м. Київ
23 серпня 2013 року Справа № 810/3045/13-а
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомфізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до про Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11.04.2013 № 0001761702 та 21.08.2013 № 0002351702 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, якими фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 донараховано податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 210708 грн. 30 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 52585 грн. 87 коп., на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими, а тому податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи податкового органу діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийнято відповідачем правомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
У судове засідання, призначене на 23 серпня 2013 року, позивач та представник відповідача не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.
Матеріали справи містять клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності, що відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, місце проживання: 07300, АДРЕСА_1) зареєстрована державним реєстратором Вишгородської районної державної адміністрації Київської області як фізична особа - підприємець 03.10.2001, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 2 334 017 0000 000811 (копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_6 (а.с. 9).
Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність пов'язану, зокрема, з організацією перевезення вантажів та діяльністю автомобільного вантажного транспорту.
У грудні 2012 року посадовою особою Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та статті 77 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011.
За результатами перевірки складено акт від 08.01.2013 № 14/17-2/НОМЕР_3 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, зокрема, порушення позивачем вимог підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту 170.9.1 пункту 170.9 статті 170, пунктів 177.2 та 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами провадження господарської діяльності за I квартал 2010 року та 2011 рік на суму 171388 грн. 59 коп., та податку на доходи фізичних осіб, що перераховується позивачем як податковим агентом, на суму 57338 грн. 00 коп.
Так, у ході перевірки податковим органом виявлено, що витрати позивача на оплату вартості придбаних паливо-мастильних матеріалів, запчастин, послуг з технічного обслуговування автомобілів тощо у загальному розмірі 993904 грн. 68 коп., що включені ним до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів за I квартал 2010 року та II - IV квартали 2011 року, не підтверджені документально, внаслідок чого позивачем занижено оподатковуваний дохід за наведені вище звітні періоди на суму 993904 грн. 68 коп.
Крім того, перевіркою правильності нарахування та перерахування фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 як податковим агентом податку на доходи фізичних осіб встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу працівників позивача не включено суми витрачених коштів, отриманих і використаних працівниками у відрядженнях та під звіт, але не підтверджених документально, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за березень 2010 року, квітень - грудень 2011 року на суму 57338 грн. 00 коп.
На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення від 29.01.2013 № 0000051701 та 29.01.2013 № 0000071701, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 та пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежами: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у загальному розмірі 214235 грн. 74 коп., з яких: 171388 грн. 59 коп. - за основним платежем; 42847 грн. 15 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами у загальному розмірі 72182 грн. 50 коп., з яких: 57338 грн. 00 коп. - за основним платежем; 14844 грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями не погодився та оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Київській області.
Під час розгляду вказаної вище скарги Державною податковою службою в Київській області встановлено, що розмір грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб визначено Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби без дотримання приписів статті 58 Конституції України, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140, пункту 167.1 статті 167 та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, у зв'язку з чим рішенням Державної податкової служби в Київській області від 08.04.2013 № 196/П/10-206/118 скаргу позивача задоволено частково, а саме: податкове повідомлення - рішення від 29.01.2013 № 0000051701 скасовано в частині визначення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у сумі 8484 грн. 33 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2849 грн. 79 коп.; податкове повідомлення - рішення від 29.01.2013 № 0000071701 скасовано в частині визначення позивачу податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій з податку на доходи фізичних осіб, що нараховане у зв'язку з включенням з 01.04.2011 сум добових у встановлених законодавством нормах.
За результатами розгляду Державною податковою службою в Київській області зазначеної скарги Вишгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області винесені податкові повідомлення - рішення з новими термінами сплати податкового зобов'язання № 0001761702 від 11.04.2013 та № 0002351702 від 21.08.2013, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123, пункту 127.1 статті 127 та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежами: податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у загальному розмірі 202901 грн. 62 коп., з яких: 162904 грн. 26 коп. - за основним платежем; 39997 грн. 36 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами у загальному розмірі 60392 грн. 55 коп., з яких: 47804 грн. 04 коп. - за основним платежем; 12588 грн. 51 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись із винесеними відповідачем податковими повідомленнями - рішеннями від 11.04.2013 № 0001761702 та 21.08.2013 № 0002351702, позивач оскаржив їх до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини у даній справі охоплюють період, упродовж якого законодавче регулювання правил оподаткування зазнавало змін.
Так, принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, права, обов'язки і відповідальність платників та порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) до 1 січня 2011 року визначались законами України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-ХІІ та «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III.
З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з приписами статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251- ХІІ, що був чинний до 01.01.2011, та статті 9 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, податок на доходи фізичних осіб належить до загальнодержавних податків.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (який до 01.01.2011 визначав порядок обліку, звітування та внесення податку з доходів фізичних осіб до бюджету), платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.
Доходом з джерелом його походження з України в силу приписів пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV визнається будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді: заробітної плати, нарахованої (виплаченої, наданої) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом.
До набрання чинності Податковим кодексом України до оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю застосовувався розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України № 889-IV (пункт 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV).
Статтею 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92 передбачено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.
3 1 січня 2011 року порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 Податкового кодексу України.
Пунктом 177.2 статті 177 цього Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).
При цьому, відповідно до приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, розділ III цього Кодексу, який визначає порядок справляння податку на прибуток підприємства, застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (який до 01.04.2011 визначав склад витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР).
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (положення якої діють з 01.04.2011) встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Як вбачається з даних акта перевірки, висновок податкового органу стосовно заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на доходи фізичних осіб за I квартал 2010 року та II - IV квартали 2011 року ґрунтується на тому, що витрати позивача, пов'язані з придбанням у ТОВ «Промислові мастила», ТОВ «Профіпартс», Асоціації міжнародних автомобільних перевізників та фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 товарів та послуг (паливо-мастильних матеріалів, запчастин, послуг з технічного обслуговування автомобілів, видачі книжок МДП, свідоцтв про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезення товарів під митними печатками та пломбами, послуг автомийки та автостоянки) у загальному розмірі 993904 грн. 68 коп. (без ПДВ), не підтверджені позивачем документально, а відтак і не можуть бути включені до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів.
Досліджуючи питання правомірності включення позивачем витрат на придбання паливо-мастильних матеріалів, запчастин, послуг з технічного обслуговування автомобілів, видачі книжок МДП, свідоцтв про допущення дорожнього транспортного засобу до перевезення товарів під митними печатками та пломбами, послуг автомийки та автостоянки до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, суд звертає увагу на те, що зв'язок цих витрат із господарською діяльність позивача випливає з основних видів його діяльності (організація перевезення вантажів та діяльність автомобільного вантажного транспорту) і не заперечується відповідачем у справі.
У свою чергу, склад витрат та факт їх понесення підтверджується такими документами як: фіскальні звітні чеки, акти надання послуг, видаткові та податкові накладні, які мають усі визначені чинним законодавством реквізити, для надання їм юридичної сили та доказовості. Обставини, що свідчать про використання вказаних товарів і послуг у господарській діяльності позивача підтверджуються також звітами про використання водіями коштів, наданих на відрядження або під звіт та актами списання дизпалива та автомобільних запчастин.
За наведених вище обставин, висновки податкового органу стосовно заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за I квартал 2010 року та II - IV квартали 2011 року на загальну суму 162904 грн. 26 коп. суд вважає такими, що не відповідають дійсності, що є підствою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 11.04.2013 № 0001761702.
Оцінюючи твердження позивача про неправомірність винесення відповідачем податкового повідомлення - рішення від 21.08.2013 № 0002351702, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з приписами підпункту «а» пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України, є податковий агент.
Податковим агентом вважається юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (пункт 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV).
Аналогічні за змістом положення також передбачені підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, пунктом 162.1 статті 162 та пунктом 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, що до 01.01.2011 була визначена статтею 7 цього Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, а з 01.01.2011 - статтею 167 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
Пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.
У свою чергу пунктом 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV визначено порядок оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.
Так, згідно з приписами підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 зазначеного Закону, податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: а) на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.
Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.
Аналогічний порядок оподаткування надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутих у встановлений строк, визначено підпунктом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV, звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.
У свою чергу, підпунктом 170.9.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України визначено, що звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби, до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку: а) завершує таке відрядження; б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт.
За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку у касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх надала, до або під час подання зазначеного звіту.
Згідно з пунктом 1.3 розділу I Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (у редакції, чинній до 11.04.2011) фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.
Підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (що діяв до 01.04.2011), сума добових визначається: у разі відрядження у межах України та країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний контроль, - згідно з відмітками відряджуючої та приймаючої сторони на посвідченні про відрядження, форма якого затверджується центральним податковим органом; у разі відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний митний контроль, - згідно з відмітками органів прикордонного контролю у паспорті або документі, що його замінює.
Згідно з приписами підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 розділу III Податкового кодексу України, який застосовується з 01.04.2011, сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами; до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що у березні 2010 року, квітні - грудні 2011 року працівники позивача (водії) перебували у відрядженнях. Після прибуття з відряджень вказані особи прозвітувались про використання коштів, що були надані позивачем на відрядження та під звіт, шляхом складання відповідних звітів та подання підтверджуючих документів, копії яких наявні у матеріалах адміністративної справи.
Враховуючи, що кошти у загальному розмірі 376593 грн. 30 коп. витрачені працівниками позивача у відрядженнях у межах норми, встановленої чинним законодавством, вони не включались позивачем до складу оподатковуваного доходу платників податку.
У свою чергу, податковий орган, посилаючись на те, що у позивача відсутні документи на підтвердження факту перебування його працівників у відрядженнях, вважає, що вказані кошти є оподатковуваним доходом платників податку, що є підставою для утримання позивачем податку з доходів фізичних осіб від суми такого доходу та сплати його до бюджету. Зокрема, податковий орган посилається на відсутність на посвідченнях про відрядження працівників печаток «прибув» та «вибув», дати та підпису уповноваженої особи.
У свою чергу, Державна податкова служба в Київській області, розглядаючи скаргу позивача на податкове повідомлення - рішення від 29.01.2013 № 0000071701 та скасовуючи в частині нараховане Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, частково спростувала висновки, викладені в акті перевірки, та зазначила, що з набранням чинності розділом III Податкового кодексу України посвідчення на відрядження не є обов'язковим документом, що підтверджує суму добових у межах України та за кордоном.
Згідно зі статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як встановлено судом, обставини, що свідчать про перебування працівників позивача у службових відрядженнях, підтверджуються наказами позивача про відрядження, подорожніми листами та відмітками у паспортах для виїзду за кордон про проходження вказаними особами митного контролю. У свою чергу, витрати працівників позивача, що понесені ними у відрядженнях від імені фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (оплата за паливо-мастильні матеріали, паркування, використання доріг, послуг митниці, банківських установ тощо) підтверджуються належним чином оформленими розрахунковими документами.
Слід також зазначити, що посилання податкового органу на відсутність на посвідченнях про відрядження працівників, що складені до 01.04.2011, печаток «прибув» та «вибув», дати та підпису уповноваженої особи, не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи. Доказів на спростування доводів позивача про належне оформлення цих документів представником відповідача суду не надано.
За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи, що висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується ним як податковим агентом, у сумі 47804 грн. 04 коп., не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 21.08.2013 № 0002351702 підлягає задоволенню.
Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 2294 грн. 00 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Податкові повідомлення - рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 11.04.2013 № 0001761702 та 21.08.2013 № 0002351702, - визнати протиправними та скасувати.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Харченко С.В.