5
Справа №344/11200/13
Провадження № 22ц/779/2149/2013
Категорія 27
Головуючий у І інстанції: Бойчук О.В.
Суддя-доповідач: Ковалюк Я.Ю.
16 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Ковалюка Я.Ю.
суддів: Девляшевського В.А., Горейко М.Д.
секретаря Петріва Д.Б.
з участю представника апелянта-ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2013 року,-
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2013 року заяву представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - Васьківа Л.М. про забезпечення позову у справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_2 відчужувати належне йому майно в межах суми 916169,28 грн. до вирішення спору. Постановлено забезпечити заставою в розмірі 916169,28 грн. вимогу про заборону ОСОБА_2 відчужувати належне йому майно в межах суми 916169,28 грн. до вирішення спору з внесенням застави.
На дану ухвалу ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання судового рішення по справі, підтверджена належними та допустимими доказами, однак в поданій заяві, банком не наведено жодного доказу існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання судового можливого рішення суду про задоволення позову.
Апелянт також вказує, що суд в оскаржуваній ухвалі жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає ризик невиконання чи утруднення виконання судового рішення про стягнення коштів.
На думку апелянта, суд даним обставинам не дав належної оцінки та постановив ухвалу з порушенням вимог закону.
З вище наведених підстав просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, про відмову у вжитті заходів забезпечення позову.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. З статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 р. передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є існування реальної загрози невиконання чи утруднення невиконання судового рішення по справі, підтверджена належними та допустимими доказами.
Однак в поданій заяві про вжиття заходів забезпечення позову банком не наведено жодного доказу існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а саме про стягнення коштів. Як на утруднення чи неможливість виконання можливого в майбутньому рішення суду, позивач посилається на те, що на земельних ділянках, що є предметом іпотеки, збудовані та введені в експлуатацію багатоквартирні житлові будинки, що перешкоджає банку звернути стягнення на предмет іпотеки. При цьому позивач не обґрунтував в чому саме полягає неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки.
Слід зазначити, що позивачем подано позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Більше того, відповідно до п. 2.1.6. договору іпотеки від 05.12.2007 р. всі об'єкти нерухомості, які знаходяться або будуть побудовані на земельній ділянці переходять в іпотеку іпотекодержателя, а відтак вартість предмета іпотеки суттєво збільшилась.
При винесенні оскаржуваної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував, в чому саме полягає ризик невиконання чи утруднення виконання судового рішення про стягнення коштів.
Згідно п.п. 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).
Всупереч вищенаведеному висновок суду по існування загрози невиконання чи утруднення виконання судового рішення ґрунтується на припущенні, а не на фактах чи доказах, поданих позивачем.
Також слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (п. 3), зазначив, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
В той же час, оскаржуваною ухвалою вжито такий спосіб забезпечення позову як заборона вчиняти дії.
Отже, при винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку та підстав винесення ухвали про вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Всупереч вищенаведеному суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не надав жодної оцінки даним обставинам, що є порушенням норм процесуального права щодо порядку винесення судових рішень.
Згідно п. 2 статті 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
Оскаржувана ухвала Івано-Франківського міського суду від 22.07.13 р. винесена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 218, 307, 312- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 22 липня 2013 року про вжиття заходів забезпечення позову скасувати та постановити нову.
У задоволенні заяви представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Я.Ю. Ковалюк
Судді: В.А. Девляшевський
М.Д. Горейко