Ухвала
іменем україни
18 вересня 2013 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.
суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,
Журавель В.І., Савченко В.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації», Ізмаїльська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання договору дарування удаваним та визнання недійсним договору застави, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2013 року,-
У січні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_4, визнати недійсним прихований договором дарування договір застави вказаної вище квартири.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що навесні 2009 року вона взяла в борг у відповідачки грошові кошти на загальну суму 20000 гривень на вкрай невигідних для себе умовах.
Деякий час вона погашала суму позики та відсотки частками, а потім, у зв'язку з матеріальними труднощами, можливості повернути борг не було. У зв'язку з цим на неї став здійснюватись психічний тиск з боку відповідачки, її доньки ОСОБА_4 та незнайомих їй людей з м.Одеси шляхом телефонування з вимогами повернути гроші, вчинення скандалів як за місцем проживання, так і за місцем роботи. У зв'язку з неповерненням грошей у встановлений строк загальна сума боргу з урахуванням відсотків склала 218000 гривень, про що навесні 2011 року під психічним тиском та погрозами вона видала відповідачці розписку.
Також зазначала, що під психічним тиском, проти своєї волі та у зв'язку із тяжким матеріальним становищем вона уклала із донькою ОСОБА_5 - ОСОБА_4 договір дарування належної їй (позивачці) квартири з метою забезпечити повернення боргу, хоча після укладення договору вона фактично проживає у спірній квартирі, відповідачка у квартирі жити наміру не мала.
Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 жовтня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким визнано удаваним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 19 травня 2011 року між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_5 за довіреністю, та ОСОБА_4.
Визнано недійсним прихований договір застави квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_5 за довіреністю, та ОСОБА_4.
У касаційній скарзі, поданій через свого представника ОСОБА_6, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення місцевого суду від 02 жовтня 2012 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Судом під час розгляду справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло №305 від 24 квітня 1997 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-2702, свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 квітня 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-2707, ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_3.
З матеріалів справи також вбачається, що 15 березня 2011 року ОСОБА_3 була написана розписка, згідно з якою вона 10 травня 2011 року оформила довіреність, посвідчену державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстровану за реєстровим №1-772, й уповноважила ОСОБА_5 підготувати всі необхідні документи та подарувати ОСОБА_4 всю належну їй квартиру АДРЕСА_4 (а.с.49).
19 травня 2011 року між ОСОБА_3, від імені якої діяла ОСОБА_5 за довіреністю, посвідченою Ізмаїльською державною нотаріальною конторою Одеської області від 10 травня 2011 року та ОСОБА_4 був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_5 (а.с.39).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 638 ЦК України, виходив із відсутності належних доказів з приводу того, що між сторонами був укладений договір дарування з метою приховання іншого договору - договору застави.
При цьому, суд також врахував, що договір дарування вказаної квартири був укладений між ОСОБА_3, від імені якої за доручення діяла ОСОБА_5 та ОСОБА_5, а договір застави, про визнання недійсним якого просить позивач, укладений між іншими сторонами, зокрема, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5
При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права, з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 просила визнати удаваним укладений між нею та відповідачкою навесні 2011 року договір дарування квартири АДРЕСА_5, а також визнати недійсним прихований договором дарування договір застави вищевказаної квартири.
В силу приписів ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.
З матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2011 року між ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_3, на користь ОСОБА_4, укладений договір дарування квартири АДРЕСА_6, що був посвідчений державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_8 за № 1-827, та здійснено реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 у КП «Ізмаїльське «МБТІ».
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору тощо є прийняттям дарунка.
Аналіз вищезгаданої статті свідчить про те, що прийняттям дарунка обдарованим вважається не лише прийняття ним безпосередньо такого дарунку, а й правовстановлюючих документів на річ, що є предметом договору дарування (зокрема, прийняття обдарованим належним чином оформленого договору дарування нерухомого майна вважається прийнятою і сама нерухома річ).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки підстави, заявлені позивачкою в обґрунтування позовних вимог, а саме: вчинення сторонами договору дарування для приховання договору застави не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, належних доказів відсутності волевиявлення при укладенні договору дарування позивачкою надано не було.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд вважав доведеним, що договір дарування від 19 травня 2011 року був вчинений сторонами для приховання договору застави квартири АДРЕСА_7, який був укладений в забезпечення боргового зобов'язання за договором позики від 01 червня 2010 року.
Визнаючи договір дарування спірної квартири удаваним, а прихований договір застави зазначеного жилого приміщення - недійсним, апеляційний суд зазначив, що між сторонами виникли правовідносини в розумінні ст.1046 ЦК України, а воля сторін була спрямована на забезпечення боргового зобов'язання заставою.
Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ст. ст. 10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Частиною 1 статті 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною 2 статті 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Закон визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має наперед встановленого значення.
Зазначивши, що ОСОБА_9 уклала з ОСОБА_5 договір дарування, який фактично є договором застави по борговому зобов'язанню, апеляційний суд, при цьому, не звернув увагу на відсутність будь-яких доказів (розписок) про наявність позикових правовідносин саме між ними, що, в свою чергу, виключає необхідність забезпечення їх заставою.
Наведене свідчить, що апеляційний суд безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
При цьому, суд не навів достатніх мотивів, за якими він вважав невірними висновки місцевого суду, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, не звернув уваги на те, що сторонами договору дарування спірної квартири є інші особи.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням ст. 212 ЦПК України, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 22 січня 2013 року скасувати.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 02 жовтня 2012 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: Є.П. Євграфова
В.І. Журавель
І.М. Завгородня
В.О. Савченко