійсності договору № 59/60 від 20.12.2007.
Позивач - Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.
Відповідач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він також заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні.
Позивач - Міністерство оборони України в судове засідання 24.09.2013 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до приписів чинного законодавства, про причини неявки суд не повідомив.
Судова колегія розглянула клопотання прокурора про зупинення провадження у справі, та визнала його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки недійсність договору № 59/60 від 20.12.2007 не є предметом розгляду даної справи та жодним чином не впливає на перебіг строку позовної давності по даній справі.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.
На підставі вищевикладеного, судова колегія визнала можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КМ №002420 від 30.12.2001 Державному підприємству Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 9,8674 га для обслуговування будинків та споруд військової туристської бази по вул. Симонок, 62 (земельна ділянка 1); обслуговування автостоянки по вул. Симонок, 62 (земельна ділянка 2); обслуговування пляжу, гідротехнічних споруд та під'їзної дороги пляжу в районі вул. Симонок (земельна ділянка 3), з віднесенням до категорії земель оборони.
30 квітня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія" (Інвестор) та Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" (Забудовник) було укладено договір про інвестиційне будівництво №7 (далі - Договір), відповідно до умов якого сторони домовились про будівництво 20 будинків котеджного типу та відкритого плавально-розважального басейну в західній частині території Забудовника, за рахунок грошових коштів Інвестора (а.с. 12-13).
Розділом 2 Договору визначені права та обов'язки сторін, відповідно до яких Інвестор взяв на себе зобов'язання побудувати та передати на баланс Забудовнику один котедж для відпочинку туристів вартістю не менш 250 тисяч гривень згідно ескізу №1 з числа побудованих в першу чергу; побудувати для спільного використання басейн за сучасними технологіями вартістю не менш 500 тисяч гривень згідно ескізу №2 та передати його на баланс Забудовнику.
Відповідно до пунктів 4.1-4.2 Договору при оформленні права власності на закінчений будівництвом об'єкт сторони вступають в право власності об'єктами згідно вищевказаних часток. Після оформлення права власності на Об'єкт кожна зі сторін несе витрати по утриманню своєї власності самостійно, незалежно від іншої сторони.
За результатами перевірки, яка проведена Севастопольською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України у період з 03.05.2013 по 03.06.2013, встановлений факт укладення зазначеного вище Договору, який, за висновком прокурора, суперечить вимогам законодавства і укладений з порушенням прав на здійснення господарської діяльності Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь".
Вищевикладене стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.
Господарський суд міста Севастополя у задоволенні позову відмовив.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дотримання ним норм процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Згідно статей 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Крім того, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про інвестиційне будівництво № 7 від 30 квітня 2004 року, який за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, який регулюється розділом 77 Цивільного кодексу України та Законом України "Про інвестиційну діяльність".
Відповідно до статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що предметом Договору є спільна діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія" та Державного підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" щодо будівництва об'єктів нерухомості на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні останнього та належить до земель оборони.
Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (стаття 77 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на дату укладення Договору та статті 1 Закону України "Про використання земель оборони").
Згідно статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на дату укладення Договору) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.
З аналізу вказаних норм вбачається, що землі оборони мають спеціальний статус та цільове призначення, яке забороняє їх перебування у приватній власності. Крім того, чинне законодавство не передбачає можливості внесення земель оборони як вкладу за договором про спільну діяльність.
На підставі вищевикладеного, судова колегія визнала вірним висновок суду першої інстанції про порушення сторонами при укладенні Договору встановленого законом спеціального правового режиму земель оборони, що є підставою для визнання правомірними доводів прокурора щодо недійсності вказаного Договору відповідно до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України.
Однак, при розгляді спору відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до статей 256-257, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно п. 2.8 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність.
Відповідно до п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 (далі - Постанова пленуму № 10) перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор (п.4.1 Постанови пленуму № 10).
З матеріалів справи вбачається, що позивачами по справі є Міністерство оборони України та Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь", на захист інтересів яких Севастопольським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України було подано позов по даній справі.
Судовою колегією встановлено, що позивач (Міністерство оборони України) повинен був довідатися про порушення свого права шляхом укладення та виконання Договору № 7 від 30.04.2004 18 грудня 2007 року, в момент складення акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь", проведеної у період з 17 грудня 2007 року по 18 грудня 2007 року на підставі рішення Міністра оборони України від 15.11.2007 №12190/з. Зі змісту вказаного акту вбачається про невідповідність укладеного Договору вимогам чинного законодавства та зазначено про необхідність проведення заходів для унеможливлювання шкоди державі та незаконного відчуження майна Міністерства оборони України.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушення свого права повинно було довідатись Міністерство оборони України, тобто з 18.12.2007, тому висновок суду про сплив строку позовної давності 18.12.2010, є правомірним, а рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності є вірним.
Крім того, а ні прокурором, а ні позивачем - Міністерством оборони України не порушувалось питання поважності причин пропущення ними строку позовної давності.
На підставі вищевикладеного, довід прокурора про те, що обчислення строку позовної давності починається з 03 травня 2013 року, коли йому стало відомо про порушення прав позивачів, не приймається судовою колегією до уваги.
Судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права України. Таким чином, оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга заступника Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Апеляційну скаргу заступника Севастопольського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 08 серпня 2013 року у справі № 919/586/13 залишити без змін.
Головуючий суддя С.А. Рибіна
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова
Розсилка:
1. Севастопольський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Кримського регіону України (вул. Суворова, 27, Севастополь, 99011).
2. Міністерство оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, Київ 1, 01001).
3. Державне підприємство Міністерства оборони України "Центральна військова туристська база "Севастополь" (вул. Симонок, 62, Севастополь, 99001).
4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія" (вул. Леніна, б.89, м. Монастирище, Черкаська область, 19100).