19 вересня 2013 р.Справа № 2а/1522/3507/11
Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Свячена Ю.Б.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.
суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.
за участю секретаря - Скоріної Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» про скасування рішення та свідоцтва про право власності на частину домоволодіння,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Малиновська районна Державна адміністрація,-
У червні 2008 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним рішення виконавчого комітету Одеської міської ради (надалі - ВК ОМР) № 455 від 22 квітня 2008 року, а також свідоцтво про право власності на частину домоволодіння, яке видане на його основі, скасувати та визнати недійсним реєстрацію комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості»(надалі - КП «ОМБТІ та РОН»), внесення змін до технічного паспорта на домоволодіння, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та провести перерахунок ідеальних частин.
В обґрунтування позивач зазначила, що рішення ВК ОМР прямо зачіпає її інтереси як співвласника житлового будинку та співвласника земельної ділянки, на якій розташований її житловий будинок, ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Також позивач зауважувала на тому, що вона не давала свого дозволу ОСОБА_3 на будівництво двох двоповерхових будинків, а без її згоди ні Одеська міська рада (надалі - ОМР), ні ВК ОМР не могли прийняти в експлуатацію зазначені житлові будинки.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2013 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на грубе порушення ВК ОМР положень Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про архітектурну діяльність» та Закону України «Про місцеве самоврядування» при прийнятті оспорюваного рішення.
Враховуючи наведене, апелянт просить винести нове рішення про задоволення позову.
У суді апеляційної інстанції представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник третьої особи - ОСОБА_4, також, підтримав доводи апеляційної скарги.
Інші сторони у справі до суду апеляційної інстанції не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, про причини неявки до суду не повідомили.
Відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити на наступних підставах.
Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради депутатів трудящих від 09 квітня 1958 року № 503 «Об отводе земельных участков под индивидуальное строительство», було відведено земельну ділянку № 60. площею 0,0535 га, у АДРЕСА_1, під індивідуальне жиле будівництво.
Відповідно до договору дарування від 19 вересня 2005 року, ОСОБА_3 належить на праві власності 23/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1.
ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 і є суміжним землекористувачем з ділянкою за адресою АДРЕСА_1, яка належить гр. ОСОБА_3
В подальшому, за вказаною адресою ОСОБА_3 самовільно було збудовано двоповерховий житловий будинок.
Актом міської міжвідомчої комісії від 25 грудня 2007 року прийнято в експлуатацію споруди жилих будинків літ. «В», літ. «У», що знаходяться по вул. АДРЕСА_1, Малиновського району м. Одеси.
22 квітня 2008 року виконавчий комітет ОМР розглянув заяву ОСОБА_3 про прийняття в експлуатацію жилих будинків літ. «В», літ. «У», що належать заявниці.
Рішенням ВК ОМР № 455 «Про прийняття в експлуатацію жилих будинків літ. «В», літ. «У», що належать ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1» від 22 квітня 2008 року було затверджено акт міської міжвідомчої комісії від 25 грудня 2007 року та прийнято в експлуатацію жилий будинок літ. «В» жилою площею 35,3 кв.м, загальною площею 116,2 кв.м, літ. «У», жилою площею 60,5 кв.м, загальною площею 171,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
До того ж, вказаним рішенням ВК ОМР було зобов'язано КП «ОМБТІ та РОН» внести зміни до технічного паспорта на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, та провести перерахунок ідеальних частин, а також видати ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на частину домоволодіння за даною адресою.
Зазначене свідоцтво про право власності на 94/100 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, було видано ОСОБА_3 виконавчим комітетом ОМР 12 вересня 2008 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 455 від 22 квітня 2008 року прийнято відповідно до вимог діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а доводи позивача не спростовують правомірність цього рішення.
Згідно зі вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції та вважає, що вказане рішення суду відповідає вимогам ст. 159 КАС України у зв'язку із наступним.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
Статтею 18 цього Закону було передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій» фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозвіл будівництво об'єкта містобудування.
Відповідно до ст. 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
До 1 січня 2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (надалі - Порядок №1243), яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва.
Так, пунктом 1 Порядку № 1243 передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що документом, який засвідчує право на виконання будівельних робіт, є дозвіл на виконання будівельних робіт, який видається інспекцією архітектурно-будівельного контролю на підставі проектної документації, документа, що засвідчує право користування чи право власності на землю, рішення виконавчого комітету місцевої ради чи місцевої адміністрації про дозвіл на будівництво.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва належить, в тому числі, участь у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку та у випадках, встановлених законом.
Згідно ст. 59 вищевказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
З системного аналізу норм наведеного законодавства слідує, що орган місцевого самоврядування може прийняти в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт, навіть, якщо він був побудований без дозволу на виконання будівельних робіт від виконавчого комітету органу місцевого самоврядування.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення Одеської міської ради було прийняте на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане КП «ОМБТІ та РОН» від 10 жовтня 2005 року, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1, Акта міської міжвідомчої комісії по прийому в експлуатацію будівель; Протоколу №7 засідання міської міжвідомчої комісії від 25 грудня 2007 року; висновку Управління архітектури та містобудування ОМР від 21 листопада 2007 року № 248/07-М про можливість введення в експлуатацію самовільно збудованого жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Окрім того, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 про прийняття в експлуатацію реконструйованих домоволодінь від 04 лютого 2008 року, а також заяви ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6 про те, що вони не заперечують проти будівництва та здачі в експлуатацію жилого двохповерхового будинку за вищевказаною адресою.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що вона не давала згоди на прийняття в експлуатацію двоповерхового житлового будинку, оскільки це, по-перше, спростовується наявною в матеріалах справи заявою позивачки, в якій зазначено, що вона не заперечує та не має жодних претензій щодо будівництва та здачі в експлуатацію житлового двоповерхового будинку (т.1, а.с.45).
По друге, представник апелянта, зазначаючи про підроблення її підпису на вказаній вище заяві, не надав до суду апеляційної інстанції докази звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою про скоєне правопорушення або вироку у кримінальній справі, яким би було встановлено підробку її підпису.
Враховуючи наведене, доводи ОСОБА_1 з цього приводу не ґрунтуються на нормах закону є безпідставними, не відповідають вимогам статей 69, 70 КАС України, а тому до уваги колегією суддів не приймаються.
Окрім того, представник апелянта наполягав на тому, що рішенням ВК ОМР № 455 від 22 квітня 2008 року були порушені права ОСОБА_1, однак, з позовної заяви, її доповнень та уточнень до позову не вбачається в чому саме полягає порушення прав позивача.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_1, також, не було зазначено обґрунтованих доводів того, в чому саме полягає порушення прав позивача.
Враховуючи вищенаведені норми чинного на момент спірних правовідносин законодавства та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність рішення ВК ОМР №455 від 22 квітня 2008 року «Про прийняття в експлуатацію жилих будинків літ. «В», літ. «У», що належать ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_1», на підставі якого було видано свідоцтво про право власності.
Таким чином, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» про скасування рішення та свідоцтва про право власності на частину домоволодіння - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Повний текст ухвали виготовлений 24.09.2013 року.
Доповідач - суддя І.О.Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова