73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36
26 вересня 2013 р. Справа № 923/986/13
Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Вецало М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 м. Каховка Херсонської області
до: відповідача-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОР і К" м. Каховка Херсонської області
відповідача-2 - публічного акціонерного товариства "Каховське автотранспортне підприємство 16555" м. Каховка Херсонської області
третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 м. Каховка Херсонської області
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, уповноважена особа ОСОБА_3 (договір від 22.06.2013року)
від відповідача - 1- уповноважена особа Баленко В.С. (довіреність від 12.08.2013р.№47-26/д, уповноважена особа Мовчан В.О. (договір від 21.02.2013року).
від відповідача -2 уповноважена особа Карасевич А.О. (довіреність від 10.07.2013року №87-1/д)
від третьої особи - не прибув
Фізична особа ОСОБА_1 (позивач по справі) звернувся з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 67/100 часток комплексу нежитлових будівель автобази (Каховське АТП - 16555), що знаходиться за адресою Херсонська область, м. Каховка Херсонської області Семенівське шосе № 3, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «АСТОР і К» та публічним акціонерним товариством «Каховське автотранспортне підприємство 16555» 10 серпня 2011 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірний договір не відповідає вимогам закону (ч.2 ст. 203, ч.2 ст. 207 ЦК України), порушує його корпоративні права, оскільки він є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОР і К" та володіє 50% статутного капіталу товариства.
Позивач зазначає, що директор ТОВ «АСТОР і К» ОСОБА_2, укладаючи спірний договір, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки Закон України «Про господарські товариства» ( ч.1 ст. 59, п.1 ч.5 ст. 41 ) до компетенції загальних зборів товариства відносить затвердження договорів (угод) на суму, що перевищує зазначену в Статуті товариства, а відповідно до пункту 11.5 Статуту товариства директор не має права укладати угоди на суму яка перевищує 100000грн.00коп., в той час як вартість придбаного відповідачем -1 майна становить 265200грн.00коп.
Представник відповідача-1 Баленко В.С. позовні вимоги не визнає, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що договір відповідає вимогам закону і Статуту товариства, при підписанні договору директор діяв в межах наданих йому повноважень, а тому підстави визнання його недійсним відсутні.
Представник відповідача-1 Мовчан В.О. позовні вимоги визнає, посилаючись на те, що спірний договір купівлі-продажу порушує корпоративні права позивача, як засновника товариства, який володіє 50% Статутного капіталу, оскільки відповідно до вимог пункту 11.5 Статуту директор ТОВ «АСТОР і К» не мав обсягу цивільної дієздатності на підписання договору, так як вартість угоди перевищує 100000грн.00коп., а питання надання згоди на укладення договору, або його затвердження, як того вимагає Закон України «Про господарські товариства» на загальних зборах учасників товариства не розглядалося.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнає. Він посилається на те, що директор ТОВ «АСТОР і К» при підписанні спірного договору купівлі-продажу діяв відповідно до вимог закону та Статуту, оскільки статями 41, 59 Закону України до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів, а не надання згоди на їх укладення. Відповідно до пунктів 11.4, 11.5.2. 11.15 Статуту ТОВ «АСТОР і К» директор товариства без довіреності представляє інтереси товариства з усіх питань діяльності товариства, в тому числі вирішує питання пов'язані з укладанням господарських договорів.
Крім того, представник відповідача-2 посилається на те, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року учасник господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів товариства поза відносинами представництва. Оскільки договір було укладено товариством, як юридичною особою, відповідач-2 вважає, що корпоративні права позивача, як учасника товариства не порушені, а тому в задоволені позову просить відмовити.
Третя особа або її представник в засідання суду не прибули і відзиву на позов не надали, незважаючи на те, що ОСОБА_2, який залучений до участі у справі як третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, повідомлений належним чином про час розгляду справи, що підтверджується реєстром поштової кореспонденції канцелярії суду та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів за 29.08.2013року про надіслання йому ухвали про відкладення розгляду справи від 29.08.2013року. Доказів які б свідчили про її неотримання до господарського суду не надходило, отже третю особу було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від третьої особи щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу та порушення строку вирішення спору, що є недопустимим.
Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2 проти розгляду справи без участі третьої особи не заперечують.
За таких підстав, відповідно до статті 75 ГПК України суд вважає можливим розглянути справу без участі третьої особи, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.
В засіданні суду 29.08.2013року представником відповідача-1 Баленко В.С. заявлено клопотання про зупинення провадження у справі на підставі ст. 79 ГПК України з посиланням на неможливість розгляду спору до завершення Каховським РВ УМВС України в Херсонській області розслідування по кримінальній справі по факту крадіжки металевого сейфу з документами із офісного приміщення ТОВ «АСТОР і К».
Зазначене клопотання судом було відхилено з підстав, зазначених в ухвалі суду від 29.08.2013року.
Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні суду 24.09.2013року до 26.09.2013року.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представників сторін, суд -
встановив:
Між товариством з обмеженою відповідальністю "АСТОР і К" та публічним акціонерним товариством "Каховське автотранспортне підприємство 16555" 10 серпня 2011року укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу ВРМ 359171, 359172, який зареєстровано в державному реєстрі за реєстраційним номером 10501699.
Згідно з зазначеним договором публічне акціонерне товариство «Каховське автотранспортне підприємство 16555» (відповідач-2) продало, а товариство з обмеженою відповідальністю "АСТОР і К" (відповідач-1) придбало у власність 67/100 часток комплексу нежитлових будівель автобази (Каховське АТП - 16555), що знаходиться за адресою Херсонська область, м. Каховка Херсонської області Семенівське шосе №3, перелік яких наведено в пункті 1 договору.
Як зазначено в пункті 2 договору купівлі-продажу від 10.08.2011року вартість придбаного відповідачем-1 майна становить 265200грн.00коп. і розрахунок за договором відповідачем-1 здійснено повністю.
Наданим до матеріалів справи актом приймання-передачі нерухомого майна від 10.08.2011року підтверджується факт передачі у власність ТОВ «АСТОР і К» нежитлових будівель вартістю 265200грн.00коп.
Позивач просить визнати недійсним зазначений договір, посилаючись на те, що директор відповідача-1 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, діяв всупереч вимогам Статуту товариства, без згоди загальних зборів учасників товариства, чим порушив корпоративні права позивача на управління товариством шляхом прямого волевиявлення на укладення угоди під час голосування на зборах, оскільки він є учасником ТОВ «АСТОР і К» і його частка в Статутному капіталі товариства становить 50%.
При розгляді спору по суті та прийнятті рішення по справі суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Однією з підстав виникнення зобов'язання відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 626 (ч.1) ЦК України надано поняття договору та зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну бо припинення цивільних прав і обов'язків.
В силу припису статі 204 ЦК України правомірність правочину презюмується . Отже обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача, про що зазначено і в пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013року «Про деякі питання визнання правочинів недійсними».
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 ЦК України.
За змістом ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочини від імені юридичних осіб вчиняються їх органами, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що правочин вважається вчиненим в письмовій формі, якщо він підписаний сторонами (стороною). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом, або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.
Відповідно до ч.1 ст. 59, п.1 ч.5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» встановлено компетенцію загальних зборів учасників товариства, в тому числі до компетенції загальних зборів віднесено і затвердження угод, укладених на суму, що перевищує зазначену в Статуті товариства.
Директор ТОВ «АСТОР і К» діє від імені товариства в межах, встановлених Законом та установчими документами.
Позивач посилається на те, що відповідно до пункту 11.5 Статуту товариства директор відповідача-1 має право без довіреності виконувати від імені товариства будь-які юридичні дії, акти, в тому числі укладати угоди, договори, сума яких не перевищує 100000грн.00коп. за однією угодою. Він вважає, що оскільки сума договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.08.2011року становить 265200грн.00коп., то директор ТОВ «АСТОР і К» не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на підписання договору, оскільки він перевищив надані йому повноваження та самостійно прийняв рішення про укладення угоди.
Згідно з вимогами ст. 4-3, ст. 33 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ці докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст.32 ГПК України). Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України). Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Обов'язок доказування і подання доказів відповідно до ст.33 ГПК України покладається саме на ту сторону, яка на них посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, саме позивач зобов'язаний надати докази на підтвердження викладених в позові обставин.
Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що договір купівлі-продажу від 10.08.2011року не відповідає вимогам закону, а саме: ч.2 ст. 203, ч.2 ст. 207 ЦК України та порушує його корпоративні права, оскільки він є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "АСТОР і К" та володіє 50% статутного капіталу товариства і, як заінтересована особа, має право на позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.08.2011року, так як відповідно до ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», ч.1 ст. 116 ЦК України він має право брати участь в управлінні справами товариства в порядку визначеному ч.1 ст. 145 ЦК України, ст. 58 Закону України «Про господарські товариства», пунктом 10.1 Статуту, в тому числі і шляхом прямого волевиявлення під час голосування на зборах. Враховуючи те, що він володіє 50% статутного капіталу товариства, його позиція повинна враховуватися під час проведення зборів учасників. Так як збори з питання придбання нерухомого майна не скликалися і не проводилися, зазначене, як зазначає позивач, порушило його корпоративні права щодо управління товариством шляхом надання згоди на укладення та затвердження спірного договору.
Частиною 1 ст. 167 Господарського Кодексу України передбачено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до ч.3 ст.167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються і припиняються щодо корпоративних прав.
Законом не передбачено право учасника господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва.
Судом встановленою, що спірний договір укладено між юридичними особами. Позов подано учасником товариства безпосередньо в інтересах товариства, учасником якого він є, оскільки йдеться про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного зазначеним товариством з іншим акціонерним товариством.
Позивач не належить до тих суб'єктів, які мають право оспорювати спірний договір купівлі-продажу від 10.08.2011року Таке право належить самому товариству, що є юридичною особою та діє на підставі Статуту.
Крім того, в засіданні суду було встановлено, що саме директору ТОВ «АСТОР і К» відповідно до пунктів 11.4, 11.5.2, 11.15 Статуту товариства без довіреності представляє інтереси товариства з усіх питань діяльності товариства та виконує дії від імені товариства, в тому числі і укладає та підписує договори.
Таким чином, при підписанні спірного договору від імені товариства, директор ТОВ «АСТОР і К» діяв з дотриманням вимог передбачених ч. 2 ст. 203 ЦК України відповідно до наданих йому повноважень.
Доказів того, що керівник товариства при підписані спірного договору не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності та не мав повноважень на підписання спірного договору, тобто мало місце порушення частини 2 статті 203, ч.2 ст. 207 ЦК України, позивачем також суду не надано.
Відповідно до ст. 41, 59 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено затвердження договорів, укладених на суму яка перевищує зазначену в Статуті. Зазначеними нормами передбачено лише затвердження договорів, а не надання згоди на їх укладення, тому сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання його недійсним, що зазначено також і в пункті 3.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013року «Про деякі питання визнання правочинів недійсними».
Відповідно до пункту 3.4 зазначеної Постанови наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст.. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідні письмові звернення органу такої юридичної особи, до другої сторони, або її представника, або вчинення зазначеним органом чи посадовою особою дій, які свідчать про схвалення правочину.
В пункті 3.4 Постанови також зазначено, що наведене стосується і тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо укладення правочину.
Матеріалами справи підтверджується, що після укладення спірного договору купівлі-продажу від 10.08.2011року ТОВ «АСТОР і К», як покупець за спірним договором, 28.10.2011року здійснило державну реєстрацію права власності на зазначені в договорі об'єкти нерухомості в КП «Каховське бюро технічної інвентаризації». Таким чином позивач-1 відповідно до ст. 182 ЦК України набув право власності на зазначені в договорі об'єкти нерухомості.
В наступному, об'єкт нерухомості відповідачем-1 використовувався для здійснення господарської діяльності. Так, 24.12.2012року ТОВ «АСТОР і К» передає нерухоме майно, а саме 67/100 часток комплексу об'єкту нерухомості, розташованого в АДРЕСА_1, в користування ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Спорт сервіс і К» на умовах оренди, уклавши з орендарем договір оренди. Зазначений договір оренди від імені орендаря підписано ОСОБА_1 що ним не заперечувалося в засіданні суду.
При цьому в пункті 1.1 договору оренди зазначено, що майно, яке передається в оренду, належить відповідачу-1 на підставі договору купівлі-продажу від 10.08.2011року.
Таким чином, посилання позивача на те, що спірним договором купівлі-продажу порушені його права як засновника, оскільки на розгляд загальних зборів не було винесено питання надання згоди на затвердження спірного договору, не свідчить про порушення цим договором його корпоративних прав, так як підписавши договір оренди від 24.12.2012року від імені ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Спорт сервіс і К» та прийнявши майно в користування, він бажав настання відповідних наслідків за цим договором та визнав ТОВ «АСТОР і К», як належного власника нерухомого майна, чим фактично схвалив договір купівлі-продажу від 10.08.2011року та набуття відповідачем-1 права власності на підставі цього договору.
Оспорюваний позивачем правочин укладався від імені товариства, як юридичної особи його органом управління (виконавчим органом), а саме - директором товариства.
Відповідно до ст. 115 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна товариства є господарське товариство.
Управління товариством здійснюють його органи (ст. 23 Закону України «Про господарські товариства»).
Права ж позивача, як учасника ТОВ «АСТОР і К» чітко визначені статею 10 Закону України «Про господарські товариства», в тому числі право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному установчими документами, брати участь в розподілі прибутку товариства та одержувати його частку.
Зазначені вище положення чинного законодавства свідчать про те, що позивач, як учасник ТОВ «АСТОР і К», наділений певними корпоративними правами, тобто правами особи, частка якої визначається в Статутному капіталі товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні товариством, отриманні певної частки прибутку даного товариства та активів відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.
При цьому до складу повноважень учасника товариства при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнання недійсними правочинів, які укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним товариством, оскільки учасник є лише власником частки в Статутному капіталі та не відповідає за зобов'язаннями товариства, учасником якого він є.
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» учасники господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших учасників товариства.
Пунктом 51 постанови №13 від 24.10.2008року Верховний Суд України звертає увагу господарських судів на те, що на цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України №29-28/177-08-5087 від 10.11.2009року. Саме такої правової позиції дотримується і Вищий господарський Суд України, зокрема, в постанові від 23.03.2011року по справі №2/127.
Таким чином, учасник товариства не наділений суб'єктивним правом здійснення повноважень власника майна товариства . Як учасник товариства він може брати участь в управлінні товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами, тому придбання товариством майна за спірним договором купівлі-продажу не є порушенням прав учасника.
Судом не встановлено, а позивачем не надано доказів того, що він уповноважений товариством на звернення з позовом до суду в інтересах товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу, як і не встановлено, що таке право надане йому Статутом товариства.
Не встановлено судом і порушень вимог закону при укладені оспорюваного позивачем договору від 10.08.2011року, тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Інші докази та пояснення позивача та його представника судом відхиляються, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються вищезазначеним.
Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача з вини якого виник спір.
В засіданні оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд
1. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10 серпня 2011 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «АСТОР і К» та публічним акціонерним товариством «Каховське автотранспортне підприємство 16555», відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27 вересня 2013року.
Суддя З.І. Ємленінова