Справа № 201/8302/13-ц
Провадження 2/201/2430/2013
16 вересня 2013 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Трещова В.В., при секретарі Тютюнник М.О.
розглянувши за участю представників сторін у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору застави недійсним,-
Позивач звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись у позовній заяві на те, що 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариство «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», був укладений кредитний договір про отримання нею кредиту в сумі 47000 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за даним кредитним договором, між позивачем та відповідачем 25 червня 2008 року був укладений договір застави автотранспорту №310МZA2. У своєму позові позивач посилається на невідповідність змісту правочину положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Просив визнати недійсним договір застави автотранспорту №310МZA2.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позов з підстав у ньому викладених. Пояснила суду, що раніше позивач не звертався до суду з позовом про визнання даного договору застави недійсним, перешкод для звернення до суду у нього не було.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Пояснила суду, що кредитний договір між відповідачем та ОСОБА_2, укладений 25 червня 2008 року, забезпечено договором застави автотранспорту №310МZA1, договором застави автотранспорту №310МZA2, договором поруки №310 МР, укладеними між позивачем та відповідачем 25 червня 2008 року. Крім того, наполягала на застосуванні наслідків пропуску строків позовної давності.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 25 червня 2008 року між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариство «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», був укладений кредитний договір №310М про отримання нею кредиту в сумі 47000 доларів США (а.с.6). 25 червня 2008 року позивач, який є майновим поручителем ОСОБА_2 відповідно до договору поруки №310МР від 25 червня 2008 року, уклав договір застави автотранспорту №310МZA2 з відповідачем, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.11). Згідно даного договору застави, предметом якої є автотранспорт Toyota Carina, що належить позивачу на праві власності, заставою забезпечуються виконання зобов'язань ОСОБА_2 перед відповідачем, що випливають з кредитного договору № 310 М від 25 червня 2008 року.
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Згідно з ст. 626 договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позивачем визнано всі умови договору застави автотранспорту №310МZA2, так як ніяких пропозицій позивача відповідачу змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, підстав для задоволення позову не вбачається у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог.
У відповідності до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінюючи доводи позивача в частині невідповідності п.25 спірного договору вимогам ЗУ «Про заставу» суд приходить до наступного. Пунктом 25 договору застави автотранспорту №310МZA2 (а.с.12 зворот) передбачено, що у випадку, коли суми вирученої від продажу предмету застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна заставодавця/ позичальника в першу чергу перед іншими кредиторами.
Ст.1 ЗУ «Про заставу» передбачено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Таким чином, п.25 спірного договору протирічить вимогам ЗУ «Про заставу», тому вимоги позивача в частині визнання цього пункту договору є обґрунтованими.
Оцінюючи доводи представника відповідача в частині пропуску позивачем строку позовної давності, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість, оскільки спірний договір було укладено 25 червня 2008 року, а позов було подано до суду 18 липня 2013 року, тобто позивачем було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання п.25 вказаного договору недійсним.
В іншій частині позовних вимог факт порушення відповідачем прав свобод чи інтересів позивача відповідачем при укладенні та виконанні спірного договору не знайшов свого підтвердження, жодних правових підстав для задоволення позову судом не встановлено, а позивачем не надано, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення, тобто в даному випадку не відшкодовуються позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя