Провадження № 22-ц/774/8062/13 Справа № 2/199/486/13 Головуючий у 1 й інстанції - Подорець О.Б. Доповідач - Глущенко Н.Г.
Категорія 37
25 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Колодяжної Н.Є., Осіяна О.М.
при секретарі - Біленькій О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Четверта дніпропетровська держана нотаріальна контора, про визнання права на спадщину та визнання заповіту недійсним, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.06.2013 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення є незаконним, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства та ухвалене з порушенням норм процесуального права. Зокрема, на думку позивачки, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи /а. с. 169-171/.
Зазначеним рішенням суду від 11.06.2013 року ОСОБА_2 відмовлено в її позовних вимогах в повному обсязі / а. с. 101-105 /.
Судом встановлено, що ще за життя ОСОБА_5, 01.02.2012 року, самостійно склав та підписав заповіт на ім'я відповідачок ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який було посвідчено в нотаріальному порядку та зареєстровано в реєстрі за № 5-36, і яким він заповів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право / а. с. 38 /.
При посвідченні спірного заповіту нотаріусом було встановлено особу спадкодавця і перевірено його дієздатність, що підтверджується відповідним записом в цьому заповіті.
Заповіт на прохання заповідача виготовлений нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
До підписання заповіту заповідачу роз'яснені ст. ст. 1233-1250,1253-1255,1307 ЦК України.
Заповіт підписано на дому у зв'язку з хворобою заповідача в присутності нотаріуса, після прочитання вголос.
Заповіт прочитаний заповідачем ОСОБА_5 особисто та підписаний ним власноручно, що підтверджується власноручним записом та підписом заповідача.
Всі вище зазначені обставини та дії, під час укладення заповіту, відображені в тексті цього заповіту від 01.02.2012 року / а. с. 38 /.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть / а. с. 37 /.
Згідно лікарського довідки від ІНФОРМАЦІЯ_1 про констатацію смерті - причиною смерті ОСОБА_5 є атеросклеротична хвороба серця та супутній діагноз: рак заднього середньостіння, ІУ стадія / а. с. 76 /. В актовому записі про смерть ОСОБА_5 від 10.02.2012 року № 237 - вказана причина його смерті атеросклеротична хвороба серця / а. с. 82 /.
Відповідно до Акту амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи № 11 від 04.04.2013 року ОСОБА_5 на момент складення та підписання заповіту 01.02.2012 року якими-небудь психічними розладами не страждав і за своїм психічним станом в той період часу міг розуміти свої дії та керувати ними / а. с.140-142 /.
Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 на момент складання та підписання заповіту страждав психічним розладами і не міг розуміти свої дії та керувати ними позивачка суду не надала.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, в силу ст. ст. 1233, 1247, 1251-1252, 1257 ЦК України, ст. 56 ЗУ «Про нотаріат», - не має, оскільки заповіт був складений у відповідності з вимогами чинного законодавства та за волевиявленням спадкодавця, який на момент складення та підписання заповіту 01.02.2012 року якими-небудь психічними розладами не страждав і за своїм психічним станом в той період часу міг розуміти свої дії та керувати ними, а твердження позивачки про те, що заповіт не засвідчує дійсне волевиявлення спадкодавця не знайшли свого підтвердження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями свідків та самих сторін.
При вище викладених обставинах суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають в силу ст. ст. 203, 225, 1233, 1247, 1248, 1257 ЦК України та п. п. 11,13,14,16,156,157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій (в їх редакції, що діяла на момент складання та підписання заповіту), ст. ст.43,56 ЗУ «Про нотаріат» (в їх редакції, що діяла на момент складання та підписання заповіту).
Приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Справа розглянута судом першої інстанції у відповідності з вимогами ст. ст. 10, 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог і на підставі доказів, що були надані суду сторонами та іншими учасниками процесу.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.
При вище викладених обставинах, колегія суддів приходить до висновку, що заповіт ОСОБА_5 від 01.02.2012 року складений, підписаний та посвідчений у відповідності з вимогами ст. ст. 1233, 1234, 1235,1247,1248 ЦК України та п. п. 11,13,14,16,156,157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій (в їх редакції, що діяла на момент складання та підписання заповіту), ст. ст.43,56 ЗУ «Про нотаріат» (в їх редакції, що діяла на момент складання та підписання заповіту). Зокрема, при складанні та підписанні заповіту дієздатність заповідача було перевірено нотаріусом у відповідності з вимогами п. п. 14, 156 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій (в їх редакції, що діяла на момент складання та підписання заповіту) та ст. 56 ЗУ «Про нотаріат» (в їх редакції, що діяла на момент складання та підписання заповіту), - про що нотаріусом зроблено відповідний запис в заповіті.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2 / а. с.4-5 /, позивачка просила визнати спірний заповіт недійсним посилаючись на те, що ОСОБА_5 на момент складання та підписання заповіту страждав на тяжке онкологічне захворювання, яке супроводжувалося сильним больовим синдромом, у зв'язку з чим він вимушений був приймати сильнодіючі (наркотичні) ліки, а тому він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Згідно Акту амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи № 11 від 04.04.2012 року (яка була проведена судом за клопотанням позивачки та на підставі доказів наданих нею суду) - ОСОБА_5 на момент складення та підписання заповіту 01.02.2012 року якими-небудь психічними розладами не страждав і за своїм психічним станом в той період часу міг розуміти свої дії та керувати ними / а. с.140-142 /.
Як вбачається з цього акту експертизи - експерти серед інших досліджуваних ними доказів, при проведенні експертизи, приймали до уваги і той факт, що ОСОБА_5 були призначені наркотичні лікарські препарати, які він приймав.
Таким чином, ОСОБА_5 на момент складання і підписання 01.02.2012 року заповіту був дієздатною особою, ніякими психічними розладами не страждав і за своїм психічним станом в той період часу міг розуміти свої дії та керувати ними.
Позивачка як в своєму позові, так і під час розгляду справи та в апеляційній скарзі посилалась на ту обставину, що заповідач ОСОБА_5, який є її племінником, у зв'язку з прийомом наркотичних лікарських препаратів, не завжди впізнавав родичів та знайомих.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра не знаходився / а. с. 1137 /.
Крім того, згідно медичної документації, що знаходиться в матеріалах справи (медичної карти амбулаторного хворого № 10103, висновків обстежень хворого та консультативних висновків спеціалістів) - ОСОБА_5 в період 2011-2012 років неодноразово звертався до лікувальних установ, де він оглядався лікарями та лікувався, але ніяких психічних розладів у нього в цей період встановлено не було / а. с. 54-75 /.
Отже, належних та допустимих доказів у спростування того, що ОСОБА_5 на момент складання і підписання 01.02.2012 року заповіту за своїм психічним станом не міг розуміти свої дії та керувати ними, - позивачка суду не надала.
Щодо пояснень свідків, які були допитані судом, то суд першої інстанції дав їм належну оцінку про що виклав у своєму рішенні.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України - сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.
Таким чином посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції позбавив її можливості заявити клопотання про виклик додаткових свідків, після проведеної психіатричної експертизи, є безпідставними, оскільки всі клопотання про виклик свідків повинні були бути заявлені у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 131 ЦПК України, тобто до початку розгляду справи по суті.
Клопотання ж позивачки про допит її п'яти свідків було виконане судом першої інстанції в повному обсязі, що підтверджується журналами судових засідань / а. с. 100,116-130 /, як і були витребувані судом письмові докази по справі за клопотанням позивачки.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що вона не погоджується з висновком судово-психіатричної експертизи, а суд позбавив її можливості заявити клопотання про виклик в судове засідання експертів та заявити клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи, - не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодних клопотань позивачка з цього приводу не заявляла, як і не вказала в апеляційній скарзі на докази та не надала жодного доказу суду апеляційної інстанції в спростування цього експертного висновку. Також позивачка не вказала та не надала доказів того, що є підстави для проведення додаткової або повторної експертизи.
Не були заявлені відповідні клопотання і адвокатом позивачки - ОСОБА_7, яка ще 22.05.2013 року ознайомилася з матеріалами справи та експертним висновком і мала достатньо часу для вирішення всіх питань до 11.06.2013 року / а. с. 151 /.
Щодо розгляду справи 11.06.2012 року у відсутності адвоката позивачки, то суд першої інстанції дійсно розглянув справу у відсутності адвоката ОСОБА_7, яка зловживаючи правами учасника процесу не з'явилася в судове засідання ні 22.05.2013 року, ні 11.06.2013 року не зважаючи на те, що була повідомлена про слухання справи у ці дні / а. с. 150,153 /. Доказів поважності причин неявки адвоката в ці судові засідання, ні адвокат, ні сама позивачка суду першої інстанції не надали.
В матеріалах справи відсутні докази того, що померлий ОСОБА_5 на момент складення та підписання заповіту 01.02.2012 року страждав якими-небудь психічними розладами і за своїм психічним станом в цей період часу не міг розуміти свої дії та керувати ними.
Підстав, передбачених ст. 150 ЦПК України, для проведення додаткової чи повторної судової-психіатричної експертизи судом встановлено не було.
Експертний висновок від 04.04.2013 року відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про судову експертизу». Експертами досліджені всі надані їм об'єкти та дано вичерпні відповіді на поставлені судом питання в ухвалі про призначення експертизи.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими для вирішення спірного питання і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.