01 квітня 2009 р.
№ 5020-13/147-5/574
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Малетича М.М.,
розглянувши
касаційну скаргу
торгівельно-виробничої компанії "Трансенерго", м. Сімферополь
на постанову
та ухвалу
від 13.01.2009 р. Севастопольського апеляційного господарського суду
від 25.11.2008 р. господарського суду м. Севастополя
у справі
№ 5020-13/147-5/574 господарського суду м. Севастополя
за заявою
торгівельно-виробничої компанії "Трансенерго", м. Сімферополь
до
закритого акціонерного товариства "Севастопольстрой", м. Севастополь
про
визнання банкрутом,
в судовому засіданні взяв участь представник:
закритого акціонерного товариства "Севастопольстрой"
Степаненко О.Б., довір.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 01.09.2008 року порушено провадження у справі № 5020-13/147-5/574 про банкрутство закритого акціонерного товариства "Севастопольстрой" (далі -Боржник, Товариство) за заявою торгівельно-виробничої компанії "Трансенерго" (далі -Кредитор, Компанія) в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 25.11.2008 року (суддя -І.В. Євдокимов) провадження у справі припинено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою судом першої інстанції, торгівельно-виробнича компанія "Трансенерго" звернулася до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду м. Севастополя від 25.11.2008 року.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.01.2009 року (головуючий суддя - Л.М. Заплава, судді: Г.К. Прокопанич, З.Д. Маслова) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду м. Севастополя від 25.11.2008 року -без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою судом апеляційної інстанції, торгівельно-виробнича компанія "Трансенерго" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.01.2009 року та ухвалу господарського суду м. Севастополя від 25.11.2008 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій ст.ст. 19, 124, 129 Конституції України, норм матеріального права, зокрема, ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.ст. 209, 210 Господарського кодексу України.
Заслухавши пояснення представника Боржника, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ господарського суду м. Севастополя від 17.02.2004 року по справі № 20-3/228 був доданий Товариством 1 до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство на підтвердження кредиторських вимог до Товариства 2. Також, суди попередніх інстанцій встановили, що постановою відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя від 27.04.2006 року закінчено виконавче провадження по примусовому виконанню згаданого наказу на підставі заяви Кредитора про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із взаємозаліком зустрічних однорідних вимог.
Оскаржуючи судові рішення у справі, заявник касаційної скарги зазначає, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили та не скасовано, є обов'язковим до виконання та є підтвердженням наявності вимог кредитора до боржника. Однак, Кредитором не беруться до уваги обставини справи та відповідні положення, як ГПК України, так і Закону про банкрутство.
Так, для примусового виконання рішення господарського суду видається належним чином оформлений наказ, який, відповідно до ст.ст. 115, 116 ГПК України, пред'являється до виконання відділу державної виконавчої служби, та на підставі якого, згідно ст.ст. 18, 24 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження.
Відповідно до п. 9 ст. 37 визначеного закону виконавче провадження підлягає закінченню у випадку повернення виконавчого документа без виконання на письмову вимогу стягувача.
Отже, відповідно до вказаних норм законодавства наявність рішення господарського суду, що набрало законної сили та не скасовано, не є безумовним доказом наявності заборгованості за цим рішенням, оскільки закінчення виконавчого провадження за наказом, виданим на виконання такого рішення, на підставі заяви про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із взаємозаліком між кредитором та боржником зустрічних однорідних вимог свідчить про відсутність у кредитора вимог, а у боржника зобов'язань за згаданим рішенням господарського суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство однією із обов'язкових умов для порушення провадження у справі про банкрутство є наявність у кредитора незадоволених вимог до боржника, що складають не менше 300 мінімальних заробітних плат. Ці вимоги мають підтверджуватись, згідно ч. 8 ст. 7 Закону про банкрутство, зокрема, виконавчим документом.
Між тим, як зазначено вище та встановлено судами попередніх інстанцій щодо виконавчого документу, наданого Кредитором на підтвердження своїх вимог до Боржника, було закінчено виконавче провадження у зв'язку із поданням Кредитором до виконавчої служби заяви та здійсненням з Боржником взаємозаліку зустрічних однорідних вимог. Визначені обставини заявником касаційної скарги не спростовано.
У зв'язку із вищевикладеним суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що підтриманий судом апеляційної інстанції, про відсутність у Товариства 2 зобов'язань перед Товариством 1 за поданими ним документами (рішенням та наказом господарського суду), відповідно, про відсутність кредиторських вимог у розумінні ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство та про наявність підстав для припинення провадження у справі про банкрутство Боржника.
За таких обставин, доводи касаційної скарги торгівельно-виробничої компанії "Трансенерго" не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 6, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 18, 24, 37 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111, 11113, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу торгівельно-виробничої компанії "Трансенерго" залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.01.2009 року та ухвалу господарського суду м. Севастополя від 25.11.2008 р. у справі № 5020-13/147-5/574 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
М.М. Малетич