33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"22" грудня 2006 р. Справа № 15/317
за позовом Дочірнє підприємство "Рівне-ТДК" відкритого акціонерного товариства "Рівненський завод тракторних агрегатів"
до відповідача Закрите акціонерне товариство "Рівненський ливарний завод"
про стягнення в сумі 25 908 грн. 59 коп.
Суддя Коломис В. В.
Представники:
Від позивача : Жовтобрюх В.С. - директор Гемберг О.М. - дов. № 57-ТДК-57 від 16.11.06р.
Від відповідача : Скарбарчук О.Г. - дов. № 2332 від 29.08.06р.
Стаття 22 ГПК України сторонам роз'яснена.
В судовому засіданні оголошувалась перерва.
СУТЬ СПОРУ: Позивач - дочірнє підприємство "Рівне-ТДК" ВАТ "Рівненський завод тракторних агрегатів" м. Рівне-21 просить суд стягнути з ВАТ "Рівненський ливарний завод" с. Городок Рівненського району 25 908,59 грн. в т.ч. 16 878,73 грн. основного боргу, 1730,07грн. пені та 7 299,79 грн. інфляційних нарахувань.
Безпосередньо в судовому засіданні представники позивача повністю підтримали позовні вимоги.
Відповідач позов не визнає, оскільки на його думку позивачем пропущено встановлений законом трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права. Як вказує відповідач, заборгованість в розмірі 16 878,73 грн. виникла 16.05.03р., відтак термін позовної давності для стягнення основної заборгованості закінчився 16.05.06р.. Оскільки пред'явлена 26.04.05р. претензія за № 24 була залишена ним без розгляду, а інших доказів визнання відповідачем заборгованості після 16.05.03р. позивач не надав, вважає, що підстави для продовження строку позовної давності щодо даної вимоги відсутні. Щодо решти вимог, то відповідач їх відхилив, оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Враховуючи це, просить в позові відмовити в повному обсязі.
Позивач посилання відповідача на пропуск ним встановленого загального трьохрічного строку позовної давності вважає безпідставними. На думку позивача строк позовної давності по стягненню з відповідача не сплив, оскільки строк дії договору встановлено до 31.12.2003р., відтак той закінчився лише 31.12.2006р. Крім того, посилається на направлену відповідачу претензію за № 24, яка на його думку свідчить про переривання строку позовної давності.
Оскільки строк позовної давності, як зазначив відповідач не закінчився, просить захистити порушене право і, відповідно, задоволити позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі фактичні докази у справі, як кожний окремо, так і в їх сукупності, суд прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
При цьому суд встановив та врахував таке.
02 грудня 2002 року між сторонами у справі був укладений договір № 04-444 (далі-договір), на виконання умов якого позивачем по накладній № 282/1 від 12.12.02р. було відпущено відповідачу товар на загальну суму 147 542,32 грн.
Відповідно до п.2.4 Договору, відповідач зобов'язувався провести розрахунки за кожну партію товару на протязі 45-ти банківських днів після отримання товару від продавця.
Таким чином, відповідач орієнтовно повинен був розрахуватись за отриманий товар до 15 лютого 2002 року.
Натомість відповідач у передбачені строки розрахувався тільки частково, а саме в сумі 125 263,59 грн.
В подальшому розрахунки були проведені в травні 2003 року, а саме 14.05.03р. в сумі 500,00 грн.; 15.05.03р. в сумі 2 500,00 грн.; та 16.05.03р. в сумі 2 400,00 грн.
Таким чином, після 16.05.03р. розрахунки з боку відповідача припинились, і, відповідно, залишок боргу склав 16 878,73 грн.
При цьому, претензія позивача № 24 від 26.04.05р. з вимогою ліквідувати наявний борг, була залишена відповідачем без належного реагування.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи це, до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК України.
Відповідно до ст. 257 ЦК України , загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України). Закон не пов'язує початок перебігу позовної давності з наявністю (відсутністю) порушень вимог закону на час пред'явлення позову.
Враховуючи, що поставка товару мала місце 12 грудня 2002 року, а відповідно п.2,4 Договору відповідач зобов'язувався провести розрахунки на протязі 45 днів з моменту такої поставки, тобто до 15 лютого 2003 року, саме з цього моменту і почав свій перебіг встановлений законом строк позовної давності, оскільки на цей момент відповідач лише частково розрахувався за отриманий товар і, позивач ймовірно знав (міг знати) про порушення свого права.
Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненню особої дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. А після переривання перебіг позовної давності починається заново. Як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок, остання оплата з боку відповідача мала місце 16 травня 2003 року, відтак строк позовної давності, який в черговий раз після здійсненої оплати перервався, почав свій новий перебіг з 17 травня 2003 року.
Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується лише за заявою зацікавленості сторони, причому така заява може бути зроблена лише під час розгляду справи до винесення рішення. Отже, з прийняттям нового ЦК України інститут позовної давності набув ознак диспозитивності.
Як свідчить матеріали справи, позивач звернувся до суду 17 листопада 2006 року.
При цьому, 05 грудня 2006 року відповідачем подано відзив, в якому той просить відмовити в позові застосувавши позовну давність.
Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
В разі ж, якщо суд визнає причини пропущення строку позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
Як прослідковується з матеріалів справи, поважних причин для поновлення строку позовної давності немає.
Враховуючи, що строк позовної давності у спірних правовідносинах почав свій перебіг 17 травня 2003 року (після переривання 16.05.03р., в зв'язку з здійсненою останньою оплатою), останній, відповідно сплив 17 травня 2006 року.
При цьому, позивач не надав суду доказів, які б свідчили, що до 17 травня 2006 року виникли і продовжували існувати до моменту його звернення до суду (17 листопада 2006 року) обставини надзвичайної, невідворотньої за даних умов події (непереборної сили) і які, в свою чергу, завадили в строк захистити порушене право.
Крім того, не заслуговують на увагу посилання позивача на сплив позовної давності тільки 31.12.06р., оскільки відповідно до п. 8.7 Договору, термін його дії було встановлено до 31.12.2003 року.
Відповідно до п. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є лише час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Враховуючи викладене, та зважаючи, що відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому, слід зауважити про неправильне тлумачення позивачем відповідальності, передбаченої ч.2 статті 625 ЦК України.
Санкції, передбачені згаданою нормою закону не відносяться до штрафних санкцій, до яких в свою чергу належить неустойка (пеня), як один із видів забезпечення виконання зобов'язання (стат. 549, 551, 611 п. 3 ЦК України).
Враховуючи все викладене в сукупності, зважаючи на відсутність поважних причин пропуску строку позовної давності, в позові слід відмовити.
Керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Коломис В. В.
Рішення підписане "22" грудня 2006 року