ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
17 вересня 2013 року 16 год. 45 хв. № 826/8211/13-а
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна індустрія № 1" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинними рішень відповідача.
До Окружного адміністративного суду міста Києва 31 травня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна індустрія № 1" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (також далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень відповідача від 21 травня 2013 року № 0003102220 та № 0003112220 (також далі - оскаржувані рішення).
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення є нечинними, оскільки складені відповідачем без достатніх підстав, що є порушенням податкового законодавства, а зазначені в акті перевірки висновки не відповідають фактичним даним, не ґрунтуються на правових нормах, які регулюють податкові правовідносини.
Ухвалою суду від 03 червня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримала та просила задовольнити його повністю.
Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 14 червня 2013 року. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними та не підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.
У судовому засіданні 01 липня 2013 року судом, відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.
У судовому засіданні 05 серпня 2013 року представниками сторін подано суду письмові клопотання про розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 05 серпня 2013 року судом, згідно з ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Відповідачем у період із 19 по 26 квітня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 30 квітня 2013 року складено акт № 1458/22-221/37768897 про результати позапланової виїзної перевірки позивача щодо підтвердження взаємовідносин із платником приватним підприємством "Унісон дизайн" (також далі - ПП "Унісон дизайн") з податку на прибуток та податку на додану вартість (також далі - ПДВ), а також із товариством з обмеженою відповідальністю "СВН-Антарекс" (також далі - ТОВ "СВН-Антарекс") з податку на прибуток (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:
- занижено ПДВ у загальному розмірі 120010,00 грн., у тому числі за: липень 2012 року - 25500,00 грн.; серпень 2012 року - 36843,00 грн.; вересень 2012 року - 57667,00 грн., чим порушено п.п. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (також далі - ПК України);
- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 189413,00 грн., у тому числі за: ІІ квартал 2012 року - 64453,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 124960,00 грн., чим порушено підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.
Перевірку проведено на підставі наказу від 15 квітня 2013 року № 822, копію якого вручено особисто під розписку законному представнику позивача до початку проведення перевірки.
На підставі акту перевірки, 21 травня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0003102220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 120010,00 грн. за основним платежем та у розмірі 60005,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003112220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 189413,00 грн. за основним платежем та у розмірі 473530,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
При цьому, листом відповідача від 24 травня 2013 року № 10609/10/22-210 позивача повідомлено, що в оскаржуваному рішенні № 0003112220 допущено технічну помилку, а саме в графі "за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)" замість "47353,00 грн." помилково зазначено "473530,00 грн.".
Суд погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для визнання нечинними оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.
Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
У ході розгляду справи судом з'ясовано, що висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.
Зокрема, під час перевірки не виявлено факту реальності господарських операцій між позивачем та ПП "Унісон дизайн", ТОВ "СВН-Антарекс", оскільки позивач на вимогу відповідача не надав до перевірки первинних документів, як б підтвердили зворотне.
До того ж, як виявлено відповідачем на підставі актів перевірок ПП "Унісон дизайн" та ТОВ "СВН-Антарекс": господарська діяльність вказаних суб'єктів господарювання здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про ненабуття належним чином правосуб'єктності; правочини, вчинені між позивачем та ПП "Унісон дизайн", ТОВ "СВН-Антарекс", не створюють правових наслідків, обумовлених ними; у ПП "Унісон дизайн" та ТОВ "СВН-Антарекс" відсутні адміністративно-господарські можливості для виконання господарських зобов'язань та фактичні дії, направлені на виконання прийнятих на себе зобов'язань.
За переконанням відповідача, викладене свідчить про те, що документи, складені позивачем та ПП "Унісон дизайн", ТОВ "СВН-Антарекс", не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.
Однак, суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.
Стосовно притягнення позивача до відповідальності за можливі протиправні діяння його контрагентів суд зазначає наступне.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Стосовно реальності господарських операцій суд зазначає наступне.
Як з'ясовано судом у ході розгляду справи, 28 травня 2012 року між позивачем та ТОВ "СВН-Антарекс" укладено договір купівлі-продажу № 47, за умовами якого ТОВ "СВН-Антарекс" зобов'язалось продати позивачу будівельні матеріали.
Відповідно до п. 2.1 ст. 2, п. 3.1 ст. 3 вказаного договору, позивач здійснює самовивіз зі складу ТОВ "СВН-Антарекс" або ТОВ "СВН-Антарекс" доставляє товар на склад позивача. Умови поставки вказуються у рахунку-фактурі.
Якісь товару підтверджується гігієнічними висновками.
Крім того, 11 липня 2012 року між позивачем та ПП "Унісон дизайн" укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ПП "Унісон дизайн" зобов'язалось продати позивачу будівельні матеріали.
Згідно з п. 2.1 ст. 2, п. 3.1 ст. 3 вказаного договору, позивач здійснює самовивіз зі складу ПП "Унісон дизайн" або ПП "Унісон дизайн" доставляє товар на склад позивача. Умови поставки вказуються у рахунку-фактурі.
Якість товару підтверджується гігієнічними висновками.
На підтвердження виконання умов вказаного договору представник позивача надала суду копії: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних (згідно з положеннями ПК України, не підлягають реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних), платіжних доручень, договору від 29 березня 2012 року № 06-500 (придбання позивачем автомобіля), податкових розрахунків, оборотно-сальдових відомостей, банківських виписок з рахунку позивача, сертифікатів відповідності, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних.
Згідно з підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою використання у господарській діяльності.
Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документи, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 зазначено, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Таким чином, враховуючи викладені положення та наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та ПП "Унісон дизайн", ТОВ "СВН-Антарекс", суд прийшов до висновку про безпідставність складання відповідачем оскаржуваних рішень.
Стосовно нарахування відповідачем штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.265 п. 14.1 ст. 14, ч. 111.2 ст. 111, ст. 113, ст.ст. 115, 116, п. 123.1 ст. 123 ПК України (у редакції, чинній на момент застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафі), штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.
Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори.
Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.
Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.
У разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.
У разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення - рішення.
За одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу), передбаченої цим Кодексом та іншими законами України.
У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що представниками сторін не надано суду розрахунків податкових зобов'язань та штрафних санкцій, хоча необхідність долучення таких розрахунків до податкових повідомлень-рішень передбачена п. 58.1 ст. 58 ПК України.
У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що відповідачем нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції (штрафи) з податку на прибуток у значно більшому розмірі, ніж передбачено положеннями ПК України.
Зокрема, в оскаржуваному рішенні № 0003112220 відповідачем зазначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 473530,00 грн., хоча 25 % від суми основного платежу складають 47353,25 грн.
Факт допущення відповідачем помилки при розрахуванні розміру штрафних санкцій, як уже зазначалось, підтверджується наявним у матеріалах справи листом відповідача від 24 травня 2013 року № 10609/10/22-210.
Згідно з п. 60.1 ст. 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов'язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.
Стосовно позовної вимоги позивача про визнання нечинними оскаржуваних рішень суд зазначає наступне.
Так, нечинними (недійсними), за переконанням суду, можуть бути визнані нормативно-правові акти, перелік яких, зокрема, міститься у ст. 171 КАС України.
Характерною ознакою таких актів є те, що на підставі них виникають певні правовідносини, наприклад, укладаються договори.
Тобто, нормативно-правові акти є підставою для виникнення, зміни та припинення відносин між невизначеним колом фізичних та юридичних осіб.
Разом з тим, правові акти індивідуальної дії, до яких належить оскаржуване рішення, є актами, які спричиняють наслідки для конкретних осіб (у зв'язку з якими вони прийняті), можуть бути визнані протиправними та, як наслідок, скасовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За переконанням суду, у ході судового розгляду справи законний представник позивача надала достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.
На підставі викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна індустрія № 1" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинними рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
При цьому, як вбачається зі змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень, який визнано протиправним, підлягає скасуванню, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представником позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 травня 2013 року:
- № 0003102220, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна індустрія № 1" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 180015,00 грн. (Сто вісімдесят тисяч п'ятнадцять гривень 00 копійок);
- № 0003112220, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна індустрія № 1" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 662943,00 грн. (Шістсот шістдесят дві тисячі дев'ятсот сорок три гривні 00 копійок).
3. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.М. Данилишин