Справа №784/2663/13 15.07.2013 15.07.2013 15.07.2013
Провадження № 22ц/784/2268/13 Головуючий 1 інстанції Батченко О.В.
Категорія 5 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.
іменем України
15 липня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Серебрякової Т.В. та Шолох З.Л.,
із секретарем судового засідання Суслик Є.В.,
з участю:
позивача - ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2013 року, ухвалену в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без перебування у шлюбі та визнання права власності на ? частку в квартирі, -
18 листопада 2009 року, ОСОБА_2 пред'явила зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.
З 02 жовтня 2006 року вона та ОСОБА_8 не перебуваючи у шлюбі проживали однією сім'єю й вели спільне господарство.
26 жовтня 2006 року вони частково за спільні гроші та гроші, взяті ОСОБА_8 в кредит, за нотаріально-посвідченим договором придбали у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1, оформивши набуте за взаємної згоди на ОСОБА_8
07 липня 2007 року вони взяли шлюб, зареєструвавши його у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина на належне йому за життя майно, в тому числі, як на її думку, на ? частку в зазначеній квартирі, бо інша ? частка - належить їй особисто в порядку ст. 74 СК України.
Спадкоємцями першої черги за законом є вона, мати та двоє повнолітніх дітей померлого.
Вона та діти померлого, прийняли спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідні заяви, а його мати - відмовилася від спадщини на користь онуків.
Посилаючись на те, що відповідачі не визнають її право на ? частку у названій квартирі, як набуту у спільну сумісну власність за життя ОСОБА_8, і вважають, що вся квартира входить до складу спадщини, просила позов задовольнити.
ОСОБА_4 та ОСОБА_7 позов не визнали, вважають, що спірна квартира є власністю тільки батька, а тому у позові слід відмовити.
Представник акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» позов визнав.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2013 року позов задоволено у повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_4 подав на це рішення апеляційну скаргу в якій просив його скасувати і ухвалити нове рішення - про відмову у позові за його недоведеністю.
Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи і положенням чинного цивільного та сімейного законодавств.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід задовольнити, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати, зменшивши розмір відшукуваної грошової суми, оскільки місцевий суд постановив його без точного додержання норм матеріального й процесуального права.
Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, суд 1 інстанції вважав доведеним належними та допустимими доказами обставини на які посилалася позивач, на обґрунтування своїх вимог, в той час як відповідачі таких доказів протилежному не навів.
Колегія суддів судової палати з таким не погоджується, висновки суду 1 інстанції щодо встановлених фактів та правовідносин, а також - щодо результату вирішення справи вважає необґрунтованими і незаконними.
Дійсно, ст. 74 СК України презюмується, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 названого кодексу.
В той же час, кожна із сторін має право в позовному порядку оспорити право іншої сторони на це майно.
Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального законодавства.
Так, в силу статей 10-11 та 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.
Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.
Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.
В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.
Як вбачається з тверджень позивача, вона наполягала, що проживала однією сім'єю з ОСОБА_8 з 02.10. 2006 року і по день його смерті, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, в належній їй квартирі АДРЕСА_2. На доказ цього надала ксерокопію акту № 91 від 6 серпня 2009 року про проживання ОСОБА_8 (а.с. - 10), ксерокопію довідки ОСББ «Здоров'я» № 65 від 06 серпня 2009 року (а.с. - 11) та свідчення ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які є близькими до позивача особами.
Заперечуючи виписане та стверджуючи те, що лише в грудні 2006 року батько переїхав з квартири, яку він займав раніше, на нове місце проживання до квартири позивача, відповідачі надали ксерокопію акту ЖЕК № 16 про проживання батька в квартирі АДРЕСА_3 (а.с. - 150-151) та показання ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які є сусідами спадкодавця та особами, які здійснювали перевезення майна при його переїзді на нове місце проживання.
Районний суд піддав сумніву і не взяв до уваги обидва акти, а також свідчення ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 і на підставі свідчень ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 позов задовольнив.
Проте в матеріалах справи є належні докази тому, яким було дійсне місце проживання ОСОБА_8 на період жовтень - грудень 2006 року і саме з них слід було виходити при вирішенні даної справи.
Відповідно до даних у ксерокопіях договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2006 року (а.с. - 7); договору про надання споживчого кредиту № 11060928000 від 26 жовтня 2006 року (а.с. - 13-20) та договору іпотеки від 30 жовтня 2006 року (а.с. - 24-26 ) постійним зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_8 на час вчинення договору купівлі - продажу квартири кв. АДРЕСА_1 - була квартира АДРЕСА_3, а не квартира позивача по вул. Дзержинського.
Іншого допустимими та належним засобами доказування позивач не довела.
За такого у задоволені позову слід було відмовити з зазначеної підстави.
Оскільки місцевий суд був іншої думки і позов задовольнив, ухваливши про це рішення, то це рішення слід скасувати і ухвалити нове, яким у позові відмовити за його недоведеністю.
Крім того, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 461 гривню 40 копійок судових витрат останнього в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2013 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у позові до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без перебування у шлюбі та визнання права власності на ? частку в квартирі кв. АДРЕСА_1 - за недоведеністю вимог.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 461 гривню 40 копійок на відшкодування судових витрат в апеляційній інстанції.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Судді: