01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.10.2008 № 31/86
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Бородіна О.Г.-за дов.
Від відповідача: Кушнір В.М.- за дов.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Донецька залізниця"
на рішення Господарського суду м.Києва від 04.06.2008
у справі № 31/86
за позовом Державне підприємство "Донецька залізниця"
до Закрите акціонерне товариство страхової компанії "Інтер-Поліс"
про стягнення 146203,07 грн.
за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства Страхової компанії «Інтер- Поліс»
до Державного підприємства «Донецька залізниця»
про стягнення 256299,49 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. у справі№ 31/86 задоволено повністю первісний позов Державного підприємства «Донецька залізниця» до ЗАТ Страхової компанії «Інтер - Поліс» про стягнення 88 631,98 грн. ( у томі числі: 66 203,07 грн- заборгованість, 19 869,00 грн.- інфляційні, 2 559,91 грн.- 3% річних та частково задоволено зустрічний позов ЗАТ Страхової компанії «Інтер - Поліс» до ДП «Донецька залізниця» про відшкодування збитків у сумі 256 299,49 грн., а саме, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за зустрічним позовом 128 149,74 грн.- збитків, завданих безпідставним отриманням переплаченої агентської винагороди за Договором - доручення ( агентська угода) № Д/М-02999/НЮ від 09.09.2002р. В решті зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням за зустрічним позовом, Державне підприємство «Донецька залізниця» оскаржило його до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення в частині часткового задоволення зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову ЗАТ СК «Інтер-Поліс , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права
Зокрема, скаржник звертає увагу на п.2.2.10 Договору-доручення ( агентська угода) № Д/М-02999/НЮ від 09.09.2002р., відповідно до умов якого Страховик (відповідач) зобов»язався за виконання агентських послуг щомісяця перераховувати Залізниці частину страхових платежів, одержаних по даному виду страхування, а не за ведення страхової справи, як помилково вказав суд у своєму рішенні.
Позивач стверджує, що судом першої інстанції при задоволенні частково зустрічного позову ЗАТ СК «Інтер - Поліс» невірно взято до уваги постанову Кабінету Міністрів України «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» від 04.06.1994р. № 358 та невірно зроблено висновок, що розмір агентської винагороди відноситься до витрат на ведення страхової справи.
Укладання даного договору було ініційовано відповідачем, договір підписаний обома сторонами, ніякого протоколу розбіжностей, додаткових угод з цього приводу протягом дії договору від відповідача до позивача не надходило.
Скаржник, посилаючись на ст.15 Закону України «Про страхування», зазначає, що страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору-доручення із страховиком, однак відповідно до Статуту ДП
«Донецька залізниця», позивач не є страховиком , тобто не займається страховою діяльністю, не має ліцензії на зайняття цією діяльністю, і, отже, даний договір-доручення є агентською угодою, агентська винагорода була встановлена двома сторонами за договором-доручення у розмірі 50% на фінансування попереджувальних заходів та страхування відповідальності перевізника за негативні наслідки перевезення небезпечних вантажів та інше.
ЗАТ Страхова компанія «Інтер - Поліс» не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає, що аргументація ДП «Донецька залізниця» щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, є безпідставною і такою, що підлягає відхиленню судом апеляційної інстанції, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва віл 04.06.2008р. у справі № 31/86 - без змін.
Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія установила наступне:
Державне підприємство «Донецька залізниця» звернулося до суду першої інстанції з позовом до Закритого акціонерного товариства Страхової компанії «Інтер-Поліс» про стягнення заборгованості за договором-доручення ( агентська угода) № Д/М-02999/НЮ від 09.09.2002р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 1002,1007 ЦК України та на п.2.2.10 даного договору, відповідно до умов якого відповідач ( страховик) зобов»язався за виконання агентських послуг щомісяця перераховувати Залізниці частину страхових платежів, отриманих по даному виду страхування, що обчислюється у розмірі 50% на фінансування попереджувальних заходів та страхування відповідальності перевізника за негативні наслідки перевезення небезпечних вантажів.
Позивач стверджує, що за умовами договору сторони дійшли згоди щодо координування діяльності в області страхування стосовно здійснення страхування відповідальності учасників перевезень на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів і в період з 01.10.2006р. по 31.07.2007р. за посередництвом станцій Донецької залізниці були укладені договори страхування, за якими сума страхових платежів складає 292 387,67 грн., а винагорода Залізниці за цей період складає 146 203,07 грн., яка підтверджується Актами звірок, які були складені відповідачем №№ 49,50,51,52,53,54,55,56,57,58.
Однак, відповідач зазначену суму грошових коштів позивачу на даний час ще не перерахував у добровільному порядку, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов»язань, тому позивач і просить суд у примусовому порядку стягнути з відповідача суму заборгованості за договором у розмірі 146 203,07 грн.
Як свідчать матеріали справи, позивач в порядку ст..22 ГПК України 29.02.2008р. подав до суду першої інстанції заяву вих.№2022/186 про зменшення позовних вимог до розміру 96 203,07 грн., а 19.03.2008р. позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 90 212,00 грн. ( у тому числі: 88 631,98 грн.- борг з урахуванням індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми та держмито і витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу).
Позивач пояснив, що зменшенню суми боргу сприяло те, що відповідач 13.02.2008р. погасив частково заборгованість у сумі 50 000 грн., а 03.03.2008р. - 30 000 грн., тому станом на 12.03.2008р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 66 203,07 грн.
Відповідач у відзиві на позов визнає, що мав борг перед позивачем у розмірі 146 203,07грн. і добровільно погасив позивачу частину боргу на загальну суму 80 000,00 грн., але у відзиві на позовну заяву та на заяву позивача про уточнення позовних вимог відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на пункт 1 постанови Кабінету Міністрів «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» від 04.06.1994р. № 3568 ( надалі - Постанова КМУ №358), відповідно до якої норматив витрат на ведення страхової справи з обов»язкового страхування майна та відповідальності не повинен перевищувати 20 відсотків.
За таких обставин, відповідач вважає, що має право здійснити перерахунок коштів, що були сплачені позивачеві внаслідок перевищення максимально можливого розміру агентської винагороди на 30 відсотків, додав до відзиву, і відповідно до якого розмір нарахованої агентської винагороди позивача за Актами звірки відповідача перевищує реальний розмір агентської винагороди на суму 484 230,10 грн. За період з 09.09.2007р. по 31.03.2008р. сума фактично перерахованих відповідачем позивачу коштів становить 723 607,25 грн. і, таким чином, сума переплати відповідача позивачу агентської винагороди становить 227 876,86 грн.
Відповідач стверджує, що позивач займає монопольне ( домінуюче) становище на залізничному транспорті щодо визначення умов допуску на даний ринок, у зв»язку з чим відповідач повинен був укладати договір-доручення на умовах запропонованих позивачем з визначенням агентської винагороди саме у розмірі 50% страхових платежів і, на думку відповідача, на даний час у нього фактично не має заборгованості перед позивачем відповідно до договору - доручення та чинного законодавства.
Позивач у своїх запереченнях на відзив відповідача акцентує увагу на тому, що договір було укладено сторонами відповідно до умов Цивільного кодексу України, норм чинного законодавства; сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов такого договору і, зокрема, щодо розміру агентської винагороди і відповідач мав змогу самостійно напряму укладати відповідні договори страхування з клієнтами, розвивати власну дилерську мережу та без залучення позивача у якості агента ( повіреного).
14.04.2008р. відповідач відповідно до ст..60 ГПК України подав зустрічний позов у справі №31/86 і просить відшкодувати з позивача завдані збитки за договором-доручення у розмірі 256 299,49 грн., який правомірно був прийнятий судом першої інстанції для його розгляду одночасно з первісним позовом.
Зустрічний позов ґрунтується на тому, що протягом всього часу виконання позивачем своїх зобов»язань за договором-доручення №Д/М-02999/НЮ від 09.09.2002р. ДП «Донецька залізниця» неправомірно отримувала агентську винагороду у розмірі 50%, яка перевищує визначений чинним законодавством розмір на 30%, чим було завдано ЗАТ «Страхова компанія «Інтер-Поліс» збитків у розмірі 256 299,49 грн., проте, відповідно до норм чинного законодавства України максимальний розмір витрат страховика не ведення страхової справи не може перевищувати 20% і виплата агентської винагороди за договором на користь позивача відноситься до витрат на ведення страхової справи, що підтверджується відповідним Листом Держфінпослуг України.
ДП «Донецька залізниця» заперечує проти зустрічного позову і вказує на те, що під час укладення спірного договору сторони погодили між собою всі істотні умови та вважає, що норматив витрат на ведення страхової справи є складовою частиною тарифу страховика та розраховується з урахуванням внутрішніх витрат страховика, а отже - не є встановленим розміром агентської винагороди. Страхові агенти за законом є представниками страховика та діють в його інтересах за винагороду на підставі договору-доручення із страховиком.
ДП «Донецька залізниця» вважає, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову, оскільки договір є укладеним, всі його положення є чинними та відсутні будь-які рішення судів, які б визнавали не чинними договір, або окремі його положення.
Судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції
щодо задоволення первісного позову у повному обсязі у сумі 88 631,98 грн. ( борг, інфляційні та 3% річних) та часткового задоволення зустрічного позову у розмірі 128 149,74 грн., з огляду на наступне:
Щодо позовних вимог за первісним позовом:
09.09.2002р. між позивачем ( повірений) та відповідачем ЗАТ «СК »Інтер-Поліс»(довіритель) укладений договір-доручення ( агентська угода) № Д/М-02999/НЮ, відповідно до п.1 якого сторони домовились щодо координованої діяльності в галузі страхування, а згідно п.2.1.5 договору на позивача в особі структурних підрозділів покладалося виконання функцій агента на підставі окремих договорів щодо страхування відповідальності учасників перевезень небезпечних вантажів у випадку настання негативних наслідків.
Відповідно до п.2.2.10 договору відповідач зобов»язався за виконання агентських послуг щомісяця перераховувати позивачу частину страхових платежів, отриманих по даному виду страхування, що обчислюється у розмірі 50% на фінансування попереджувальних заходів та страхування відповідальності перевізника за негативні наслідки перевезення небезпечних вантажів та інше.
13.12.2006р. між сторонами було укладено Додаткову угоду №6 до договору-доручення ( агентської угоди) від 09.09.2002р. № Д/М- 02999/НЮ, відповідно до якої дію договору було пролонговано до 31.12.2007р.
У спірному періоді з 01.10.2006р. по 31.07.2007р. за посередництва структурних підрозділів позивача було укладено договори страхування, за якими сума страхових платежів складає 292 3487,67 грн.
Винагорода позивача за надання агентських послуг за спірний період складає 146 203,07 грн., яка підтверджується відповідними Актами звірок між позивачем та відповідачем ( копії актів знаходяться в матеріалах справи).
19.06.2007р. відповідач направив на адресу позивача лист №107, про дострокове припинення договору з 01.08.2007р.
Відповідач після порушення судом першої інстанції провадження у справі ( ухвала від 04.02.2008р.) 13.02.2008р. та 03.903.2008р. перерахував позивачу частину боргу в загальній сумі 80 000,00 грн., а 31.05.2008р. сторони підписали Акт звірки у справі №31/86 на виконання ухвали Господарського суду м.Києва від 15.05.2008р., у якому позивач зазначив заборгованість відповідача у сумі 88 631,98 грн., яку останній зобов»язався добровільно погасити, розмір якої не оспорював, але , в свою чергу, відповідач вказує на наявність у нього збитків у розмірі 256 299,49грн., у зв»язку з переплатою агентської винагороди за договором, які він просить відшкодувати з позивача.
Судова колегія , як і суд першої інстанції, вважає, що за своєю правовою природою договір є агентським договором, відповідно до якого позивач виконує функції агента (представника) відповідача перед третіми особами , тому до правовідносин сторін, що виникли на підставі договору, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, зокрема, глави 68 та Господарського кодексу України, зокрема, глави 31.
Відповідно до 295 Господарського кодексу України (далі - ГК України) комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч.2 ст.305 ГК України).
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Статтею 297 ГК України встановлено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.
Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін. Сторони можуть передбачити в договорі, що комерційному агенту сплачується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобов'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє (п.п.1-3 ст. 301 ГК України).
Відповідно до ч.3 ст. 303 ГК України у разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний агент, останній має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.ст. 610,611 ЦК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Оскільки відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості за договором на користь позивача у розмірі 66 203,07 грн., тому зазначена суму боргу, як така, що доведена матеріалами справи, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з цим, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача також підлягають стягненню інфляційні та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення грошового зобов»язання за договором, які є обґрунтованими і за вірним розрахунком позивача складають: 19 869,00 грн.- інфляційні та 2 559,91 грн.- 3% річних.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом:
Порядок відшкодування збитків, заподіяних певній особі, встановлений нормами ГК України та ЦК України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 22 ЦК України).
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше (ст. 226 ГК України).
Порядок страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів передбачений номами чинного законодавства України, зокрема, Законом України «Про страхування».
Відповідно до п.26 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування» страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів.
Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (ч.2 ст. 7 Закону України «Про страхування»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2002 №733 затверджено Порядок
і Правила проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів, додатком 1 до яких затверджено розміри страхових тарифів.
Неправомірність дій позивача щодо визначення для себе в договорі-доручення агентської винагороди в розмірі 50% підтверджується наступним:
Відповідно до частини 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» від 04.06.1994 року №358 норматив витрат на ведення страхової справи з обов»язкового страхування майна та відповідальності не повинен перевищувати 20 відсотків.
Відповідно до ст..15 Закону України «Про страхування» страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору- доручення із страховиком.
Оскільки відповідно до договору позивач зобов»язався надавати відповідачу послуги зі страхування відповідальності учасників небезпечних вантажів, то винагорода позивачу, яка підлягала сплаті на підставі п.2.2.10 договору, відноситься до витрат страховика ( відповідача) на ведення страхової справи.
Даний висновок суду поділяє також Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг ( копія Листа від 02.04.2008р. № 3812/08-8 знаходиться в матеріалах справи).
Відповідно до пункту 2 частини 3 ст.6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства у разі, якщо обов»язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту, або із суті відносин між сторонами, тому Постанова Кабінету Міністрів від 04.06.1994р. №358 є обов»язковою для позивача і відповідача при врегулюванні грошових відносин між собою.
Отже, на підставі статтей 213,637 ЦК України, здійснюючи тлумачення договору, ДП «Донецька залізниця» отримувала безпідставно перераховану відповідачем агентську винагороду, що перевищує нормативно встановлений максимум на 30 відсотків.
Відповідно до статті 233 ГК України, статті 256, частини 1 статті 261 ЦК України позивач за зустрічним позовом ( ЗАТ «СК»Інтер-Поліс») отримав право звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів з вимогою про відшкодування збитків з дня, коли довідався про порушення своїх прав, і яким позивач вважає 02.04.2007р.- день отримання ЗАТ «СК»Інтер-Поліс» Листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.
Позивач за зустрічним позовом на підставі ч.2 ст.623 ЦК України здійснив перерахунок грошових відносин, які існувати між сторонами за договором-доручення №Д/М- 02999/НЮ.
Відповідно до ст..610 ЦК України порушенням зобов»язання є його неналежне виконання, яким, на думку позивача за зустрічним позовом, є безпідставне одержання ДП «Донецька залізниця» переплаченої агентської винагороди у розмірі 256 299.49 грн., а згідно зі ст..611 ЦК України позивач має право на відшкодування завданих збитків.
Шляхом проведення оцінки доказів на підставі ст. 43 ГПК України, які були надані ЗАТ СК»Інтер-Поліс», суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що розмір витрат відповідача на ведення страхової справи у розмірі 50% суперечить положенням Постанови КМУ №358 та перевищує встановлений зазначеною постановою граничний рівень витрат страховика на ведення страхової справи на 30%.
Слід визнати хибним тлумачення ДП «Донецька залізниця» в апеляційній скарзі того, що виплата агентської винагороди не відноситься до нормативу витрат страховика на ведення страхової справи і тому ЗАТ СК»Інтер-Поліс» не має права на відшкодування завданих йому збитків.
Діяльність ДП «Донецька залізниця», як страхового агента, не вимагає наявності у останнього ліцензії на провадження виду страхової діяльності, щодо якого надаються страхові послуги або дозволу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України чи Державної адміністрації залізничного транспорту України на здійснення господарської діяльності як страхового агента.
Виконання ДП «Донецька залізниця» обов»язків страхового агента за договором із ЗАТ «СК»Інтер-Поліс» передбачає, що його діяльність регулюється тим самим страховим законодавством України, що і ЗАТ «СК»Інтер-Поліс» в частині надання страхових послуг.
Норматив витрат на ведення страхової справи не є внутрішнім нормативом рентабельності, що не впливає на розмір агентської винагороди, як стверджує ДП «Донецька залізниця» в апеляційній скарзі, а є сукупністю витрат страховика на поширення свого страхового продукту, витрати на виплату агентської винагороди, якщо страховий продукт поширюється через страхових агентів та інші витрати, які несе страховик у зв»язку із здійсненням своєї господарської діяльності.
Норматив витрат на ведення страхової справи є розрахунком валових витрат страховика, пов»язаних із підготовкою, організацією, веденням страхової діяльності, продажем страхового продукту відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що включається до страхового тарифу.
За таких обставин, судова колегія не погоджується із твердженням ДП «Донецька залізниця» з приводу того, що розмір агентської винагороди не відноситься до витрат на ведення страхової справи, а тому сторони мають право встановлювати розмір такої винагороди на власний розсуд незалежно від положень чинного законодавства.
Виплата агентської винагороди не може перевищувати норматив витрат на ведення страхової справи.
Шляхом подання зустрічного позову ЗАТ СК»Інтер- Поліс» про відшкодування збитків, завданих отриманням ДП «Донецька залізниця» агентської винагороди в розмірі, який перевищує нормативно закріплений норматив витрат страховика ЗАТ СК»Інтер-Поліс» , не мав своєю метою зміну ціни договору-доручення, як помилково заявляє ДП «Донецька залізниця».
ЗАТ СК»Інтер-Поліс» шляхом пред»явлення зустрічного позову заявив самостійні матеріально-правові вимоги до ДП «Донецька залізниця» про відшкодування збитків.
Оскільки отримувані ЗАТ СК»Інтер-Поліс» за договорами на страхування відповідальності учасників небезпечних вантажів страхові платежі згідно з п.4.1.2 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться до складу доходу відповідача, то для перерахованої частини таких платежів на користь позивача у розмірі, більшому ніж це передбачено законодавством, є упущеною ( втраченою) вигодою відповідача, а тому відноситься до збитків відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов»язання або не вжив заходів щодо їх зменшення.
Судова колегія погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що збитки за зустрічним позовом підлягають частковому задоволенню у розмірі 128 149,74 грн., з огляду на те, що:
В матеріалах справи відсутні докази того, що укладення договору в цілому не відповідало внутрішній волі ЗАТ СК»Інтер-Поліс», було здійснено на завідомо невигідних для нього умовах.
Не заслуговує на увагу твердження відповідача і про те, що на момент укладення договору та у подальшому йому не було відомо про те, що витрати на ведення страхової справи не можуть перевищувати 20%, оскільки згідно зі ст..57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов»язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Постанову Кабінету Міністрів України «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» від 04.06.1994 року № 358 було офіційно оприлюднено у встановлений законом спосіб у газеті «Урядовий кур»єр, 1994,06,18.06.94 №94 і, отже, відповідач знав або повинен був знати про існування вказаної постанови на момент укладення договору.
Крім того, сторонами не було надано суду доказів того, що відповідач звертався до позивача з відповідним зверненням щодо приведення положень договору у відповідність до норм чинного законодавства з метою зменшення своєї упущеної ( втраченої ) вигоди, які відсутні в матеріалах справи.
Отже, відповідач не вжив всіх можливих та залежних від нього заходів для зменшення розміру спричинених йому збитків, а тому сума завданих збитків підлягає відповідному зменшенню.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга є необгрунтованою, а тому задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду колегія залишає без змін, оскільки визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2008р. у справі № 31/86 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця» - без задоволення.
2.Матеріали справи №31/86 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді